Сьоме Правило Чарівника, або Стовпи Творіння - Террі Гудкайнд

через випробування і нещастя, які зламали би більш слабку людину, і доля справедливо винагородила його за всі неприємності. Що це, якщо не знак згори?..

Обі посміхнувся жінці, яка як і раніше лежала посеред кімнати і спостерігала за його тріумфом, витер піт з чола і згріб всі монети в одну купу в центрі лавки. Він розділив їх на рівні купки і ретельно перелічив, щоб точно знати, скільки у нього грошей.

Закінчивши підрахунок, він звільнив мішечки від інструментів, розклав гроші по мішечках, а мішечки прилаштував у різні місця. Для більшого збереження він обв'язав кожен мішечок двома шкіряними шнурками і прив'язав їх кілька разів до пояса. Два маленьких мішечка він прив'язав під штани до ніг. І нагадав собі, що відтепер йому слід побоюватися пристрасних дамочок і їх ласкавих рук, щоб вони не отримали більше того, що він мав намір дати.

Кловіс дав йому гарний урок. З цього часу він більше не буде тримати всі гроші в одному місці. Такий багатий чоловік, як він, повинен вміти захищати своє багатство. У світі повно злодіїв.

39

Обі нарешті добрався на окраїн ринку. Після самотності безплідних рівнин метушливість натовпу просто збивала з пантелику. Трохи пізніше він із задоволенням подивиться на цю штовханину, але зараз йому не до того.

Обі дізнався, що можна зняти кімнати у самому палаці. Це було якраз те, чого він хотів — потрапити в Народний Палац та знайти підходящу кімнату. Після хорошої їжі і відпочинку він купить новий одяг і обдивиться палац. Але зараз він мріяв тільки про тиху кімнату і відпочинок. Думка про їжу чомусь викликала нудоту.

Йому здавалося принизливим те, що Рал повинен знімати кімнату в палаці своїх предків, але з цим він розбереться пізніше. Зараз він хотів тільки лягти. Голова була важкою.

В очах спалахувала біль, як тільки він намагався подивитися на що-небудь. Тому Обі повільно йшов, опустивши голову і намагаючись стежити тільки за курною дорогою під ногами.

Він проробив подорож від болота до палацу на одній силі волі. Незважаючи на холод, він постійно пітнів. Можливо, він перестрахувався, надівши на себе занадто багато теплих сорочок. Адже на носі весна, і вже не так холодно, як посередині зими, коли божевільна мати дала йому те принизливе завдання — прибрати купу замерзлого гною.

Обі відчув, що тканина зібралася в складки і тисне на пахви. Сорочки були малі, і йому довелося розпороти подекуди шви. Під час подорожі рукави розірвалися, і внутрішні шари зібралися в гармошку, а зовнішній край бовтався, як роздертий прапор. Мішок з тканини, зшитий в поспіху, продерся, так що шматок коричневої вовняної ковдри висовувався назовні і хитався за Обі під час ходьби.

Обвішаний різнокольоровими ганчірками і коричневою ковдрою, яку він використав як накидку, Обидва розумів, що, мабуть, виглядає волоцюга волоцюгою. Хоч в нього достатньо грошей, щоб купити весь ринок дюжину разів… Пізніше він придбає собі гарний одяг. Але спочатку — кімната і сон.

І ніякої їжі. Обі абсолютно не хотів їсти. У нього все боліло. Навіть моргати було боляче. А шлунок горів просто нестерпно.

Коли він був тут востаннє, від апетитних запахів текла слина. Тепер від багаття, на якому готували, його нудило.

Може, це тому, що тепер у нього більш вишуканий смак?..

Обі подумав, що, можливо, діставшись до палацу, зможе знайти щось смачне. Але навіть ця думка не викликала апетиту. Він не був голодний, просто втомився.

Опустивши очі, Обидва повільно брів по шумних торгових рядах. Він прямував до плоскої височини попереду. Мішок на його спині важив, як три людини. Можливо, це підступи болотної відьми, що наслала якісь чари. Знаючи, що він прямує до неї, вона цілком могла за допомогою магії додати ваги в ковбасу…

Думка про ковбасу змусила шлунок стиснутися.

Вдивляючись в виблискуючий на сонці палац, Обі раптово наткнувся на якогось чоловічка і вже зібрався було відіпхнути його вбік, коли той обернувся і вилаявся.

Це був Кловіс.

Обі і оком моргнути не встиг, як Кловіс прошмигнув у нього під ногами і проскочив між двома проходячими повз чоловіками. Обі просто розкидав їх по сторонах. Коли вони відлетіли, Обі рвонувся вперед, намагаючись зберегти рівновагу і наздогнати злодюгу. Кловіс пригальмував, глянув наліво, потім направо. Це був шанс, і Обі кинувся вперед, але верткий торговець рвонувся в інший ряд якраз вчасно, щоб вислизнути з рук Обі. Обі гепнувся обличчям у бруд, встигнувши тільки відірвати шматок рукава злодюги.

Коли Обі піднявся на ноги, Кловіс перестрибнув через вогонь, на якому готували шматки м'яса, нанизані на прути, і побіг між прив'язаними кіньми. Для такого коротуна він тікав на диво швидко. Як дим на вітрі… Але Обі був більший і сильніший. Він завжди пишався легкістю, з якою бігав. Він теж пролетів над вогнищем і між кіньми, намагаючись не випустити з уваги свою здобич.

Коні злякано іржали і шарахалися. Кілька особливо наляканих встали на диби, обірвали прив'язі і понесли. Сторожі сипали прокльонами й погрозами, яких Обі не помічав. Всі його увага була сконцентрована на Кловісі. Якась розсерджена людина сунулася до нього, і Обі попросту ударив його в обличчя, відкидаючи з дороги, і продовжив погоню за злодієм.

Ні, йому не потрібні були гроші. У нього тепер малося ціле багатство. У нього було стільки грошей, що він навряд чи б міг витратити їх, навіть будучи вполовину менше обережним. Він переслідував злодія не через гроші, а заради розплати. Обі довіряв йому і був обманутий.

Навіть гірше!.. Його виставили дурнем. Мати завжди казала, що він дурень. Обі-придурок — ось як вона зазвичай називала його. Обі не збирався дозволяти кому б то не було робити з нього дурня. Він не збирався дозволяти, щоб божевільна мати виявилася права.

Те, що Обі повернувся з болота навіть багатшим, ніж був, сталося не завдяки Кловісу. Це сталося завдяки власним зусиллям Обі.