Десяте Правило Чарівника, або Фантом - Террі Гудкайнд

— Одну з шкатулок Одена.

— У Сестри Тьми, — сказала Ніккі, — за допомогою Меча Істини.

Енн повернулася, схвильовано дивлячись на Зедда.

— Але навіщо цій жінці, Сікс, потрібен Річард?

Зедд, розгладжуючи кінчиками пальців зморшки над бровами, опустив погляд.

— Щоб відкрити потрібну скриньку Одена, потрібно мати дуже важливу книгу. Я думаю, що ви обидва, краще кого б то не було, повинні бути знайомі з цією особливою книгою.

Щелепа Натана впала, коли він зрозумів.

— «Книга Зниклих Тіней», — видихнула Енн.

Зедд кивнув.

— Єдина копія цієї книги існує тепер в голові у Річарда. Після того, як він її запам'ятав, вони з батьком спалили оригінал.

— Ми повинні знайти його першими, — вимовила Енн.

Зедд глузливо хмикнув, почувши таку пропозицію, його брови поповзли вгору, розігруючи здивування від того, що без її допомоги, йому б ніколи в голову не прийшла б така думка.

— У нас є більш термінова проблема, — сказала Ніккі.

Кара, що стояла навпроти в маленькій кімнаті, похитала своїм ейджілом.

— Поки ми не знайдемо лорда Рала, у нас не буде уз.

— Без уз, — сказала Ніккі, — ми всі у владі соноходця.

Усвідомлення цього, здавалося, вразило Енн, як удар блискавки.

— Ми повинні негайно щось придумати, — додав Зедд. — Загроза страшна і у нас мало часу. Якщо ми будемо сидіти склавши руки, то можемо програти цю битву в будь-який момент.

— На що це Ви натякаєте? — Підозріло запитав Натан.

Зедд глянув на насупленого пророка.

— Нам потрібно, щоб ти став лордом Ралом. У нас немає права ризикувати нашими людьми, залишивши їх хоч на мить без уз. Ти повинен негайно відправитися в Народний Палац.

Натан стояв мовчки, його погляд спохмурнів. Він був високим, широкоплечим чоловіком. Сиве волосся, що спадало йому на плечі, створювало сильне, запам'ятовуюче враження. Думка про те, що місце Річарда займе інший лорд Рал, болем відгукнулося в душі Ніккі.

Однак, інший варіант означав допустити, щоб Соноходець зруйнував їх розум. Вона занадто добре знала, що це означало. Вона знала, що зв'язок з Річардом не тільки врятував їй життя, але показав їй, як можна радіти життю. Її зв'язок з Річардом не був формальним згодою підкоритися лорду Ралу, яким він була для народу Д'хари; скоріше це була більш глибока прихильність до Річарда, як людини. Людини, яку вона полюбила майже в ту ж мить, коли вперше побачила іскру життя в його сірих очах. Річард показав їй не тільки, як жити заново, але і як любити.

Вона придушила в собі біль усвідомлення того, він ніколи не зможе належати їй — гірше того, вона знала, що його серце було віддано іншій, тій, яку вона навіть не пам'ятала. Вже краще б Ніккі могла згадати цю Келен, її розум, ніжність, красу, тоді вона могла б порадіти за Річарда. Важко було радіти за нього, поки він любив фантом.

— Я розумію, — низьким голосом промовив, нарешті, Натан.

Схоже, у Енн малося з тисячу заперечень, по одному на кожен рік життя пророка, але їй вдалося закупорити їх пробкою розуміння наслідків того, що станеться, якщо у них не буде лорда Рала.

— Армія Д'хари знаходиться недалеко від нас, — сказав Натан. — Скоро її чекає зустріч з ордою Джегана. Я думаю, ви маєте рацію, перебуваючи з нею, я кращим чином буду сприяти нашій справі.

До цих пір Ніккі нікому нічого не повідомила. Вона прочистила горло, щоб переконатися, що голос її не підведе.

— Річард говорив з армією. Саме для цього він відправився в Д'хару. Він сказав їм, що в битві проти армії Імперського Ордена у них немає надії на перемогу.

Лице Енн почервоніло.

— Тоді яких дій він від них очікує? Якщо не битися з армією Ордена, тоді… що?

— Вирушити спустошувати Старий Світ, — з похмурою рішучістю сказала Ніккі.

Зедд, Натан, і Енн мовчки дивилися на неї.

— Що він сказав їм зробити? — Недовірливо запитав Зедд.

— Це єдиний вихід, — сказала Ніккі. — Ми не можемо сподіватися перемогти їх армії. Замість цього Річард направляє армію Д'хари знищити їх бажання воювати. У нас є тільки цей єдиний шанс.

Відвернувшись, Зедд прошепотів:

— Добрі духи.

Він підійшов до вікна і стояв, пильно дивлячись в нічну темряву. Коли він, нарешті, обернувся, його очі були наповнені сльозами.

— Я був у його становищі. Я був змушений направляти наші сили робити те, що необхідно. — Він знову похитав головою. — Бідний хлопчик. Боюся, що він правий. Я сам повинен був це зрозуміти. Вважаю, що я просто цього не хотів. Іноді, щоб зробити необхідне, потрібне сміливець-одинак.

Кара вийшла вперед і опустилася перед Натаном на одне коліно. Вона схилила свою голову.

— Магістр Рал веде нас. Магістр Рал наставляє нас. Магістр Рал захищає нас. У сяйві слави твоєї — наша сила. У милосерді твоєму — наше спасіння. В мудрості твоїй — наше смирення. Все наше життя — служіння тобі. Все наше життя належить тобі.

Зедд і Рікка схилили коліна. Ніккі проробила те ж саме. Нарешті, Енн неохоче послідувала їх прикладу.

— Магістр Рал веде нас, — в унісон виголосили всі вони. — Магістр Рал наставляє нас. Магістр Рал захищає нас. У сяйві слави твоєї — наша сила. У милосерді твоєму — наш порятунок. В мудрості твоїй — наша смиренність. Все наше життя — служіння тобі. Все наше життя належить тобі.

Дивлячись зверху вниз на схилені голови, Натан стояв, склавши руки — високий і мовчазний, він дуже скидався на лорда Рала. Закінчивши посвяту, вони всі встали, відчуваючи деяке сум'яття від невисловленого значення того, що вони тільки що зробили — це означало, що Річард перестав бути лордом Рал.

— Готово, — вимовила Кара. Вона перевірила відчуття своєї тонкої червоної