Танок драконів - Джордж Мартін
— Якщо упав Кейлінський Рів, за ним упаде й Торенів Квадрат. А далі прийде наша черга.
— Але ще нескоро. Заяча Губа пустить їм кров.
Торенів Квадрат — це не руїни, як Кейлінський Рів, а Дагмер — залізний до шпику кісток. Він помре, а не здасться.
«Якби батько був живий, Кейлінський Рів ніколи не впав би». Балон Грейджой знав, що Рів — це ключ до Півночі. Юрон це теж знає, але йому байдуже. Так само йому байдуже, що станеться з Пущанським Насипом чи Тореновим Квадратом.
— Юронові не цікаві Балонові завоювання. Мій стрийко полює на драконів.
Вороняче Око скликав на Стару Весь усі сили Залізних островів і відплив у Призахідне море, а його брат Віктаріон почалапав за ним, як побитий пес. На Пайку більше нема до кого звернутися, окрім її лорда-чоловіка.
— Ми лишилися самі.
— Дагмер їх розчавить,— запевнив Кром, який жодну жінку так не любив, як битву.— Вони ж прості вовки.
— Усі вовки загинули,— Аша колупнула нігтем великого пальця рожевий віск.— А це — шкуродери, які їх повбивали.
— Нам слід їхати у Торенів Квадрат і з’єднати перед боєм сили,— заявив Квентон Грейджой, далекий Ашин родич і капітан «Соляної дівки».
— Ага,— підтвердив Дагон Грейджой, ще більш далекий родич. Його прозивали Дагоном Допивахою, але тверезий чи п’яний, а воювати він любив.— Чого це вся слава має дістатися Заячій Губі?
Двоє слуг Галбарта Гловера принесли смаженину, але отой шматочок шкіри геть зіпсував Аші апетит. «Мої люди вже втратили будь-яку надію на перемогу,— похмуро усвідомила вона.— Зараз вони лише шукають хороброї смерті». Вовки їм це, понад усякий сумнів, забезпечать. «Рано чи пізно вони прийдуть відвойовувати цей замок».
За високими соснами вовчого лісу сідало сонце, коли Аша піднялася дерев’яними сходами у спальню, яка колись належала Галбартові Гловеру. Вона перепила вина, й у голові гупало. Аша Грейджой любила своїх людей — і капітанів, і їхні команди, однак половина з них — йолопи. «Хоробрі йолопи, та все одно йолопи. Їдьмо до Заячої Губи, ага... так наче це можливо...»
Між Пущанським Насипом і Дагмером — багато льє, і горбаті гори, і густі ліси, і бурхливі річки, а північан стільки, що про це краще й не думати. А в Аші — чотири лодії і менш як двісті людей... включно з Тристифером Ботлі, на якого не можна покладатися. Попри всі його розмови про кохання, вона не могла уявити, що Трис кинеться в Торенів Квадрат, щоб там загинути разом із Заячою Губою.
Карл пішов разом з нею до спальні Галбарта Гловера.
— Забирайся,— сказала йому Аша.— Хочу побути сама.
— Насправді ти хочеш мене,— він спробував її поцілувати.
Вона відштовхнула його.
— Ще раз мене торкнися — і я...
— Що? — витягнув він кинджал.— Роздягайся, дівчино.
— Іди в сраку, безбородий хлопчисько.
— Краще в твою піхву.
Одним змахом він розтяв шнурівку на її шкірянці. Аша потягнулася по свій топір, але Карл, випустивши кинджал, стиснув її зап’ясток і заломив їй руку, поки зброя не випала з її пальців. Карл штовхнув Ашу на Гловерове ліжко, міцно її поцілував і зірвав з неї сорочку, звільнивши груди. Коли вона спробувала засадити йому коліном у пах, він ухилився й колінами розсунув їй ноги.
— Я тебе отримаю.
— Тільки спробуй,— виплюнула вона,— і я тебе уві сні заріжу.
Коли він у неї увійшов, вона стікала соком.
— Хай тобі грець! — кричала вона.— Хай тобі грець, хай тобі грець!
А він смоктав їй пипки, поки вона не зойкнула від болю й від задоволення водночас. Весь світ змалів до її піхви. Аша забула про Кейлінський Рів, і Ремсі Болтона, і надісланий ним шматочок шкіри, забула про царезбори, забула про свою поразку, забула про своє вигнання, і про своїх ворогів, і про свого чоловіка. Важили тільки Карлові руки, тільки його вуста, тільки його руки на її тілі та його прутень усередині неї. Він порав її, поки вона не закричала, а потім ще трохи, поки не почала схлипувати, й аж тоді нарешті випустив сім’я їй у лоно.
— Я — заміжня жінка,— по всьому нагадала йому Аша.— Ти мене збезчестив, клятий ти безбородий хлопчисько. Мій лорд-чоловік відріже тобі яйця і вдягне на тебе сукню.
— Якщо зможе злізти зі свого престолу,— скотився з неї Карл.
У кімнаті було холодно. Аша підвелася з ліжка Галбарта Гловера та скинула з себе подертий одяг. На шкірянку потрібна нова шнурівка, а от сорочка геть зіпсована. «Все одно вона ніколи мені не подобалася». Аша кинула її в полум’я. Решту лишила на підлозі. Груди боліли, а Карлове сім’я стікало по стегнах. Слід буде зварити місячного узвару, бо є ризик привести на світ ще одного кракена. «Хіба не байдуже? Батько мертвий, мати помирає, з брата луплять шкіру, а я нічого не можу вдіяти. І я у шлюбі. У шлюбі та у злюбі, от тільки з різними чоловіками».
Коли вона ковзнула назад під хутра, Карл уже спав.
— Тепер твоє життя — моє. Де я поділа свій кинджал?
Притиснувшись Карлові до спини, Аша обійняла його руками. На Островах він був знаний як Карл-Дівиця — частково щоб відрізняти його від Карла Шепарда, Дивака Карла Кенінга, Карла Меткого Топора й Карла Невільника, але здебільшого за його гладенькі щоки. Коли вони з Ашею щойно познайомилися, Карл намагався відростити бороду. «Персиковий пушок»,— зі сміхом називала її Аша. Карл зізнався, що в житті персика не бачив, тож вона сказала, що йому обов’язково слід приєднатися до неї в наступній мандрівці на південь.
Тоді ще було літо, на Залізному троні сидів Роберт, Балон думав думу на Скелястому престолі, а в Сімох Королівствах панував мир. Аша на «Чорному вітрі» попливла уздовж узбережжя, ведучи торгівлю. Заходили на Білий острів, у Ланіспорт і два десятки менших портів, а потім завітали в Арбор, де персики завжди величезні й солодкі. «Бачиш»,— сказала Аша, уперше приставивши персик до Карлової щоки. А коли звеліла йому відкусити, по підборіддю в нього побіг сік, і довелося його зцілувати.
Тої ночі вони насолоджувалися персиками й одне одним, а на світанку Аша почувалася ситою, липкою і щасливою, як ніколи доти. «Це було шість чи сім років тому?» Від літа зосталися самі спогади, а персиком востаннє Аша тішилася три роки тому. Однак вона ще тішилася Карлом. Може, її