Обурливо гарна, або Ліки Його Високості - Ольга Обська · автор

Лікар не повинен лізти в особисте життя пацієнта. Не повинен моралізувати, засуджувати, повчати, нав'язувати власну систему цінностей. Не стала цього робити і Сніжана — придушила в собі порив навідатися до Ларітти і поговорити відверто, хоча в неї й було, що сказати південниці. Та збиралася йти на підміну — обдурити принца. Якими б не були її мотиви — це низько і підло. Добре, що своєю дивною поведінкою вона лише відлякала Твінсена, і навряд чи він назве її кандидатуру на Великій Раді.

Думки про Ларітту переслідували недовго. Сніжана швидко повернулася до хвороби принца. Вигадати спосіб врятувати його — це було зараз для неї завданням номер один. Вона ходила туди-сюди — намагалася систематизувати уривчасті ідеї, які всю минулу ніч крутилися в підсвідомості. Вона вимагала від себе нового погляду. Пробувала відкинути на якийсь час все те, що думає про хворобу Твінсена Тельмар. Якщо вона слідуватиме логіці цілителя, то прийде до тих самих висновків, що і він. А їй потрібний був власний аналіз.

Сніжана присіла у крісло. Уявила, що було б, якби Твінсен прийшов до неї на прийом у земному світі як звичайний пацієнт, розповів би, на що скаржиться, як протікає його хвороба. Що запідозрила б вона насамперед? Уява швидко намалювала відповідну картину — ніби це відбувається наяву.

Метод допоміг. Несподіваний здогад осяяв свідомість. Сніжана підскочила з крісла, як ужалена, і знову почала бігати по кімнаті. Чим довше вона обмірковувала свою ідею, тим більше переконувалася у її правильності. Середньовічним цілителям таке невідомо, але Сніжана знає! Як вона раніше не здогадалася? І головне — вона бачила вирішення проблеми. Вона зрозуміла, як можна спробувати врятувати принца. Це дуже ризиковано, але має спрацювати!

У гарячковому збудженні вона вискочила з покоїв — хотілося негайно поділитися своїм здогадом з Тельмаром. Сніжана йшла коридорами і не бачила нічого перед собою. Охоронці, що чергували під дверима, попрямували за нею. Напевно були неабияк здивовані, чому це їхня підопічна мчить з недоумкуватим виглядом, не розбираючи дороги. Але Сніжані було на це начхати. Усередині неї все горіло вогнем — принца можна врятувати!!!

Вона влетіла до кабінету Тельмара та зачинила за собою двері. Охорона залишилася чергувати ззовні. Люк у підвал виявився відкритим — мабуть, цілитель проводить досліди з коброю. Сніжана підскочила до люка. Тельмара не було видно біля коробки зі змією. Де він? Вона нахилилася нижче і збуджено покликала:

— Цілителю, я маю здогад...

Закінчити фразу не вдалося. Хтось різко штовхнув у спину і водночас вдарив по ногах. Удар був такий несподіваний і такий сильний, що Сніжана моментально втратила рівновагу і полетіла вниз. Вона не встигла згрупуватись, не встигла підставити руки. Нестерпний біль обпік все тіло, в очах стало темно.

Твінсен не нервував. Він був готовий до всього. У голові крутилися слова друга: «Просто роби, що маєш». Принц спокійно дивився, як батько заходить до зали засідань. У мертвій тиші король пройшов до свого величного крісла на чолі столу. Усі члени Великої Ради вже були присутні на своїх місцях. Окрім Крайдана. Але його вирішили не чекати. Було невідомо коли він повернеться до столиці — можливо, завтра, можливо за кілька днів.

Король опустився в крісло і жестом наказав присутнім сісти.

— Я сподіваюся, всім відома ціль засідання? — обвів він поглядом Радників. — Тоді починаймо. Сьогодні я оголосив фестиваль наречених закритим. Отже, після завершення Ради ми маємо озвучити ім'я майбутньої дружини Його Високості, — лаконічно озвучив він завдання.

Кам'яні стіни зали засідань розносили його слова, що пролунали похмуро, як смертний вирок.

— Закон вимагає, щоб Його Високість назвав ім'я своєї обраниці і якщо його вибір підтримають хоча б троє членів Великої Ради, то процедуру буде завершено. Якщо ні, відбудеться таємне голосування, — нагадав король те, що всі і так знали. — Прошу, Твінсене, назви ім'я.

Принц підвівся.

— Мій вибір — Анабель із Лаамарії, — викарбував він. — Вона єдина з усіх дів гідна стати королевою та матір'ю моїх дітей. Лише у ній я бачу стійкість і рішучість, силу, характер, витримку та розум.

Анабель, діва з його мрій, його юнацька закоханість. Їй судилося стати його справжнім коханням. Єдиним. Останнім. Йому гірко було усвідомлювати, що він не домігся взаємності. Але в нього ще теплилася надія, що в ній можуть спалахнути почуття у відповідь. А якщо ні, то терпіти їй Твінсена доведеться недовго. У будь-якому випадку, вона заслуговує більшого, ніж бути коханкою одруженого Магістра. Принц завжди з повагою ставився до Крайдана, але тепер зневажав. Як він міг ризикувати репутацією підопічної?

Твінсен не звертав увагу на осудливі погляди Радників, на їхні перешіптування. Він дивився просто у вічі батькові — там розраховував знайти підтримку. Він був упевнений, що король, як і принц, бачить, наскільки дурні, зніжені й зарозумілі решта дів. Скільки на них мішури, зніми яку, і дивитися не буде на що — порожнеча.

Твінсену дуже хотілося підтримки. Але у погляді батька він роздивився лише біль. Напевно, це дуже тяжко, усвідомлювати, що твій син помирає. У грудях затремтіла і завібрувала туго натягнута струна, про існування якої Твінсен раніше навіть не здогадувався. Пекельно боляче. Але він не має права на слабкість. «Просто роби, що маєш». Твінсен має обов'язок не лише перед батьком, а й перед королівством.

— Я звертаюся до шановних членів Великої Ради із проханням підтримати мій вибір. Я глибоко впевнений, що він принесе користь королівству, — продовжив Твінсен.

Він підготував довгу промову. Витратив на це всю ніч. Дякуючи підбадьорливій настоянці Тельмара — саме вона дала сили протриматися без сну до світанку. Твінсен встиг перелопатити безліч книг, подумки дякуючи професору Віллінгофу, який свого часу читав йому курс історії. Якби в'їдливий професор не був тоді такий прискіпливий, змушуючи визубрити матеріал, то зараз Твінсену нізащо не вистачило б кількох годин, щоб підготувати промову. Але, на щастя, у пам'яті збереглася необхідна інформація — знадобилося лише трохи освіжити деякі аспекти.