Українська література » Фентезі » Повернення короля - Джон Рональд Руел Толкін

Повернення короля - Джон Рональд Руел Толкін

Читаємо онлайн Повернення короля - Джон Рональд Руел Толкін
миром! Не прошу вас: не плачте, бо не всі сльози – породження лихого.

Фродо поцілував Мері та Піпіна, а наостанок – і Сема й зійшов на борт корабля. Підняли вітрила, подув вітер, судно поволі попливло довгою сірою затокою, а келих Ґаладріель у руці Фродо зблиснув і погас. І корабель полинув у Верхнє Море і плив на Захід, доки нарешті однієї дощової ночі Фродо відчув у повітрі солодкі пахощі та почув звуки пісні, які долинали ген з-за води. Йому здалося, що, мов уві сні, який він бачив у домі Тома Бомбадила, сіра дощова запона обернулася на сріблясте скло й відкотилась, і він угледів білі береги, за якими в лагідному світлі східного сонця розкинулася далека зелена країна.

А Сем стояв у Гавані, й вечір перетворився для нього на темну ніч. Глянувши на сіре море, він побачив у воді лише тінь, яка хутко зникла на Заході. Сем стояв там, нерухомий, до глибокої ночі, чуючи тільки зітхання та шепіт хвиль на узбережжях Середзем’я, і їхній гомін запав йому глибоко в душу. Поряд із ним стояли Мері та Піпін і теж мовчали.

* * *

Нарешті троє побратимів рушили у зворотну путь. Жодного разу не озирнувшись, вони повільно їхали додому і не перекинулися ні словом, доки дісталися до Ширу. Проте кожен щиро радів, що на цьому довгому сірому шляху його супроводжують друзі.

І от гобіти проминули схили і виїхали на Східну Дорогу, звідки Мері та Піпін подалися до Цапокраю і тоді вже співали їдучи. А Сем повернув до Поріччя й дістався до Пагорба, коли добігав кінця ще один день. Він піднявся до оселі, де горіло жовте світло, палахкотів вогонь, а на столі стояла вечеря: його тут чекали. Ружа впустила його в дім, посадила в улюблене крісло і поклала йому на коліна Еланор.

Сем вдихнув на повні груди.

– Ну, от я і повернувся, – сказав він.

* * *

ДОДАТКИ

ДОДАТОК А

АННАЛИ КОРОЛІВ І ПРАВИТЕЛІВ

Щодо джерел, які лягли в основу більшості матеріалів, уміщених у цих «Додатках» (зокрема, від А до Д), див. примітку наприкінці «Прологу». Розділ А III («Дарінів народ»), імовірно, записано з уст ґнома Ґімлі, який товаришував із Переґріном та Меріадоком і не раз зустрічався з ними в Ґондорі й у Рогані.

Обсяг легенд, історій і традиційних вірувань, що їх можна віднайти в тих джерелах, доволі великий. Тож тут подано лише вибрані фрагменти, істотно скорочені у багатьох місцях. Головна їхня мета – висвітлити перебіг Війни за Перстень та її витоки, а також заповнити деякі прогалини основної розповіді. Стародавні легенди Першої Епохи (які найбільше цікавили Більбо) згадано тільки побіжно, бо вони стосуються родоводу Ельронда, нуменорських королів і ватажків. Безпосередні витяги з розлогих анналів і переказів узято в лапки. Вставки, датовані пізнішим часом, узято в дужки. Примітки, наведені в лапках, запозичено з джерел. Примітки без лапок є редакторськими[4].

Наведені дати стосуються Третьої Епохи або ж мають відповідні позначки Д.Е. (Друга Епоха) чи Ч.Е. (Четверта Епоха). Вважають, що Третя Епоха завершилася зі зникненням Трьох Перснів у вересні 3021 року, та, за системою літочислення Ґондорських хронік, початок 1 року Ч.Е. припадає на 25 березня 3021 року. Щодо узгодження дат Ґондору та Ширського літочислення дивись ч. 1, с. 12 і ч. З, с. 480-481 цієї книги. Дати, які в реєстрах наведено вслід за іменами королів і правителів, позначають час їхньої смерті. Знак † указує на передчасну загибель (у битві чи за інших обставин), але описи відповідних подій подано не завжди.

