Жовтий ліхтар, або Відьми грають чесно! - Олена Гриб
Наче я збиралася стрибати слідом. Рехів розумник… не міг знайти якусь мотузку? Та й невеликий світляк внизу точно не завадив би.
Дивна річ – Гент вже понад тиждень не людина, а замашки залишились гартонські: вперед, не замислюючись над причинами і наслідками!
Боги, але ж отримавши нове життя, він втратив свою магію! Сила Вогню, що налякала мене на кордоні між Лісом і Пусткою, відтепер не захистить свого господаря. Напевно, неймовірно боляче усвідомлювати, що частина тебе пішла і ніколи не повернеться… Ніколи… Ненавиджу це слово! Від нього віє тугою і безвихіддю… Смертю! Тому що «ніколи» – занадто довго… Навіщо існувати, якщо «ніколи»?.. Людині потрібна надія! Та й не тільки людина чекає на майбутнє…
Секундочку! А чому я вирішила, що новонавернений одноплемінник Лана не зможе користуватися магією? У нашому світі про таких, як правитель Старилісу, зовсім нічого невідомо. Можливо, гартонець зберіг Силу Вогню? У селі Вовків його магія ще вимагала їжі, але ж перетворення вже завершилося!
Боги, у що я знову лізу?!
