Доки світло не згасне назавжди - Максим Іванович Дідрук

— Є хто? — у Рутиних очах застигла покинута дитяча коляска. Від самої думки про неї шкіру пробирало морозом. — Є хоч хто-небудь?!

Тиша.

Дівчина затремтіла, повернулася надвір і згадала про Тимофія Русецького. Він повинен знати, що сталося. Вона дістала телефон, натиснула бокову кнопку й завмерла з роззявленим ротом. Обидва індикатори стільникового покриття — і «Київстар», і «life» — були неактивними. Жодної риски, ніякого зв’язку. Хоча шокувало не це. Рута вп’ялася очима в екран, не розуміючи, чому годинник на смартфоні показує той самий час, що й у момент її пробудження, — 9:19 ранку.

Заряд батареї впав до 93 %, а час не змінився.

Рука з телефоном опустилася. Дівчина звела голову — на трасі навпроти не було ні дерев, ні звукового бар’єра — й потягнулася очима до горизонту. Її приголомшений погляд поступово склянів від жаху.

Низькі кудлаті хмари й далі пливли по небу, проте сонце не рухалося. Висіло на тому самому місці, що й кілька хвилин тому.

Удалині над пагорбами розгорталося сіре полотнище дощу.

Тхнуло сирою землею…

107

— Як таке могло статися?

Відтоді, як Євген Домбровський, завідувач відділення інтенсивної терапії міської лікарні, засмаглий чоловік із подвійним підборіддям і широко посадженими скаламученими очима, зайшов до палати, Аміна й на мить не відпускала Григорової руки. Вчепилася обома долонями та горнулася до чоловіка так одчайдушно, так розпачливо, що лікарю здавалося, ніби сплуталися не лише їхні руки та думки, а й внутрішні органи. Як громом прибите подружжя немовби зрослося в один організм.

— Я добре знайомий із Русецьким. Тямущий мужик, — низький грудний голос різав повітря, неначе ножем. — Його син нещодавно влаштувався до нас анестезіологом.

«Навіщо мені знати про його сина?» — із безсилою, адресованою в нікуди люттю подумала жінка.

— Я не кажу, що Русецький причетний.

— Розумію. Але зламу не було, зловмисник чи зловмисники просто зайшли. Тому… — Домбровський упіймав згорьований погляд Аміни та опустив очі. — Я вчора розмовляв із Русецьким. Він сам не усвідомлює, що сталося. Стверджує, що не губив ключі. Вони просто зникли. Я вважаю, їх украли, хоча…

Не змовляючись, вони поглянули на Руту. Дівчина лежала на високому лікарняному ліжку, накрита легкою ковдрою. Темне волосся розметалося подушкою. З ліктьового згину стирчав катетер, до грудей від кардіомонітора тягнулося кілька електродів, до вказівного пальця кріпився пульсоксиметр (пристрій для вимірювання рівня насичення крові киснем), проте кисневої маски не було — дівчина дихала самостійно. Рута взагалі не мала вигляду хворої. У неї було блаженне обличчя людини, яка вперше за багато тижнів заснула міцним сном.

У Аміни тремтіла нижня губа.

— Хто це міг скоїти?

Не відпускаючи чоловікової руки, вона провела лицем по Григоровому плечі — стерла зі щоки сльозу. Домбровський спідлоба зиркнув на неї. Аміна ніби щойно втратила зір і тепер не може змиритися з тим, що світ довкола поглинула пітьма. Ніби варто бодай на секунду відпустити чоловікову руку та ступити крок убік, як вона загубиться, втратить опору під ногами.

Григір Статник мовчки тупився в порожнечу. На його обличчі застиг вираз людини, ладної втопитись у склянці води.

— Я не знаю, — пробасив лікар.

— Але… — Аміна подивилася на нього з викликом, непоступливо, начебто йому була відома відповідь, але він ніяк не хотів їй зізнаватися, — навіщо? Навіщо вони це зробили?

— Щоб з’ясувати навіщо, ми спершу маємо дізнатися, що зробили. Руту знайшли на кріслі під апаратом для променевої терапії. Апарат вмикали, але журнал записів підчистили. Тобто ми навіть не уявляємо, що там відбувалося.

— А МРТ?

Домбровський зітхнув, тлумлячи незадоволення: він уже пояснював це п’ять хвилин тому.

— Я вже казав, Аміно: ні уражень тканин, ні порушення структури, ні запальних реакцій чи проблем із кровообігом. Сканування нічого не виявило. Взагалі. З Рутиним мозком усе гаразд.

— Але вона в комі, — немічним голосом прошелестіла жінка.

Домбровський знову зітхнув.

— Це не кома.

— А що?

— Під час коми відбувається гальмування спочатку функцій кори, потім підкіркових утворень. Одна за однією відмовляють життєво важливі функції організму — зупиняється обмін речовин, дихання, зрештою кровообіг. Нічого із цього ми в Рути не спостерігаємо.

— Тоді що з нею?

— Ну… — Він провів долонею по провислому підгорлю. — Парасомнія. Щось на кшталт сонного паралічу. Ми фіксуємо активність мозку, часткове збереження рефлексів, дуже добре, що ваша донька дихає самостійно, проте її розум і мислення перебувають у стані невизначеності.

Уперше за весь час розмови Григір Статник поворухнувся. Він повільно повернув голову, глипнув на лікаря та скрадливим, якимось начебто безтілесним голосом запитав:

— Довго це триватиме?

Перед тим як озватись, Євген Домбровський кілька секунд безгучно ворушив губами.

— Не знаю. — Щоб не зустрічатися з Григором поглядом, він відвів очі й утупився в монітор над узголів’ям ліжка, на якому лежала Рута. — Мені дуже жаль, але я справді не знаю, що вам відповісти.

21 липня 2018-го — 1 липня 2019-го

Рівне, Україна

Перелік музичних творів, рекомендованих для прослуховування під час прочитання

1. Ashes Remain — On My Own.

2. Five Finger Death Punch — Sham Pain.

3. Bruce Dickinson — Broken.

4. Trivium — Beneath The Sun.

5. Within Temptation — Mercy Mirror.

6. Iron Maiden — Dance Of Death.

7. Papa Roach — Periscope (feat. Skylar Grey).

8. Bad Wolves — Remember When.

9. Bruce Dickinson — Born In ‘58.

10. Doro — Lift Me Up.

11. Amy Shark — I Said Hi.

12. Heavenwood — Rain Of July.

13. Within Temptation — Raise Your Banner.

14. Doro — Love’s Gone To Hell.

15. Heavenwood — Suicidal Letters.

16. Five Finger Death Punch — I Apologize.

17. Godsmack — Every Part Of Me.

18. Sasha Boole — Дорога.

19. Sum 41 — Never There.

20. Majesty — Last Reward.

21. Five Finger Death Punch — I Refuse.

22. Godsmack — When Legends Rise.

23. Trivium — Rise Above The Tides.

24. Skillet — Save Me.

25. Papa Roach — Help.

26. In Flames — Stay With Me.

27. Five Finger Death Punch — Will The Sun Ever Rise.

Післямова автора

Ця історія, безперечно, вигадана, проте, як і в інших моїх книгах, чимало з написаного ґрунтується на наукових фактах (найдивнішим із яких особисто для мене є перевиробництво та подальше відсікання нейронних зв’язків у мозку немовляти). Розібратися, як функціонує людський мозок, мені допомогла низка науково-популярних книг, серед яких: Дін Бернетт «Наш дивакуватий мозок», Брюс Худ «Ілюзія Я, або Ігри, в які