Шлях меча - Генрі Лайон Олді
Ті перезирнулися, знизали плечима, але віднесли мечі туди, куди було вказано.
– Матінко Ци, будьте люб’язні, приєднайте до них свій Чань-бо!
Бабця скорилася мовчки, за що я був їй дуже вдячний.
Так, начебто все… без Но, Кунди й Сая я цілком обійдуся. Треба буде – покличу.
Я зайшов у куток – так, напевно, входять у клітку з плямистим чаушем – де тужно вишикувалися Звитяжці й Тьмяні, і опустився на холодну підлогу. Моя права рука лежала на руків’ї Єдинорога. За поясом улаштувалася Дзютте.
«Єдинороже, кажи ти, – подумав я. – Якщо треба, я підтримаю, але не будемо їх бентежити й відволікати від головного.»
«Добре, Чене», – була відповідь.
І, абстрагувавшись на якийсь час від світу людей, я ввійшов у світ Звитяжців.
– Ви посміли з’явитися сюди! – почув я гнівний брязкіт, що не передвіщав нічого хорошого, і зрозумів, що це Юе Сач-Камал. – Ви, зрадники й клятвопорушники, посмітили знову прийти в цю залу!
Кханда В’ячасена й Ковзкий Перст понуро мовчали.
– Усі ви тут хороші! – безцеремонно перервав його Уламок. – Посміли, з’явилися… І взагалі, спалене село – це ваша робота!
– Наша? – щиро здивувався спис.
– А з якого права, – упавши на підлогу, загримів Юе Сач-Камал, – заговорив ти, непрошений гостю, порушуючи розмову Найстарших?!
Кханда квапливо впав поруч із Сач-Камалом і дзвінким шепотом щось повідомив йому. Єдиноріг-Я встиг розібрати всього кілька слів – «Кабірський Кат» і «фарр-ля-Кабір» – після чого Кханда замовк, а Сач-Камал налився багряними відблисками.
– Ми не маємо до спалення села жодного стосунку, – вимовив він після довгої паузи.
– Не маєте? – втрутився Єдиноріг-Я. – А Чинкуеда? Один із…
– Одна, – уточнив Юе Сач-Камал.
– Неважливо! Одна з вас! Ти ж не будеш це заперечувати?
– Не буду, – до Юе повернулася його колишня незворушність. – Чинкуеда Кехая на прізвисько Змія Шен була однією з нас і однією з тих, хто вижив після підступного бойовища…
Усе ж не проминув нагоди вколоти!
– І ви заслали її в Шулму! – перебив його Єдиноріг-Я. – Щоб на клинках Диких Лез Шулми в емірат повернулася Істина Батин! Хіба не так?!
– Не так, – із деяким подивом відповів Юе. – Я взагалі не розумію, про що ти кажеш. Так, Чинкуеда Кехая була серед нас трьох, серед тих, хто врятувався, коли ці, – він гнівно блиснув на старійшин, – зрадили нас. Але ми не переступаємо своїх клятв! Ми не порушуємо Закон. І за цей час ми жодного разу не приносили жертв Минулим богам. Ми шукали тих, хто захоче піти за нами. Нас мусило знову стати Дванадцять і Один! Але…
Він на мить замовк.
– Але Чинкуеді, Змії Шен, не сподобалося. Вона жадала помсти, і це ятрило їй душу. І вона вбила двох старійшин Ради, коли ті їхали у Верхній Вей. Двозубець Ма, Язик кобри, упав із підпиляної Придатком Чинкуеди колоди в річку Цун-лі, а кинджал Ландинґ Терус не витримав бою зі Змією Шен. І ми прогнали Чинкуеду. Відтоді вона зі своїми Придатками жила десь на солончаках…
– Ми нічого відтоді не знаємо про Змію Шен, – сказав двоконечний спис.
– Ми не знаємо, що таке Шулма, – сказав Юе Сач-Камал.
– Ми не знаємо, що сталося в спаленому селі, – сказали вони обоє.
І я їм повірив. Одразу. Беззастережно.
– Ви дізнаєтеся, – відповів Єдиноріг-Я.
7– Но, Саю, Кундо, – свиснув у моїй руці Єдиноріг. – Ідіть сюди!
– Асахіро, Косе, Фарізо! – крикнув я. – Ідіть сюди!
Вони підійшли.
Вони розповіли.
Коротко і ясно.
І їм повірили.
Одразу й беззастережно.
Бо брехати або сумніватися вже не лишалося часу.
– …гадаю, що це вторгнення, – закінчив Но-дачі. – Початок його.
– Початок кінця, – брякнув Сай.
І тут уперше заговорив Чань-бо. Він говорив неголосно й немов відсторонено – але всі мовчали й слухали, що мовить Посох Зосередження.
– У нашому світі не буває початків і кінців, – сказав Чань-бо. – У ньому трапляються відходи й повернення. Сьогодні до нас на вістрях Диких Лез Шулми повернулася Прихована Таємниця Батин. Це – звершилося. У нас є три шляхи, що починаються з порога цієї зали. Можна залишити все, як є, гідно прожити відпущений нам строк і гідно вмерти такими, якими ми є. Можна змінити гідність на лють і вийти назустріч Шулмі, ставши такими, як вона. І є третій шлях – стати такими, як вона, залишившись собою. Я не знаю, чи можливо це. Вибір – за вами.
І він замовк.
– Ми не можемо покірно чекати їх приходу, – продзвенів Кханда.
– Не можемо, – погодився Ковзкий Перст.
– Але й