І

НУМЕНОРСЬКІ КОРОЛІ

і

Нуменор

За здібностями та знаннями, як і щодо гордині та свавілля, серед ельдарів не було рівних Феанорові. Він виготовив Три Коштовності, Сильмарили, і наповнив їх сяйвом Двох Дерев – Тельперіона та Лауреліни[5], які освітлювали землю валарів. Тими Коштовностями жадав заволодіти Ворог Морґот, який викрав їх і, знищивши Дерева, забрав ці скарби до Середзем’я, де пильно стеріг їх у своїй могутній фортеці в Танґородрімі[6]. Зневаживши волю валарів, Феанор покинув Благословенний Край і пішов у вигнання до Середзем’я, ще й повів за собою більшість свого народу. Адже, осліплений пихою, він замислив силою відібрати Коштовності у Морґота. Тоді й було розпочато безнадійну війну ельдарів і едайнів проти Танґородріму – війну, в якій вони, зрештою, зазнали нищівної поразки. Союзниками ельдарів у боротьбі з Ворогом стали три народи людей – едайни (атани), котрі перші прибули на Захід Середзем’я та до берегів Великого Моря.

Відомо про три шлюбні союзи між ельдарами та едайнами: шлюби Берена та Лутієн, Ідріль і Туора, Арвен і Араґорна. Останній возз’єднав розрізнені тривалий час роди напівельфів, і їхню династію було відновлено.

Лутієн Тінувіель жила в Першу Епоху, і була вона донькою Короля Тінґола Сіроплащого з Доріату, а матір’ю її була Меліан, яка походила з валарських підданців. А Берен був сином Барагіра з Першого Дому Едайнів. Разом Берен і Лутієн вирвали Сильмарил із Залізної Корони Морґота[7]. Лутієн стала смертною, відтак уже не належала до ельфійського народу. Вона народила Діора, чиєю донькою була Ельвінґ, і їй перейшов Сильмарил.

Ідріль Келебріндаль була донькою Турґона, короля прихованого міста Ґондоліна[8]. А Туор був сином Гуора з Дому Гадора – Третього Дому Едайнів – саме того Дому, який здобув найбільшу славу під час воєн із Морґотом. Їхнім сином був Еарендил Мореплавець.

Еарендил одружився з Ельвінґ і з допомогою сили Сильмарила проминув Тіні[9] й дістався до Крайнього Заходу, ставши послом водночас і ельфів, і людей та прикликавши допомогу, завдяки якій Морґота було знищено. Еарендилові заборонили повертатися на смертні землі, а його корабель зі Сильмарилом на борту піднявся на небеса, щоби линути ними як зоря та символ надії для мешканців Середзем’я, котрих гнобили Великий Ворог чи його прислужники[10]. Стародавнє світло Двох Дерев Валінору збереглось, уникнувши Морґотової скверни, тільки в Сильмарилах; але два з них зникли наприкінці Першої Епохи. Детальну історію цих коштовностей і ще чимало цікавого про ельфів та людей викладено в «Сильмариліоні».

* * *

Еарендил мав двох синів: Ельроса й Ельронда – Передилів, або Напівельфів. Вони були єдиними нащадками звитяжних ватажків едайнів Першої Епохи; а після загибелі Ґіл-ґалада[11] тільки їхній рід продовжував спадкову лінію Високоельфійських Королів Середзем’я.

Наприкінці Першої Епохи валари надали Напівельфам право незворотно вибрати, до котрого з родів їм належати довіку. Ельронд вирішив залишитись

Відгуки про книгу Повернення короля - Джон Рональд Руел Толкін (0)
Ваше ім'я:
Ваш E-Mail: