Відьма - Томас Олд Х'ювелт

Але коли вона зупинялася… то ставала дещо страхітливішою.

— Знаєте, у чому з нею прикол? — міркував уголос Джастін. — Для казкового персонажу вона, того, хронічно потворна.

— Який вона, до біса, казковий персонаж? — відгукнувся Бурак. — Вона — надприродне явище.

— Дідькові лисому розкажи! Відьми тільки у казках й існують. Отже, вона — казковий персонаж.

— Якого біса! Ця відьма не може бути казковим персонажем. До того ж їх і не існує.

— А якщо перед тобою раптом з’явиться Червона Шапочка, — промовив Джастін із такою серйозністю, що її не можна було ані заперечити, ані висміяти, — то вона теж перетвориться на надприродне явище? Чи то пак на казковий персонаж?

— Та ні, то буде просто дівка, збочена менструальна фетишистка, — відповів Джейдон.

Бурак захлинувся капучино й залив собі усю сорочку. Лоуренс реготав так, що мало не падав зі стільця. «Це вже трохи занадто», — подумав Тайлер.

— Дідько, — Бурак промокнув пляму стопкою серветок. — Хлопе, ти збоченець!

— А до речі, — зауважив Лоуренс, оговтавшись, — відьма з Блер теж не була казковим персонажем.

Оцього аргументу Джастін вже не міг заперечити, і на тому суперечка майже добігла кінця.

До церкви святої Марії під’їхала машина. Бабусі-волонтерки біля фонтана повитягували шиї, щоб її роздивитися, але машина зупинилася на блокпосту та повернула ліворуч. Жінки заспокоїлися. Певно, хтось із місцевих. Якби тут помітили Чужинців, старі відразу б оточили Бабусю й пішли б із нею, жваво базікаючи між собою. А якби вона зупинилася (Тайлер знав про це, і те знання більше, ніж будь-що інше, змушувало його соромитися свого походження з Блек-Спрінга), вони скупчилися б навколо неї й почали б співати церковні гімни, схожі на піснеспіви глі[4] над людьми, що віддають Богу душу. Він не розумів глибшого змісту ритуалу, але в будь-якому разі він був чудовим прикладом реверсивної психології. Ніхто не помітить кістляву жінку в кайданах посеред їхнього кола, якщо не знатиме заздалегідь, що вона там є. І ніхто не буде в змозі терпіти старечий хоровий спів настільки довго, щоб це з’ясувати.

Жінка із зашитими очима пройшла крізь веранду повз них і попрямувала до майдану під пильним наглядом бабусь біля фонтана. Тайлер увімкнув камеру. Важливим чинником успіху їхнього експерименту була відсутність Чужинців. Він вже був готовий поніжитися у променях їхньої удачі, як Сью знову вийшла й стала в дверях, ніби її раптом вразило громадянське почуття відповідальності за своїх неповнолітніх гостей, якого досі за нею не помічалося.

— Чи ви маєте препарати проти шкідників? — спитав Джейдон.

Сью засміялася й відповіла:

— Якби вони діяли, ми б давно вже їх застосували, Джейдоне, — не розуміючи, що вони радо б викурили тими препаратами саме її, а не іншу відьму. Але Бурак, збагнувши натяк, підійшов до неї під вигаданим приводом щодо планування свого робочого графіка, й вони разом зайшли до приміщення.

Джастін посміхнувся.

— Джейдоне, ця жінка тобі дасть з усіх боків!

— Пішов ти!..

— Хлопці, стулили пельки! — шепнув Тайлер. — Зараз це станеться.

Він витяг камеру з-під меню й заховав її власним тілом від камери спостереження, що висіла на фасаді готелю «Пойнт-ту-Пойнт Інн» на протилежному боці перехрестя. На їхню потіху, камера досі висіла під тим низьким, кривим кутом, під яким її залишив висіти Джейдон після удару довгим патиком. Коли йшлося про майдан та його околиці, Джейдон був живою топографічною картою, адже він мешкав із матір’ю за м’ясною крамничкою навпроти. За його словами, було ще дві камери, звідки було видно ліхтарний стовп на східній стороні цвинтаря. Одна висіла в кущах на вершині Церковного пагорба; вони її нейтралізували, повісивши перед нею соснову гілку. Друга камера була в зоні недосяжності, схована в обрамленні вікна Кришталевої церкви, але вони вирішили, що навколо неї надто багато дерев, аби викликати справжні проблеми вночі.

О 2:57 вони завісили довгим чорним одягом Бурака гілки дуба, що розходилися над цвинтарною огорожею. А вже о 3:36 вони зняли мокру завісу, викрутили і згорнули її. За весь цей час лише одна машина, не притишуючи хід, проїхала вниз вулицею Діп-Голлоу-роуд.

Єдиним видимим свідченням їхньої операції було відключення за завісою вуличного освітлення о 3:17, якраз тоді, коли Джейдон перерізав голий електрокабель, що тягнувся до підземного розподільника. На щастя, сам стовп виявився не надто високим, а його арматура класичного стилю була зроблена не з чавуну, а з алюмінію. Простіше й бути не могло. На ту мить, коли вони усе прибрали і підняли уявний тост за науку, ліхтарний стовп, раніше встановлений навпроти цвинтарної огорожі, акуратно стояв посеред тротуару за півтора фути ліворуч.

Епіцентр.

Так от. На кліпах нижче ви бачите, як вона виходить із лісу і крокує на захід уздовж Діп-Голлоу-роуд. Вона прямує на майдан, простує уздовж струмка, через тротуар, робить пірует у три чверті біля цвинтарної огорожі, ніби така собі балетна принцеса, і раптом завмирає обличчям до вулиці, ніби її відключили від апарату життєзабезпечення. Хочу сказати, що маємо серйозне зависання програми. Якби ще з її волосся вийшло пасмо диму, це додало б драматизму. За вісім хвилин і тридцять шість секунд хтось ніби натискає Ctrl+Alt+Del, бо вона знову починає рухатись і щезає за будинками на Гілтоп-драйв. І це вона робить щотижня, однаковісінько (щоправда, ніхто точно не знає, де і як вона щезне — які з цього приводу думки, хлопці?)

Усе сталося за мить.

Коли жінка з зашитими очима пройшла уздовж струмка й минула знак «Обережно: діти!», хлопці на веранді кафе забули про нудьгу та збудилися настільки, що підвелися зі стільців, переступаючи з ноги на ногу. Вони не могли стримати емоцій, адже почувалися свідками однієї з тих рідкісних, але визначних подій в історії людства, що переживуть навіть Вікіпедію, як-от винахід пеніциліну чи то перший вибух силіконового грудного імплантату. Тайлер навіть забув про страх опинитися у Дудлтауні й припинив стежити за тим, щоб його «ГоуПро» не потрапила до камер спостереження. Оце треба було відзняти.

— Bay! — видихнув Джастін, затамувавши подих.

— Вона його побачить… вона його побачить… вона його побачить…

Вона його не побачила. Було добре чути глухий удар, коли Відьма Чорної скелі наштовхнулася на ліхтарний стовп і гепнулася на дупу.

Бабці біля фонтана підстрибнули і пронизливо заверещали, затуляючи руками роти. У Тайлера і його друзів відвисли щелепи. Вони дивилися один на одного з мовчазним подивом, ніби їм заціпило. Бурак зупинився на вході до ресторану. Ця подія ніби висмоктала увесь кисень із повітря. Те, що сталось, перевершило їхні найсміливіші сподівання.