Чайна М'євіль. Вокзал на вулиці Відчаю - Чайна М'євілль

То тут, то там серед них пробігали люди — Айзек навіть примітив водяника, що швидко сховавсь у темряві й тінях. Люди збиралися в тісну групку на краю сміттєвого валу, подібного за конфігурацією на амфітеатр.

На Айзека, Дерхан, Лемюеля і Яґарека ніхто не зважав. Вони інстинктивно рухалися тільки разом, стривожені дивною тишею. На їхні спроби заговорити до інших органічних істот їм відповідали або зневажливим мовчанням, або роздратованим шиканням.

Десять хвилин конструкти й люди поступово стікалися до порожнини в серці звалища номер два. Тоді цей потік раптово зупинився; запала тиша.

— Думаєте, всі ці конструкти — розумні істоти? — прошепотів Лемюель.

— Думаю, так, — тихо сказав Айзек. — Впевнений, ми скоро про це дізнаємося.

Баржі на річці за Сірим Меандром гуділи в клаксони, попереджаючи, щоб їм поступилися дорогою. Вага нічних жахіть майже непомітно знову привалила Новий Кробузон, катуючи свідомість тих, хто спав, масою зловісних, чужих символів.

Айзек відчував, як на нього тиснуть жахливі сни, як вони усвердлюються в череп. Стоячи в тиші на міському звалищі, він раптом усвідомив цей тиск.

У центрі стояло зо тридцять конструктів і близько шістдесяти людей. Кожна людина, кожен конструкт, кожна істота, окрім хіба що Айзека з товаришами, сприймала очікування з надприродним спокоєм. Айзек відчував це надзвичайне заніміння й нескінченне очікування, від яких кидало в холодний дрож.

Він затремтів від самої думки про те, скільки терпіння було зосереджено на звалищі.

Земля здригнулась.

Люди, що стояли на краю обмеженого простору, впали навколішки, незважаючи на гострі уламки навколо ніг. Вони вклонялися й водночас бурмотіли якісь складні молитви, рукою показуючи якийсь священний жест, схожий на зчеплені коліщата.

Конструкти трохи посунулись, проте стояли й далі.

Айзек з товаришами притислись ще ближче одне од одного.

— Це що, блядь, за жесть така? — прошепотів Лемюель.

Відчувся ще один поштовх з-під землі, вібрація, неначе земля намагалася скинути із себе все сміття, яким її вкрили. На північному боці сміттєвого валу раптом увімкнулися два ліхтарі. Вони осяяли зібрання так точно, що за межами світла нічого не залишалось. Люди бурмотіли й ще більш ревно виводили в повітрі свій священний жест.

Айзек повільно відкрив рот.

— Захисти нас, святий Джаббере, — прошепотів він.

Сміттєва стіна рухалася. Вона сідала.

Матрацні пружини й старі вікна, балки й парові двигуни древніх локомотивів, повітряні насоси й вентилятори, шківи, ремені й розбиті ткацькі верстати змінювали розташування, наче в химерній оптичній ілюзії. Айзек вже хтозна-скільки дивився на це сміття, але реально побачив його лише тепер, коли воно почало повільно, важко, неймовірно рухатись. Ось з’явилася верхня рука — утворення з жолобів, розбита дитяча коляска з величезною перевернутою тачкою стали ногами, маленький перевернутий трикутник кроквяних балок перетворився на стегнову кістку, величезна хемічна бочка стала стегном, а керамічний циліндр — литкою...

Сміття стало тілом. Велетенським восьмиметровим скелетом, що цілком складався з промислових відходів.

Створіння сіло, обпершись спиною об кучугури сміття за ним. Спина монстра майже зросталася з відходами. Він підняв із землі товсті коліна, утворені з величезних петель. На землі залишалися ступні, приєднані до довгих ніг-балок випадковими шматками механізмів.

