Чвара королів - Джордж Мартін

— Де хочеш.

— Я полюбляю зверху.

«Де ця краля була все моє життя?»

— Палати мого батька темні та вогкі. Там потрібна Есгред, аби запалити вогонь життя.

— Ох і медовий язик в цього панича!

— Та ми ж наче з цього починали?

Вона скинула руки догори.

— Тут і скінчимо. Есгред уся твоя, любий принце. Вези мене до свого замку. Хочу побачити, як гордовиті башти здіймаються з моря.

— Я лишив коня в заїзді. Ходімо.

Вони пішли берегом разом, і коли Теон узяв її за руку, вона не відсахнулася. Йому сподобалося, як вона ходить: зухвало, бадьоро, трохи недбало, пружно хитаючи стегнами; треба гадати, що й під ковдрами вона буде така ж зухвала, бадьора та пружна.

Княж-Пристань вперше на його пам’яті була така забита людом. Тут юрмилися ватаги з усіх лодій, що вишикувалися уздовж всипаного камінням берега або маяли на якорі далеко за прибоєм. Залізяни колінкували перед кимось нечасто і неохоче, але зараз Теон помітив, що й веслярі, й міщани стишували мову, коли їх минали, і вітали його, шанобливо схиляючи голову. «Нарешті втямили, хто я такий» — подумав він. — «Та вже й час.»

Князь Дівер з Великого Вика прибув надвечір минулого дня з головними своїми силами — близько сорока лодій. Люди його траплялися усюди, легко помітні по смугастих шаликах з козячої вовни. У заїзді подейкували, що безбороді хлопчаки у шаликах уграли всіх повій Отера Перебийколіно так, що в тих тепер ноги стоять колесом. Але як на Теона, то хай забирають їх собі, а він і ногою не ступить до того чумного кишла. Нинішня супутниця куди більше йому смакувала, а її шлюб з батьківським корабельником та вагітність тільки додавали перцю.

— А чи почав уже мосьпан принц набирати собі людей на лодію? — запитала Есгред, поки вони прямували до стайні.

— Егей, Синьозубе! — раптом загукала вона до перехожого мореплавця, здорованя у кожушку з ведмежої шкури та шоломі з круковими крилами. — Як ся має твоя молодуха?

— Важка дитям, балакає про двійню.

— Оце вже знову?! — вишкірилася Есгред своєю лукавою посмішкою. — Хутко ти своє весло занурив!

— Еге ж! І давай ним туди-сюди, туди-сюди! — заревів чолов’яга.

— Здоровило, — зазначив Теон. — Синьозуб, кажеш? Чи не винайняти його на «Морську сучку»?

— Тільки якщо надумав образити. В Синьозуба є своя мила краля-лодія.

— Щось я тут давно не був, не вмію людей розрізняти, — зізнався Теон. Він пошукав поглядом друзів, з якими грав хлопчиком, та вони давно зникли, вмерли або виросли у чужинців. — Зате від дядька Віктаріона мені дістався його власний стерничий.

— Римольф Штормопивця? Добряче править, коли не п’яний. — Вона побачила ще якісь знайомі обличчя й загукала до трійці людей. — Гей, Улере, гей, К’ярле! Де це твій брат, Ските?

— На жаль, Потоплому Богові знадобився міцний весляр, — відповів кремезний чоловік з сивим пасмом у бороді.

— Насправді Елдіс перепив вина, і йому луснуло тлусте черево! — гукнув рожевощокий юнак коло нього.

— Що мертве, те вже не помре, — мовила Есгред.

— Що мертве, те вже не помре.

Теон пробурмотів слова разом з ними.

— Тебе тут наче непогано знають, — мовив він до жінки, коли вони минули чоловіків.

— Кожен чоловік любить дружину майстра, який збудував йому корабля. А як не любити, коли бажаєш, щоб корабель плавав і не тонув? Якщо набираєш веслярів, то оті троє непогані.

— У Княж-Пристані вдосталь дужих рук.

Теон довго міркував над цією справою. Він потребував добрих бійців, до того ж людей, вірних йому, а не панові батьку чи дядькам. Наразі він грався у слухняного юного принца, та сам чекав, поки князь Балон розголосить усі свої задуми. І якщо виявиться, що йому не до вподоби ті задуми або ж його власне місце у них…

— Самої сили не досить. Якщо бажаєш іти швидко, то весла лодії мусять рухатися, мов одне. Маєш клепку в голові, то шукай людей, які вже гребли разом.

— Мудра порада. Може, ти допоможеш мені їх знайти?

«Хай думає, що мене цікавить її розум. Жінки таким втішаються.»

— Може, й допоможу. Якщо ти будеш до мене ласкавий.

— Авжеж буду!

Минаючи «Міраам», він прискорив крок. Порожній думбас хилитався на хвилях коло пришибу. Капітан намагався вийти у море ще два тижні тому, та князь Балон не дозволив. Жодний купець із тих, що зайшли до Княж-Пристані, не зміг поїхати геть. Батько не хотів, щоб великої землі дісталася хоч одна звістка про збір лодій, перш ніж буде завдано удару.

— Ваша мосць! — пролунав жалібний голос з високого носа купецького корабля.

Через поручень перехилилася капітанська дочка, поїдаючи його очима. Батько заборонив їй сходити на берег, та куди б Теон не пішов у Княж-Пристані, звідусюди бачив, як вона у смутку блукає кораблем.

— Ваша мосць, заждіть хвилинку! — кликала вона. — Ласкавий мій пане…

— А чи справді? — лукаво спитала Есгред Теона, коли той поспіхом минав думбас. — Пан був ласкавий?

Перед нею він не мав чого соромитися, тому відповів:

— Та трохи приголубив. А тепер вона хоче бути моєю жінкою з солі.

— Охо-хо! А й справді, її не завадило б трохи присолити. Якась вона м’якотіла та прісна. Чи я помиляюся?

— Не помиляєшся.

«М’якотіла та прісна. Точно так. Звідки вона знає?»

Він наказав Вексові чекати у заїзді. Трапезна корчми була така засиджена людом, що Теонові довелося проштовхуватися крізь двері; на лавах коло столів не було жодного місця, а зброєносець десь загубився.

— Векс! — заволав він крізь морок та гармидер. «Якщо він пішов до однієї з тих холерних повій, то я з нього шкуру здеру» — подумав він, а тоді нарешті помітив хлопця за грою в кості біля комина… ба навіть переможною грою, бо поруч лежала купка грошей.

— Час іти, — оголосив Теон, а коли хлопець не звернув уваги, схопив його за вухо і потяг геть. Векс устиг вхопити жменю мідяків і пішов, не сказавши ані слова. Саме за це Теон його і любив. Більшість зброєносців обожнюють плескати язиками, та Векс народився німим… проте розуму, як на свої двадцять років, мав удосталь. Роду він був не надто чесного — син одного