Десяте Правило Чарівника, або Фантом - Террі Гудкайнд

— Той, єдиний? Який?

— Той, який прийде, як мені розповідав Барах.

У Річарда на загривку волосся стало дибки.

— Ти знала Бараха?

— Колись він був моїм Господарем, як тепер Ви.

— Звичайно, — прошепотів сам до себе Річард. — Він же був Чарівником Першого Рангу.

— Він — той, хто наполіг, щоб мені було додано властивості порятунку в надзвичайних ситуаціях, про які я розповіла Вам. Також він вказав місця для аварійних виходів. Якби він цього не зробив, Ви б загинули. Він був дуже мудрий.

— Дуже мудрий, — погодився Річард, втупившись на Сильфіда широко відкритими очима. — Ти згадала, що Барах розповідав тобі щось про того, хто прийде?

Сильфіда кивнула.

— Він був добрий зі мною. Його дружина ненавиділа мене, але Барах був добрий зі мною.

— Ти знала і його дружину?

— Магду.

— Чому вона тебе зненавиділа?

— Тому, що Барах був добрий зі мною. І тому, що я відбирала його в неї.

— Ти маєш на увазі, що забирала його, коли він бажав подорожувати.

— Звичайно. Коли я говорила йому, що він отримає задоволення, вона складала руки і впивалася в мене поглядом.

Річард злегка посміхнувся.

— Вона ревнувала.

— Вона любила його і не хотіла з ним розлучатися. Коли я поверталася з ним з подорожі, вона часто стояла, чекаючи його. Він завжди усміхався, побачивши її, і вона відповідала на його усмішку.

— А що саме Барах розповідав про мене?

— Він сказав мені те ж саме, що і Ви, що бувають часи, коли немає іншого виходу, окрім як повірити іншим. Так він сказав, в точності, як і Ви. Він сказав, що одного разу інший господар скаже ті ж самі слова, і потім додав точно так само як і Ви: — Зараз саме такий час…

Він сказав мені, що, якщо Господар коли-небудь вимовить ці слова, це означає, що це той самий єдиний і йому я повинна дещо повідомити.

Річард відчув, що все його волосся, навіть на руках, стало сторчма.

— Ти переправила кудись Магду Сірусом, чи не так?

— Так, Господар. Після цього я ніколи не бачила Бараха. Але перш, ніж повідомити мені, що колись хтось скаже ці слова, він передав мені послання.

— Він залишив послання? — Коли вона кивнула, він махнув рукою. — Так давай же?

— «Мені шкода. Я не знаю відповідей, які врятують тебе. Якби вони у мене були, будь ласка, повір, я дав би їх негайно ж. Але я знаю, в тебе є добро. Я вірю в тебе. Я впевнений, що в тобі є те, що потрібно для успіху. Будуть часи, коли ти станеш сумніватися в собі. Не здавайся. Пам'ятай, що я вірю в тебе, я знаю, що ти зможеш виконати свій обов'язок. Ти рідкісний чоловік. Вір у себе. Знай, я вірю, що ти — єдиний, хто може це зробити».

Річард завмер, сидячи. У його голові ці слова відгукнулися луною. Слова нагадали йому щось віддалене.

— Я чув майже ті ж слова раніше.

Сильфіда ковзнула трохи ближче, вираз її обличчя став більш натягнутим.

— Невже?

Річард сконцентрувався, перебираючи події в своїй пам'яті, намагаючись згадати… І він згадав. Відразу після того, як Шота розповіла йому про Бараха. Перед самим від'їздом, вона сказала йому ці самі слова. У словах сказаних Шотою було щось, що неясно відгукнулася в його пам'яті.

— Це була відьма, Шота, — Річард, насупився, пригадуючи. — Вона сказала мені ці слова.

Сильфіда відсунулася.

— Господарю, мені шкода. Ви не пройшли випробування.

Річард кинув на неї погляд.

— Якого випробування?

— Випробування, влаштованого Вам Барахом. Я шкодую, але Ви не пройшли його випробування. Більше я Вам нічого не можу сказати.

Не сказавши більше ні слова, Сильфіда раптово зникла в чорній кам'яній дірці.

Річард кинувся на живіт, схилившись у отвір.

— Ні! Почекай! Не йди!

Порожня, чорна шахта відгукнулася луною його власного голосу. Сильфіда зникла. Не маючи дару, він ніяким чином не міг повернути її.

Ніккі почула м'який стукіт у двері. Зедд глянув у той бік, але не встав. Кара, пильно дивилася у вікно зі складеними позаду руками, озирнулася через плече. Ніккі, що знаходилася ближче всіх до дверей, відчинила їх. Слабке полум'я лампи, що стояло на столі не в змозі було вигнати морок з кімнати, але його вистачило, щоб відкинути теплий відблиск світла на обличчя високого пророка.

— Що відбувається? — Низьким голосом запитав Натан. Він підозріло глянув на людей, що знаходилися в кімнаті. — Рікка повідомила мені тільки, що повернулися ви з Карою, і Зедду негайно знадобилося зустрітися зі мною.

— Все вірно, — сказав Зедд. — Зайди, будь ласка.

Пройшовши під похмуру кімнату, Натан озирнувся навколо.

— Де Річард?

Ніккі проковтнула клубок у горлі.

— Він не повернувся з нами.

— Не повернувся? — Він помовчав, суворо подивившись Ніккі в обличчя. — Добрі духи…

Зедд, що сидів біля краю ліжка Джебр, не підняв очей. Джебр перебувала без свідомості. Коли вони спробували закрити їй очі, її повіки відкривалися знову. Нарешті вони кинули свої спроби і залишили її лежати зі спрямованим у стелю поглядом.

Зедд вже підлікував її зламану ногу, як тільки зміг. Їй дуже пощастило, що Кара виявилася не тільки швидкою, але й сильною, тому вона змогла схопити Джебр за ногуу якраз в той момент, коли та всім тілом рухнула назовні з балкона. Однак, під дією сили інерції, провидицю потягнуло вниз, під балкон, вона вдарилася ногою об опорний підкіс і зламала її. Ніккі вважала, що в момент падіння жінка вже була без свідомості.

Перелом виявився