Змінити Дракона - Олександра Метафор

Одягнений він був у обтисле сіре вбрання, схоже на комбінезон із розкльошеними штанинами до низу. На його тлі Маріанна почувалася загубленою мишкою.

- Добрий день, - усе ж ввічливо привіталася Маріанна. Їй хотілося перейти на "ти", як вона це робила з Моною, але перед такою красою, шармом і силою вона не сміла цього зробити.

Седрик цього ніби не помітив.

- Радий, що ти почуваєшся краще, - посміхнувся він, і Маріанна ледь не впала, так по-ангельськи засвітилося його обличчя, стираючи залишки зморшок - так він помолодшав років на 20 буквально на її очах!

Чоловік пройшов ближче і присів на найближчий диван. Він виглядав спокійним і злегка здивованим поведінкою Маранни, тож дівчина поспішила взяти себе в руки.

- О, дякую, дядьку Седрику, - вона присіла поруч, - як ви поживаєте?

- Не хворію, - не припиняв усміхатися він, а потім потріпав дівчину за щоку, - ти маєш вигляд зовсім, як твоя мама в дитинстві.

Спогади про маму боляче вкололи Маріанну - вона ще не прийняла рішення, як поводитися з Даніеллою.

- Я давно з нею не спілкувалася, - зауважила вона.

- Вона буде сьогодні на вечері, - кивнув Седрик у відповідь на її німе запитання, - як і ще один важливий гість. Маріанно, тобі незабаром 18, і час замислитися на тему шлюбу.

Він продовжував говорити, а дівчина гарячково міркувала, як їй зупинити цю абсолютно абсурдну ідею і потік слів з вуст суперзірки, що зійшла з подіуму. Концентруватися було дійсно складно.

- Ніхто не квапить тебе зі шлюбом, - він прокашлявся, щоб повернути увагу дівчини до теми, - спершу закінчи коледж, отримай гідну освіту. Але ти маєш визначитися з партнером і призначити заручини до того, як почнеш свій останній курс.

- Я поки ще не зустріла свого коханого, - Маріанна гарячково міркувала, намагаючись знайти гідну відмовку, - я ж хочу, щоб було так само, як у мами з татом!

Брехня чистої води: вона мала намір зробити все прямо протилежно до того, як вийшло в її матері, але Седрику про це знати не було потреби.

- Твоє проживання тут - сильна поступка і воля долі, - він скривився, мабуть, згадуючи якийсь інцидент у сім'ї, - і я б хотів отримати від тебе невеличку подяку.

- Дядечку, я вдячна всім свої єством! - Закричала Маріанна. - Ви врятували мене вже не один раз, але як я можу відплатити вам за це?

- Познайомся із Самюелем Теравіном, правителем Ірміріона. Поспілкуйтеся краще, можливо, він припаде тобі до душі, - голос чоловіка став звучати твердіше, - шлюб із ним зміцнив би наші позиції у зв'язках з Ірміріоном. Вони не особливо підпускають до себе тих, хто не є членом сім'ї.

- Тоді як я зможу зблизитися з ним, - не вірячи тому, що чує, промовила Маріанна.

- Ти зможеш, - в очах Седрика з'явилося хиже полум'я. - Він чекатиме на тебе сьогодні на вечорі.

Седрик вийшов, залишивши Маріанну в розгублених почуттях. Це суперечило її ідеї про свободу з одного боку, але з іншого боку непогано розкривало карти в можливостях впливу на сім'ю. Все ще не будучи головою і спадкоємицею, Маріанна змогла б впливати на стан речей, можливо, навіть змінила б устрій сім'ї.

- Але я не хочу заміж! - Захлипла вона, чим розбудила Ейпріл.

- Не хочеш - не виходь, ніби хтось змушує, - бурмотіла вона, не розплющуючи очей. Кішка зручно влаштувалася на ліжку, підперши голову лапками.

- Це дасть владу, - відрізала дівчина, на що Ейпріл промовчала.

Добре їй, духу, живеться. Ніхто від тебе нічого не вимагає (тільки якийсь Адам, з яким вона періодично радилася), сама суть влади тобі чужа, як і якісь базові основи людської соціальності. Свобода. Ось, чого так сильно хотілося Маріанні.

Вона настільки втомилася бути в клітці свого нового тіла, книг і кімнати, що дівчина буквально вибігла в коридор. Очі якийсь час звикали до темряви, але вона нарешті змогла розгледіти кімнату. Картини висіли праворуч і ліворуч від неї, але не з портретами членів сім'ї, як часто було заведено в її рідному світі, а натюрморти - фрукти, книги, зрідка пейзажі. На підлозі не було килима, але якийсь дивний матеріал, що не відтворював звуків її кроків, немов дівчина тонула в ньому. Стіни були оздоблені темно-зеленим кольором спокою - як на узліссі, куди ти виходиш після довгих блукань серед хащі дерев. Вікно в кінці коридору виходило в сад, де щосили пустували діти, а за ними марно намагалися наздогнати нянечки.

Маріанна підійшла ближче, щоб розгледіти їх, як раптом почула звук перегортання сторінок. Це не могли бути Мона чи Ейпріл (та взагалі не могла перегортати сторінки), тож дівчина обернулася в пошуках джерела звуку.

У прагненні до вікна вона пропустила відчинені двері у світлу кімнату з письмовим столом і кількома книжковими шафами. На столі височів глобус і якісь невеликі золоті та срібні статуетки. Дівчина увійшла в кімнату й озирнулася. Одразу за письмовим столом виднілися полиці з нескінченним переліком нагород, здобутих сім'єю Леромео: від іменитого предка Антуана, відомого своєю одержимістю біологією, до відомої Даниелли з її кращими оцінками в школі та коледжі.

У глибині кімнати дівчина виявила власника оксамитового голосу і медових очей, про якого зовсім встигла забути. Він сидів на розкішному дивані, закинувши ногу на ногу, почитуючи книжку без явного інтересу.