«Він не може встати! — утішено подумав Айзек. Він подивився на товаришів і побачив, що Лемюель і Дерхан настільки ж шоковані, як і він сам, що очі Яґарека здивовано сяяли під каптуром. — Він недостатньо міцний, він не може стояти, він може тільки повзати по багнюці!»

Тіло істоти являло собою плутаний, зчеплений клубок застиглої електроніки й машинерії. Величезний тулуб вміщав які завгодно двигуни. З клапанів і гнізд у тілі й кінцівках стирчали численні дроти й труби з металу та міцної гуми, розповзаючись пустирем на всі боки. Істота підняла руку, якою керував велетенський паропривідний поршень. Ліхтарі — очі — прокрутилися й поглянули на людей і конструктів унизу. Вони являли собою лампочки вуличних ліхтарів — пальники, які приводили в дію величезні циліндри гасу в черепі конструкта. До нижньої частини обличчя причепили вентиляційні ґратки, що імітували пощерблені зуби черепа.

Це був конструкт, велетенський конструкт, сформований із викинутих елементів і вкрадених двигунів. Їх склеїли й привели в дію без участі людей.

Створіння повернуло шию; оптичні лінзи оглянули під свічений натовп. Почулося гудіння потужних двигунів. Заскрипіли пружини й натягнутий метал.

Люди-прихожани почали тихо молитися.

Велетенський зібраний конструкт, здавалося, помітив Айзека з товаришами. Він напружив шию, щоб на них подивитися. Очі-прожектори метнулися вниз, освітлюючи всіх чотирьох.

Світло не рухалось. Воно засліплювало.

І раптом воно вимкнулося. Звідкись неподалік почувся тоненький, деренчливий голос.

— Вітаю на нашій зустрічі, дер Ґрімнебуліне, Голубе, Сумолок і гостю з Цимека.

Айзек роззирнувся, сильно моргаючи; він нічого не бачив.

Коли його зір прояснився після того страшенно яскравого світла, Айзек помітив, що по розтрощеній землі до них непевною ходою перевалюється чоловічок. Айзек почув, як Дерхан втягнула повітря, як вона вилаялась від огиди й страху.

На мить не зрозумів, чому, а тоді його очі нарешті звикли до місячного напівсвітла, тож зміг роздивитися постать, що наближалася. Айзек нажахано скрикнув водночас із Лемюелем. Мовчав лише Яґарек, воїн-пустельник.

Чоловік, який наближався, був голий і худющий. Обличчя витягнулось в огидну великооку маску страждання. Його очі й тіло сіпались, трусились, наче в нього руйнувалися нерви. Шкіра виглядала мертвотно, гейби її поступово з’їдала гангрена.

Проте скрикнули вони не через це, а через голову незнайомця. Його череп акуратно перерізали навпіл якраз над очима. Верхньої частини не було зовсім. Під розрізом запеклася лінія крові. З вологої порожнини в голові чоловіка стирчав покручений кабель завтовшки на два пальці. Його спіраллю обвивав метал, закривавлений і червоно-сріблястий ближче до низу, де він зникав у порожній черепній коробці.

Інший кінець кабелю здіймався в повітря. Ошелешений і наляканий, Айзек простежив очима, куди він веде. Той під кутом відходив назад і вгору, поки не сягав висоти шість метрів над землею, де опинявся в закрученій металевій руці велетенського конструкта. Він проходив крізь цю руку й зрештою зникав десь у кишках.

Рука конструкта, схоже, утворилась із якоїсь величезної парасольки, котру розірвали і під’єднали до дротів, поршнів і сухожиль-ланцюгів. Вона відкривалась і закривалась, неначе велетенська мертва лапа. Конструкт поволі рухав кабель, змушуючи чоловіка прямувати до чужаків, буквально смикаючи його за ниточку.

З наближенням страховинної маріонетки Айзек інстинктивно почав задкувати, Лемюель, Дерхан і навіть Яґарек зробили те саме. Не дивлячись, вони врізались у п’ять великих конструктів, які стали в бойову готовність за новоприбулими.

Айзек стривожено повернувся