Мерзенна сила - Клайв Стейплз Льюїс

розташовані одне стосовно іншого. Заждіть, а хто оце стоїть між Христом і Лазарем? І чому під столом на Тайній Вечері стільки жуків? І що це за трюк з освітленням, через який кожна картина виглядає так, наче той, хто її малював, бачив усе буцім у п’яній гарячці? Завдяки всім цим запитанням Марк збагнув, що власне позірна буденність тих картин і несе у собі найбільшу загрозу — немов отой зловісний спокій, яким розпочинаються деякі нічні кошмари. Кожна складка тканини, кожна архітектурна деталь мала певне значення — сказати, яке саме, було годі, та розум знай марно метався то туди, то сюди у пошуках відповіді, щораз сильніше виснажуючись та вимотуючись. Порівняно з усім цим ті інші, сюрреалістичні мальовидла були просто не вартою уваги дурнею. Колись давно Марк прочитав в одній книжці про «речі настільки лихі у своїй сутності, що непосвяченій особі вони видаються цілком невинними», і довго думав, що ж то можуть бути за речі, — і тільки зараз, здавалося, зрозумів.

Він повернувся до картин спиною і сів у крісло. Тепер усе було ясно. Фрост не намагався довести його до божевілля… принаймні, не до божевілля у тому сенсі, якого досі надавав цьому слову Марк. Професор справді мав на думці те, про що говорив. Перебування в цій кімнаті мало стати першим кроком у «систематичному курсі тренування об’єктивності», як його називав Фрост: в кінцевому результаті людина повністю позбувається всіх суто людських реакцій і стає готовою до злуки з тими вибагливими макробами. Далі Марка, безперечно, чекали щораз вищі і вищі ступені цього протиприродного «подвижництва»: доведеться, напевне, споживати огидні, непридатні для їжі харчі, плюскатися в багні і крові, виконувати обряди, сповнені заздалегідь підібраними і старанно продуманими непристойностями… Що ж, вони хоча б ведуть із ним по-своєму чесну гру: змушують пройти таку ж ініціацію, яку пройшли самі… власне та ініціація й відокремила їх навік від людства, перетворила Візера на безформну руїну, а Фроста — на гостре, тонке жало…

Та минула година чи й трохи більше — і довга й висока, трохи схожа на гріб кімната стала поступово викликати в Марковій свідомості зміни, на які його наставник, либонь, зовсім не розраховував. Напад, якого Марк зазнав не так давно у камері, більше не повторювався. Чи то через той напад, чи тому, що загроза близької смерті геть-чисто вбила у ньому потяг до таємничого, який переслідував його чи не від самого народження, а може, й через те, що він від щирого серця ввізвав тоді, у камері, по допомогу, свідома, зумисна протиприродність цієї кімнати змусила його як ніколи ясно відчути, що існують на світі речі, абсолютно цій кімнаті протилежні. Як пустеля змушує мандрівця полюбити воду, а відсутність близької людини тільки посилює потяг до неї, так і тут на тлі гіркоти і збоченості проступило раптом своєрідне видиво солодкого і правильного. Щось інше — в думках Марк трохи туманно окреслював те інше як «нормальне» — таки існувало. Цікаво, раніше він ніколи над цим не замислювався… Але, так чи інак, те інше, безперечно, існує, онде воно — зовсім не маленьке і цілком реальне, щось таке, до чого можна доторкнутися, що можна з’їсти, у що можна закохатися… Там була і Джейн, і граки над Кюр-Гарді, і яєшня, і мило, і сонячне світло, і білий день, що панує зараз десь надворі. Думка про якісь моральні категорії не приходила йому до голови взагалі, хоч саме тієї миті він звідав чи не перше у своєму житті глибоке моральне досвідчення (одне одному це не суперечило). Йшлося про те, щоб обрати, на який бік стати, — і Марк обрав «нормальне», «все це», як пояснив подумки сам собі. Якщо наукові погляди ведуть геть від «усього цього», то пішли вони до дідька, ті наукові погляди! Запал, яким аж іскрилася ця остання думка, мало не забивав памороки; таких гострих почуттів він не зазнавав ще ніколи. В ту хвилину Марк не надто переймався навіть тим, уб’ють його Візер із Фростом чи все ж подарують йому життя.

Невідомо, скільки перебував би він у такому-ото гуморі, якби залишався на самоті; зазначимо лишень, що коли повернувся Фрост, нові почуття, що вирували в Марковій душі, ще аж ніяк не вляглися. Професор відвів його до кімнати, де в каміні горів яскравий вогонь, а в ліжку спав якийсь старий. Світло, що вигравало на кришталевих келихах та столовому сріблі, і розкішна обстава так звеселили Маркові серце, що йому ледь вдалося бодай трохи зосередитися, коли Фрост заходився пояснювати, що він має чергувати тут, аж доки його не змінять, і зателефонувати заступникові директора, щойно підопічний заворушиться чи заговорить. Вступати з підопічним у розмови не слід; навіть якби йому спало таке на думку, то однаково з того не буде пуття, бо підопічний не розуміє англійської.

Фрост пішов геть, а Марк роззирнувся по кімнаті. Його охопила якась дивна безтурботність. Хтозна, чи вдасться вирватися з Белбері, не дозволивши перетворити себе на позбавленого елементарних людських почуттів прислужника макробів… та про це можна подумати і пізніше. А зараз, будь-що-будь, треба перекусити — онде на столі сила всіляких смаколиків. І, мабуть, покурити біля каміна.

— От чорт! — лайнувся він, запхавши руку до кишені, — цигарок там не було. Тієї ж миті старий, який досі мирно похропував у ліжку, розплющив очі і втупився в нього.

— Вибачте, — зніяковів Марк, — я не хотів…

Старий сів у ліжку.

— Ге? — кивнув він на двері.

— Прошу? — перепитав Марк.

— Ге? — повторив старий і додав: — Іноземці, ге?

— То ви говорите по-англійськи? — здивувався Марк.

— Ге! — підтвердив старий, трохи помовчав, а тоді вельми енергійно сказав: — Начальник! Чуєш, начальник! Тютюнцю не знайдеться?

2

— Як на мене, це все, що ми можемо наразі зробити, — мовила матінка Дімбл. — Квітами займемось пополудні. — Вони з Джейн були у невеликій цегляній хатині, що стояла неподалік від тих дверей у стіні, через які Джейн колись вперше потрапила до маєтку. Там мала оселитися Айві з чоловіком, і