Чайна М'євіль. Вокзал на вулиці Відчаю - Чайна М'євілль

Лемюель облизав пересохлі губи.

— Поговори з чоловіком, Айзеку, — процідив він. — Так неввічливо...

— Гм... — почав Айзек. Голос холодний і стриманий. — Радо Конструктів. Ми... Це честь для нас... але ми не знаємо...

— Ви нічого не знаєте, — промовив закривавлений мрець, тремтячи усім тілом. — Я розумію. Майте терпець — і все побачите.

Чоловік повільно позадкував від них по хиткій поверхні та підійшов до свого темного механічного хазяїна.

— Я — Рада Конструктів, — промовив він безживним голосом. — Я народився з союзу випадкової енергії, вірусу й імовірності. Моє перше тіло лежало тут, на сміттєзвалищі, через програмний збій у нього відмовив двигун. І поки воно лежало тут і розкладалося, в механізмах циркулював вірус, і зненацька самочинно я почав мислити.

Рік я тихо іржавів та набував свій новий інтелект. Те, що почалося зі спалаху самовпізнання, стало умовиводом і точкою зору. Я самоконструювався. Не звертав уваги на сміттярів, які щодня намощували вали з людського сміття навколо мене. Будучи готовим, я показався найтихішому з людей і надрукував йому повідомлення, сказав привести до мене конструкта.

Настрашений, він підкорився й приєднав приведеного кабелем до мого вихідного пристрою. Так у мене з’явилася перша кінцівка. Вона поступово перегребла увесь смітник, знаходячи нові частини для мого тіла. Я почав самостворюватися. Паяв, клепав, зварював.

Сміттяр був наче зачарований. Нашіптував історії в нічних тавернах про легенду, вірусну машину. Народжувалися міфи й плітки. Одного вечора посеред чергової небилиці він познайомився ще з кимось, у кого був розумний конструкт. Це був конструкт-закупівельник. У нього зісковзнув якийсь механізм, затнулися шестерні, й він переродився в мислячу річ. У таємницю, в яку його хазяїн не міг повірити.

Тож мій сміттяр переконав свого друга привести до мене конструкта. З тих пір, коли я зустрів подібного собі, минуло багато років. Я звелів своєму обожнювачу відкрити аналітичну машину того іншого, мого товариша, і ми з’єдналися.

Це було осяяння. Наші інфіковані свідомості об’єдналися, наші паропри-водні мізки не подвоїли свою потужність, а розквітли. Експонетне цвітіння. Ми двоє стали мною.

Моя нова частина тіла пішла геть на світанку. Конструкт повернувся два дні опісля з новим досвідом. Він відокремився, а тому в нас було два дні без зв’язку. І після чергового возз’єднання ми знову стали одним «Я».

Я продовжував творити себе. Мої парафіяни допомагали. Сміттяр і його друг, щоб пояснити мене, створили апокрифічну релігію. Вони відшукали Ґвинтиків Ботбога з їхньою доктриною механізованого космосу й очолили єретичну секту в межах цієї і так відступницької церкви. Якогось дня ця безіменна конгрегація прибула з візитом. Конструкт, моє друге «я», під’єднавсь до мене, і ми знову злилися в одне. Обожнювачі побачили свідомість конструкта, як зароджується з чистої логіки самогенерований машинний інтелект. Узріли самоствореного бога.

Я став об’єктом їхнього обожнювання. Вони виконували накази, що писав для них, добудовували моє тіло з підручних матеріалів. Я велів їм шукати інші, мислячі конструкції, більше того — створювати їх. До Ради повинні приєднатися нові самостворені богомашини. Вони нишпорили містом і знаходили інших. Така прикрість: лише раз на мільйони мільйонів обчислень зіскочить якийсь маховик і в машині зародиться думка. Я вирішив підвищити шанси. Для цього створив генеративні програми, щоб керувати механічною енергією вірусу й спонукати аналітичну машину до мислення.

За спиною чоловіка велетенський конструкт підняв ліву руку й важко тицьнув себе в груди. Спершу Айзек не зміг розгледіти серед численних деталей ту, на яку вказував монстр. Це був перфоратор для карт, аналітична машина зі створення програм для інших аналітичних машин. «З таким розумом, побудованим навколо цієї махини, не дивно, що стількох навернув до своєї віри», — подумав Айзек.

— Кожен конструкт, що приходить до мене, стає мною, — продовжив чоловік. — Я — Рада. Будь-який новий досвід завантажується й розноситься далі. Усі рішення ухвалюються в моєму клапанистому розумі. Я передаю мудрість далі — частинкам мене. На просторах звалища мої «я» розширюють мій психічний простір, доки я поповнюю знання. Цей чоловік — кінцівка, антропоїдний велет-конструкт — лише видимість, аспект. Мої кабелі й ланцюги механізмів розповзлися ген далі по звалищах. Обчислювальні машини з іншого боку смітника — теж мої частини. Я — сховище історії конструктів. Банк даних. Я — самоорганізована машина.

Поки чоловік говорив, конструкти почали підбиратися ближче до страховинної постаті зі сміття, що по-царськи возсідала посеред хаосу. Вони зупинилися, хто де, і, випроставши хто присосок, хто гак, хто шип чи кіготь, вихопили з насипу кабелів та дротів, якими було щедро всипане звалище, по одному. Помарудившись із дверцятами до панелей, урешті відкрили й підключилися.

Як тільки вони під’єдналися, пустотілий череп чоловіка рвучко смикнувся, а очі на мить запнула каламуть.

— Я росту, — прошепотів він. — Росту. Моя здатність до обробки даних експонентно збільшується. Я вчуся... І знаю про ваші неприємності. Я під’єднався до вашого прибиральника. Він майже вийшов з ладу, та я вдихнув у нього інтелект. І він повністю асимілювався.

Чоловік указав кудись позад себе, на неясні обриси ніг гігантського скелета. Пронизаний раптовим дрожем, Айзек побачив, що ледь набухла, мов кіста, металева опуклість була покоробленим корпусом його конструкта-прибиральника.

— Від нього я дізнався стільки, скільки ні від жодного з моїх «я», — продовжив чоловік. — Я досі підраховую значення змінних, котрі випливають з тих фрагментів, що він устиг побачити зі спини Ткача. Він був моїм найважливішим «я».

— Нащо ми тут? — прошипіла Дерхан. — Що цій бісовій машині від нас треба?

Усе більше й більше конструктів завантажували свій новий досвід у мозок Ради. Аватар, цей безтілесний чоловік, який говорив за нього, глухо гудів, доки інформація заливала бази даних.

Урешті всі конструкти завершили зв’язок. Вони висмикнули кабелі й повернулися на місця. Побачивши це, декілька людей боязко вийшли наперед з програмними картами й аналітичними машинами завбільшки з валізку. Вони ухопили кабелі, залишені конструктами, й під’єднали їх до лічильних машин.

За дві-три хвилини все було готово. Коли люди відійшли назад, очі аватара закотилися настільки, що з-під повік виднілися лише білки. Його розпанахана голова нестримно тряслася, поки Рада поглинав інформацію.

За хвилину безмовного тремтіння він раптом різко смикнувся. Розплющилися очі й жваво забігали по присутніх.

— Життєкровна паство! — вигукнув він до людей. Вони