Мерзенна сила - Клайв Стейплз Льюїс
Коли доктор Дімбл почув, чим мала намір зайнятися того ранку його дружина, то сказав: «Авжеж, розпалиш вогонь у каміні і перестелиш ліжко… навряд чи на це піде багато часу». Я теж чоловік і багато в чому розділяю думки доктора Дімбла, а тому так само, як і він, не маю жоднісінького уявлення, що могли кілька годин поспіль робити жінки в тій невеликій хатині. Навіть Джейн, і та ніколи б усього цього не передбачила. Пані Дімбл зуміла перетворити вельми, здавалося б, просте завдання — провітрити кімнату і приготувати ліжко для Айві та її чоловіка-арештанта — на щось середнє між грою і ритуалом.
Джейн пригадувала, як ще дитиною не раз допомагала прикрашати церкву до Різдва чи Великодня. Прийшли їй на пам’ять і епіталами шістнадцятого століття, де можна було подибати всілякі віковічні забобони, жарти і сентиментальні повір’я, в яких ішлося про подружнє ложе, добрі знаки на порозі дому і фей родинного вогнища. Сама вона виростала в атмосфері, де нічого такого не було і близько; ще кілька тижнів тому всі ці речі не викликали в неї жодної симпатії. Справді, хіба ж не віддає сущим безглуздям від усього цього закляклого, архаїчного світу — чудернацької суміші напускної скромності та чуттєвості, стилізованого запалу нареченого і вдаваної сором’язливості нареченої, церковних благословень, не надто пристойних весільних пісень і поголовної впевненості, що кожен, за винятком, звісно, головних дійових осіб, має повне право в цей день ходити добряче під чаркою? Як людям узагалі спало на думку обставити стількома обрядами те, що чи не найменше у цілому світі для обрядів надається? Однак тепер Джейн не відчувала вже впевненості у такому своєму ставленні до шлюбного дійства; у чому була натомість переконана, то це у тому, що матінка Дімбл до того світу належала, тоді як сама вона поки що доступу туди не мала. Через усі свої правила доброго тону, ніби винесені просто з дев’ятнадцятого століття, матінка Дімбл сама того дня постала перед нею в образі особи доволі архаїчної — і це добряче її вразило. Джейн здавалося, наче вона мимохіть долучилася до товариства тих вічно заклопотаних, діловитих старших жінок, які, відколи стоїть світ, укладали молоду пару на подружнє ложе, супроводжуючи це несказанною сумішшю розмаїтих благословень та примовлянь, багатозначно киваючи та підморгуючи, а іноді й утираючи тихцем сльозу… тих немислимих жіночок у платтях із рюшами і мереживних накидках, які могли, не змигнувши оком, кинути пікантний, у шекспірівському стилі, жартик про гульфик чи рогоносців — і тут-таки побожно схилити коліна перед вівтарем. Дивно, але у звичайній розмові все було б навпаки: Джейн, як дипломований філолог, могла абсолютно холоднокровно дискутувати, скажімо, про ті ж гульфики, тоді як матінка Дімбл цілком у згоді з духом кінця минулого століття просто пропустила б такий сором повз вуха — якби тільки якийсь аж надто сьогочасний йолоп наважився зачепити цю тему в її присутності. Можливо, до химерного настрою Джейн трохи спричинилася і погода. Мороз відступив, і стояв один із тих напрочуд світлих, теплих днів, які трапляються часом на початку зими.
Тільки напередодні Айві розповіла Джейн свою історію. Виявилося, що пан Меґз вкрав якісь гроші у пральні, де працював раніше. Тоді він ще не знав Айві і потрапив до поганої компанії. Коли вони з Айві почали зустрічатися, він «зовсім-зовсім виправився», та незабаром крадіжка все ж спливла наверх, і через півтора місяця після весілля його заарештували. Джейн під час цієї розмови говорила зовсім мало. Айві ніби не надто й усвідомлювала, що навіть дрібна крадіжка і незначний термін ув’язнення все одно таврують людину в очах суспільства, тож Джейн не мала нагоди (навіть якби хотіла) виявити те мало не машинальне співчуття, з яким люди зазвичай вислуховують розповіді про злигодні бідноти. З іншого боку, не випадало демонструвати і революційну широту поглядів, мовляв, така крадіжка — злочин не більший за всі інші способи збагачення. Айві, здавалося, не ставила традиційну мораль під сумнів і власне тому «страшенно всім цим переймалася». Виходило, що з одного боку халепа, в яку потрапив пан Меґз, мала неабияке значення, а з іншого — жодного, бо Айві й на думку ніколи не спадало, що це може бодай найменшим чином вплинути на її стосунки з чоловіком — так, наче, виходячи заміж, хоч-не-хоч наражаєшся і на такий ризик.
— Я ж завжди кажу, доки не поберешся з чоловіком, ніколи всього про нього не знатимеш, — заявила Айві.
— Мабуть, що так, — погодилася Джейн.
— Ясна річ, для них усе так само, — додала Айві. — Мій старий татусь полюбляв примовляти, що зроду не взяв би собі маму за жінку, коли б знав, як вона хропе. А вона тільки підсміювалася: «Певно, що не взяв би!»
— Ну, як на мене, це вже трохи інше… — завагалася Джейн.
— Як не це, то те — все одно щось знайдеться, я так вважаю. Зрештою, їм теж не так уже й просто… Доводиться їм, бідакам, брати нас собі за дружин, якщо вони, звісно, не поганці якісь, а з нами, скажу я вам, теж часом дуже нелегко — навіть з найкращими. Пам’ятаю, якось, ще до того, як ви до нас переїхали, матінка Дімбл говорила щось докторові, а він саме читав — його ж, самі знаєте, без книжки і не побачиш ніколи… ще й виписує щось постійно, не те, що ми з вами, — так от, читає він собі і знай киває: «Так, люба», хоч нам обидвом чудово було видно, що він зовсім не слухає. То я й кажу: «Ось так, матінко Дімбл, бачите, як вони до нас ставляться, коли ми за них виходимо? Навіть послухати не хочуть.» І знаєте, що вона мені на те відповіла? «Айві, Айві, — каже, — а тобі ніколи не спадало на думку бодай на хвилинку замислитися, чи може хоч хтось вислухати все, що ми говоримо?» Отак і сказала, уявіть собі. Звісно, я не збиралася так легко поступатися, та ще й перед доктором, і стояла на своєму: «Ясно, що