Танок драконів - Джордж Мартін
В Аші були й інші коханці — хтось ділив з нею ліжко півроку, а хтось — півночі. Карл задовольняв її краще за них усіх разом узятих. Нехай йому і раз на два тижні голитися забагато, але кошлата борода ще не робить чоловіка. Аші подобалося відчувати під пальцями його м’яку гладеньку шкіру. Подобалося, як спадає на плечі його довге пряме волосся. Подобалося, як він цілується. Подобалося, як він усміхається, коли вона проводить великими пальцями по його пипках. Волосся в нього між ніг майже таке саме пісочне, як і на голові, хіба трішки темніше, однак м’яке як пух порівняно з її власними шорсткими чорними заростями. Це їй теж подобалося. У нього було тіло пливця — витягнуте й худорляве, без жодного шраму.
«Сором’язлива усмішка, дужі руки, спритні пальці й два надійні мечі. Що ще потрібно жінці?» Вона б радо одружилася з Карлом, але ж вона — донька лорда Балона, а Карл — низького роду, онук невільника. «Занадто низького роду, щоб з ним побратися, зате не надто низького, щоб смоктати його прутень». П’яна, вона, всміхаючись, пірнула під хутра й узяла його в рота. Карл заворушився уві сні, а вже за мить його прутень почав тверднути. Заки Аша знову довела його до збудження, Карл прокинувся, а вона спливала соком. Накинувши хутра на голі плечі, Аша осідлала коханця, пускаючи так глибоко в себе, що вже й не розрізнити, чия піхва, а чий прутень. Цього разу вони досягли вершини одночасно.
— Солодка моя леді,— пробурмотів по тому Карл хрипким зі сну голосом.— Солодка моя королева.
«Ні,— подумала Аша,— ніяка я не королева й ніколи нею не буду».
— Спи,— поцілувала вона його в щоку й, перетнувши спальню Галбарта Гловера, розчахнула віконниці. Місяць був майже повний, а ніч стояла така безхмарна, що можна було розгледіти гори з увінчаними снігом вершинами. «Холодні, похмурі й негостинні, але прегарні у місячному світлі». Зазублені гребені біло зблискували, як разок гострих зубів. Підніжжя гір і менші вершини губилися в темряві.
Море було ближче, всього за п’ять льє на північ, але його Аша не бачила. Забагато гір його відділяло. «І дерев, стільки дерев!» Північани називають цей ліс вовчим. Майже щоночі чути вовків, які перегукуються в темряві. «Океан листя. От був би це океан води!»
Пущанський Насип, може, і ближче до моря, аніж Вічнозим, але, як на Ашу, все одно задалеко. В повітрі пахне соснами, а не сіллю. На північний схід від цих похмурих сірих гір простягається Стіна, над якою підняв свої штандарти Станіс Баратеон. «Ворог мого ворога — мій друг»,— кажуть люди, однак зворотний бік цієї монети — «Ворог мого друга — мій ворог». Залізні — вороги північан, яких так відчайдушно потребує цей самозванець Баратеон. «Могла б йому запропонувати своє молоде біле тіло»,— подумала Аша, відкидаючи з очей пасмо волосся, але Станіс одружений, і вона також, та й він — давній ворог залізних. Під час першого заколоту її батька Станіс біля Білого острова розгромив Залізний флот й іменем свого брата підкорив Велику Весь.
Порослі мохом стіни Пущанського Насипу оточували великий круглий пагорб з пласким верхом, увінчаний схожими на печеру палатами з прибудованою з одного боку сторожовою баштою, яка на п’ятдесят футів вивищувалася над пагорбом. Біля підніжжя пагорба був двір зі стайнями, паддоком, кузнею, криницею і кошарою, захищений глибоким ровом, невисоким земляним валом і частоколом. Зовнішні укріплення мали овальну форму, повторюючи ландшафт. Вони мали дві брами, обидві захищені парою квадратних дерев’яних веж, а по периметру — доріжку для патрулювання. З південного боку замку весь частокіл густо поріс мохом, який доповз до половини веж. На сході й заході тягнулися порожні поля. Коли Аша взяла замок, на тих полях росли овес і ячмінь, але під час атаки їх геть потолочили. Все, що посіяли по тому, побило кількома сильними морозами, й залишилися тільки гола земля, і попіл, і зів’ялі, підгнилі стебла.
Замок був старий, але не надто міцний. Аша відбила його у Гловерів, а Болтонів Байстрюк відіб’є його у неї. Але її він не облупить. Ашу Грейджой не взяти живою. Вона помре так, як і жила: з топором у руці й усмішкою на вустах.
Лорд-батько дав їй тридцять лодій, щоб узяти Пущанський Насип. Залишилося чотири, включно з «Чорним вітром», й одна з них належить Ірису Ботлі, який приєднався до неї, коли всі решта повтікали. «Ні. Це несправедливо. Вони попливли додому, щоб присягнути своєму королю. Якщо хто і втік, то це я». На згадку про це їй і досі було соромно.
«Тікай»,— порадив Книгогриз, коли дядька Юрона несли вниз із гори Наґа, щоб покласти йому на голову плавникову корону.
«Сказав крук до ворони. Їдь зі мною. Ти мені потрібен, щоб підняти людей Гарло». Тоді ще Аша думала боротися.
«Всі люди Гарло тут. Ті, чиє слово важить. Дехто з них викрикував Юронове ім’я. Я не нацьковуватиму Гарло на Гарло».
«Юрон скажений. І небезпечний. Той пекельний ріжок...»
«Я його чув. Тікай, Ашо. Щойно Юрона коронують, він кинеться шукати тебе. Не потрапляй йому на очі».
«Якщо я стану проти нього разом з іншими своїми дядьками...»
«...загинеш усіма знехтувана, одна проти всіх. Назвавши своє ім’я капітанам, ти віддала себе на їхній суд. І тепер ти не можеш іти проти їхнього присуду. Тільки одного разу присуд царезборів було скасовано. Почитай Гейрега».
Лише Родрик Книгогриз міг говорити про якусь старезну книжку, коли їхні життя балансували на лезі меча. «Якщо зостаєшся ти, зостануся і я»,— уперто сказала до нього Аша.
«Не дурій. Сьогодні ввечері Юрон обернувся до світу своїм усміхненим оком, та завтра... Ашо, ти — Балонова донька, і ти маєш більше прав на престол, аніж він. Поки ти дихаєш, ти для нього небезпечна. Якщо залишишся, тебе уб’ють або видадуть за Рудого Весляра. Не знаю, що гірше. Тікай. Іншого шансу не буде».
Аша причалила «Чорний вітер» у дальньому кінці острова саме на такий випадок. Стара Весь невелика. Аша вже до сходу сонця може бути на борту свого корабля, й не встигне Юрон кинутися на її пошуки, як вона вже плистиме в Гарло. Але вона вагалася, допоки вуйко не сказав: «Зроби це з любові до мене, дитинко. Не хочу бачити, як ти помираєш».
Отож вона втекла. Спершу в Десятивежжя, щоб попрощатися з матір’ю. «Мене, мабуть, не буде довго»,— попередила
