Ярмарок нічних жахіть - Стівен Кінг

Але жоден із наших хлопців не думав про гру. Коли я піднявся нагору, то побачив, що вони всі обступили Ду, який сидів на лавці та запевняв їх, що з ним, чорт забирай, усе гаразд, просто легке запаморочення. Але з ним явно було не все гаразд, і наші звичні відмазки для лікаря виглядали доволі паршиво. Він хотів, аби Денні відправили в Нюаркський госпіталь на рентген.

— На хера? — спитав Ду. — Дайте мені кілька хвилин. Зі мною все гаразд. Господи, Боунзе, дай відпочити.

— Блейклі, — сказав я. — Спустися в роздягальню. Містер Діпунно хоче тебе бачити.

— Менеджер Діпунно хоче мене бачити? У роздягальні? Чому?

— Щось там було про нагороду кращому новачку місяця, — ідея виникла в моїй голові з нізвідки. У ті дні такої нагороди ще не було, але хлопець про це не знав.

Малий зиркнув на Денні Ду, а той поплескав його по плечу.

— Уперед, шуруй звідси, малий. Ти гарно зіграв. Не твоя вина. Ти щасливчик, і на хуй тих, хто скаже протилежне. А тоді він додав: — Ви всі, вимітайтеся. Мені треба трохи подихати.

— Заждіть, — кажу я їм. — Джо хоче, щоб він один прийшов. Гадаю, хоче привітати тебе сам на сам. Хлопче, не стій тут. Давай…

«Давай, гайда звідси», — хотів я закінчити речення, але не зміг, бо Блейклі чи Кацаніс уже пішов.

А що було після того, ви самі знаєте.

Якби малий пішов до суддівської кімнати через хол, його б схопили, бо якраз на тому шляху була б роздягальня. Натомість він пішов навпростець через комору, де зберігався весь спортивний реманент, два масажних столи та вібраційна ванна. Ми ніколи не дізнаємося напевно, чому він зробив саме так, але я гадаю, Кацаніс збагнув, що щось пішло не так. Тобто, чорт забирай, він же мав розуміти, що рано чи пізно правда випливе на поверхню; він був не таким уже й тупим шизиком. Як би там не було, але він вийшов із дальнього боку роздягальні, пройшов до суддівської кімнати та постукав. До того часу прилад, який він, імовірно, зробив у «Християнському притулку Оттершоу» знову опинився на його вказівному пальці. Мабуть, йому допоміг хтось зі старших хлопців. Малий, якщо не хочеш, щоб тебе постійно били, зроби собі таку штуку.

Зрештою, він ніколи не залишав його у своїй шафці — просто клав у кишеню. А ще він не морочився з пластирем після гри. Як на мене, це свідчить ось про що: він знав, що йому більше нема чого приховувати.

Малий стукає до суддівської кімнати та каже:

— Термінова телеграма для містера Гая Вендерса.

Не такий дурний, розумієте? Не знаю, що було б, якби двері відчинив якийсь інший суддя, але це зробив саме Ведерс, і, закладаюся, його життя скінчилося ще до того, як він збагнув, що перед ним не посильний із «Вестерн Юніон».

Це справді було лезо бритви, розумієте? Чи його шматочок. Коли воно було непотрібним, то ховалося в жерстяну смужку, такий собі дитячий перстеник. А от стиснувши правий кулак, він міг надавити великим пальцем на кнопку — і маленький уламок леза вискакував назовні. Вендерс відчиняє двері, і Кацаніс черкає його по шиї, перерізаючи горлянку. Коли, після того як його забрали звідти в кайданках, я побачив пляму крові — Боже мій, скільки ж там було крові, — я міг думати лише про сорок тисяч людей, які кричали: «СМЕРТЬ СУДДІ!», так само як вони кричали: «БЛО-КАДА!» Ніхто не мав це на увазі буквально, але ж пацан цього не знав. Особливо після того, як Ду влив йому у вуха стільки отрути про те, що Вендерс мав на них обох зуб.

Коли копи вибігли з роздягальні, Біллі «Блокада» просто стояв у залитій кров’ю білій домашній уніформі, а Вендерс валявся біля його ніг. Він не намагався ані опиратися, ані тікати, коли його пов’язали. Ні, просто стояв там і шепотів сам до себе:

— Я розібрався з ним, Ду. Біллі розібрався. Більше не буде помилок.

Ось так закінчилися ця історія, містере Кінг, принаймні та частина, яку я знаю. Щодо «Титанів», погляньте самі, як казав старий Кейсі: на всі ті дні, коли ігри було скасовано, і на всі ті дні, коли ми мали грати по дві за раз, щоб надолужити втрачене. Як ми були змушені поставити за домом старого Г’юбі Ратнера, який вибивав із показником 185 — то був рівень набагато нижчий навіть за те, що сьогодні називають лінією Мендози[227]. Як Денні Дузену діагностували щось, що, здається, звучало як «внутрішньочерепна кровотеча», і йому довелося пропустити решту сезона. Як він намагався повернутися в 1958-му — сумне було видовище. П’ять виходів — і все суцільні страйк-аути. А в двох інших… Пам’ятаєте останню гру плей-оф між «Янкі» та «Червоними шкарпетками»? Як Кевін Браун подавав за «Янкі» і як «Червоні шкарпетки» набрали шість чортових очок за перші два інінґи? Ось таким от був і Денні Ду в 1958-му, коли йому нарешті вдалося хоч кудись подати м’яча. Він залишився ні з чим. І врешті-решт, попри це все, нам вдалося випередити «Сенаторів» та «Атлетів». Тільки ось того року в Джерсійця Джо Діпунно трапився серцевий напад. Можливо, якраз того дня, коли росіяни запустили свій супутник. Його забрали з окружного стадіону на ношах. Він прожив іще п’ять років, але був блідою тінню самого себе і, звісно ж, більше ніколи не працював менеджером.

Він колись сказав, що малий висмоктує удачу, і правди в цьому було навіть більше, ніж він гадав. Містере Кінг, той малий висмоктував удачу, наче чорна діра.

Свою власну також. Я певен, ви знаєте, чим усе закінчилося, — його забрали до Ессекської окружної в’язниці та тримали там до екстрадиції. А він проковтнув мило та задихнувся. Як на мене, то це найгірша смерть. Той сезон був, без сумніву, жахливим, але, розповідаючи вам про нього, я пригадав кілька світлих моментів. Перш за все те, як «Старе Болото» спалахувало помаранчевим, коли всі фанати піднімали свої знаки: «ДОРОГА ПЕРЕКРИТА ЗА НАКАЗОМ БІЛЛІ «БЛОКАДИ». Ага, закладаюся, що той, хто придумав це, чорт забирай, озолотився. Але, знаєте, ті, хто купив це, також опинилися у виграші. Коли вони стояли, тримаючи ці знаки в себе над головою, то всі разом були частиною чогось більшого. Єднання — це не завжди добре: згадайте всіх тих, хто приходив на мітинги Гітлера, — але ж часом буває й щось хороше. Бейсбол — хороша штука. Завжди