Змінити Дракона - Олександра Метафор

- Ось ми й зустрілися знову, невихована хуліганка, - усміхнувся він, відкладаючи книжку.

- Ти! - Маріанна відчула, як сама заходиться полум'ям чи то злості, чи то радості, чи то радості від відсутності нудьги.

Вона зробила крок уперед, і тут же осіклася, коли усвідомлення дійшло до її світлої голови.

- Ти - Самюель Теравін? - Не своїм голосом вимовила вона. - Правитель Ірміріона, могутньої держави драконів?

- Як швидко в тебе змінився тон, Маріанно, - хмикнув чоловік і потягнувся до книжки. - А я встиг було зацікавитися.

- Чому ти тут? - Дівчина все ще не могла повірити своїм очам.

- Твій дядько, - вдаючи, що читає, відповів Самюель, - запропонував вигідний шлюбний союз зі своєю племінницею, яку я вже мав честь зустріти... скільки років тому?

- Рівно десять, - майже шепотіла дівчина.

- Так, ти непогано змінилася за цей час, - він оглянув її з голови до ніг нахабним і владним поглядом, а потім, як ні в чому не бувало, втупився назад у книжку.

Самюель же не змінився ні краплі відтоді, лише риси обличчя стали більш мужніми і зрілими. Його пухнасті вії прикривали звабливі очі, а волосся, цього разу розпущене, чорною хвилею закривало частину плеча. Його руки видавали фізичну роботу - на них виднілися вени і нерівномірна засмага. На чоловікові була вдягнена бавовняна сорочка з невеликим вирізом на грудях, з якого визирало волосся. Поверх сорочки висів амулет.

- Я не хочу виходити заміж, - чесно зізналася Маріанна.

Він може скільки завгодно викручуватися і єхиднувати, може називати її хуліганкою і не ставити її ні в що поруч із собою. Дівчина була готова до цього. Натомість вона ж хотіла розплатитися з ним найдорожчим (ну або майже), що було в неї - правдою.

- Тож тобі доведеться добряче постаратися, щоб мене змусити, - заявила вона, розвернулася і вийшла з кімнати, тупотячи ногами.

Утім її тупіт поглинало чарівне покриття, заглушаючи будь-який шум. Самюель усміхався.