Альянс. Трилогія Палімпсест. Книга 2 - Ярина Каторож

Мій лук лежав у трьох метрах ліворуч.

А третій нападник? Я краєм ока вловила тепер уже виразне блискотіння його обладунку. Він стояв, спершись спиною до дерева. Не нападав. Вочевидь, те, що я поцілила, хай і в кольчугу, позбавляло його такого права. Або ж це було тимчасово.

На долю секунди світ завмер.

Віддалік за усім спостерігали Величний та Спадкоємець. Але дивитись на них я не мала часу і бажання. Зараз увесь світ зосередився на кількох речах.

Десь за вікнами галасувало місто. Я чула його шум.

Я чула розмірене, глибоке дихання супротивників та бачила переливання вогнів на їх зброї та в холодних очах.

Відчувала, як кров із ран просочує одяг і як злегка заніміла ліва рука.

Дарвенхардці поклали стріли на тятиви.

Я нагнулась та вихопила зі скинутого сагайдака дві свої.

Наготувалась робити дещо карколомне. Красиве. Ефектне. Тому що сили насправді не рівні, але я ще не втомилась. Ще можу себе показати. Обвела поглядом довколишню територію, прораховуючи шляхи...

— Ханно, не рухайся.

Його прохолодний голос пролунав так несподівано, що мені кров вдарила в голову. Вперше.

Я б поглянула на Ахаза, але це теж могло зарахуватись як непослух. Завмерла.

Тепер вже можна було не перейматись тим, аби почути свист.

Я прекрасно бачила металеві блискавиці, коли ті, легко ковзнувши простором, вразили мене в обидві ноги.

А за ними було іще шість. По кінцівках. Не так, аби вбити.

Але звестись я вже не могла. І крові було багато.

— Коли ти зійдеш на престол, Всевладе, залиш її при собі. Вона дуже навіть непогана. Хоч Ярий, схоже, перестарався з вкрапленнями гуманізму. Але це можна виправити. А зараз забери її звідси. Ти й без вказівок знаєш, що робити з пораненою напарницею.

Коли Всевлад, закинувши собі на спину й мої лук та сагайдак, з котрого повипадало чимало стріл, акуратно й легко взяв мене на руки й підняв, в голові в мене запаморочилось і довелось замружитись. Я притулилась обличчям до його грудей та вслухалась в серцебиття, геть вже не тямлячи, де перебуваю і що відбувається.

Лишався тільки біль.

— Звичайно, я могла передбачити, що знайомство з твоїм батьком не буде тихою сімейною вечерею, але щоб аж настільки... Чому він одразу мене не розстріляв?

Слова давались нелегко. Особливо зважаючи на те, що на рану на щоці було накладено шви. Тому говорила я дуже тихо й обережно.

Після того, як Всевлад, з надзвичайно швидкістю донісши моє безвільне тіло в свою кімнату на верхівку однієї з веж, дав лад з моїми десятьма ранами — подряпинами на обличчі та ключиці і цілком солідними від стріл, що застрягли в ногах та руках, — я заснула на кілька годин. Чи спав він в цей час — було невідомо. Та коли перші промені світанку проникли крізь високі вікна й розбудили мене своїми теплими поцілунками, перше, що я побачила, був силует Всевлада на тлі одного з вікон. Він був в самих штанах, без сорочки — вочевидь, його одяг теж просякнув моєю кров’ю, а одягати щось інше Спадкоємець просто не захотів. Чи й зовсім не про те думав.

На невисокому столику неподалік я побачила повно інструментів та пляшечок упереміш з закривавленими шматками тканини. І поміж тим на самому краю щось блиснуло. Наконечники. Але якісь неправильні. Я спершу не зрозуміла, чому. А поряд лежали древка — з ідеальними держаками; Всевлад не ламав їх, щоб відділити від насадки.

Ахаз виявився винятковим покидьком. Зазвичай дарвенхардці використовували стріли з міцно причепленими наконечниками, з зубцями невеликого розміру. Їх можна було висмикнути цілковито, хай навіть пошкодивши тканини тіла, назад, або — зробивши попередній надріз. Та мене розстріляли іншими. З широкими лопатями, які зазвичай не використовували на великі дистанції, але в засідках — якраз. І з довгими, але дуже міцними шипами, які при витяганні роздирали все, до чого могли дістати. Тому напарник, перш ніж дістати їх з мого тіла, мусив робити неймовірно точні та складні надрізи. Чотири стріли пройшли навиліт — на обох гомілках та передпліччях. Тому з ними особливих проблем не виникло. А от інші чотири застрягли, вочевидь, у мене в стегнах та плечах. Там, де було так важко оперувати, сподіваючись не зачепити артерії. Древко в такому випадку не допомогло б ніяк, тому що ці стріли не були кріплені звичним способом. Наконечники їх фіксувалися за допомогою клею на основі воску, що розтанув у теплі мого тіла, позбавивши стрілу цілісності, відокремивши стальні частини від дерев’яних та ще й заливши рани зсередини. Проте Всевлад дістав з мого тіла все зайве і зробив те, за що його можна було б