Дев'яте Правило Чарівника, або Вогняний Ланцюг - Террі Гудкайнд
Верна полегшено зітхнула, побачивши, що шкатулки стоять в точності так, як розповідав Річард. Для зберігання цієї небезпечної магії поки не було більш безпечного місця. Можливо, коли-небудь Верна могла б пошукати спосіб знищити врата — якщо це взагалі можливо — але поки що — вони у відносній безпеці.
— Дякую вам, генерал Трімак. Я з полегшенням бачу, що все тут так, як і повинно бути.
— І все так і залишиться, — відповів він, всією вагою налягаючи на двері. Вони беззвучно закрилися. — Сюди ніхто не увійде, крім лорда Рала.
Верна посміхнулася йому.
— От і добре. — Вона обвела очима чудовий палац навколо неї, тепер стіни випромінювали відчуття спокою, непорушності, безпеки.
Яка ілюзія, якби тільки це було правдою. — Боюся, нам пора в дорогу. Мені необхідно повернутися до армії. Я розповім генералу Мейфферту, що Палац знаходиться в надійних руках. Сподіваюся, лорд Рал скоро приєднається до нас і ми зможемо зупинити Імперський Орден перш ніж він добереться сюди. Пророцтво говорить, що якщо він поведе нас у заключний бій, ми зможемо зруйнувати Імперський Орден, і не дамо йому відродитися в Старому Світі.
Генерал вклонився з похмурим виглядом.
— Добрі духи нехай зостануться з вами, аббатиса.
Верна в супроводі Бердіни рушила в зворотний шлях геть від Саду Життя. Спускаючись сходами вона відчула полегшення від того, що повертається до армії, навіть якщо їх очікує невідомість. Вона усвідомила, що з моменту прибуття в палац сильніше відчула свою відповідальність, відчула зв'язок з тим, чим стала Д'хара під управлінням Річарда. Більше того, здавалося вона тепер більше дбає про життя інших людей. Але якщо їм не вдасться знайти Річарда і змусити його очолити битву, коли вони лицем до лиця зійдуться з Імперським Орденом, їх спроба зупинити армію Джегана буде всього лише самогубством.
— Аббатиса? — Сказала Бердіна, закриваючи двері з вирізьбленою на ній змією.
Верна зупинилася і вичікувально дивилася, як вона проводить пальцем по бронзовій ручці у вигляді черепа.
— Що, Бердіна?
— Думаю, мені потрібно залишитися тут.
— Залишитися? — Верна зустріла пильний погляд Морд-Сіт. — Але чому?
— Якщо Енн знайде лорда Рала і приведе його до армії, у нього будете ви і безліч інших Морд-Сіт, які будуть захищати його. Він буде там, де на вашу думку повинен бути. Але що якщо вона його не знайде?
— Повинна знайти. Річард знає про це пророцтво, він знає, що повинен брати участь у заключній битві. Навіть якщо Енн його не знайде, я вірю, що він приїде і буде з нами.
Бердіна знизала плечима, намагаючись знайти потрібні слова.
— Можливо й так. А можливо і ні. Верна, я багато часу провела з ним. Він так не думає. Пророцтва для нього не мають такого великого значення, як для вас.
Верна зітхнула. — Ти говориш нісенітницю, Бердіна.
— Це — будинок лорда Рала, навіть якщо він жив тут тільки в якості бранця. Але і в цьому випадку він турбується про нас, про своїх людей, про друзів. Я була поруч з ним, я знаю, як він хвилюється за нас і впевнена, що він знає, наскільки всі ми турбуємося про нього. Можливо, він відчує, що йому необхідно повернутися додому.
— І якщо це станеться, думаю, я повинна бути тут коли він повернеться. Я потрібна йому, щоб допомогти розібратися з книгами, принаймні допомогти йому з перекладом. Він дав мені відчути, що я щось значу для нього. Я не знаю напевно, просто вважаю, що повинна залишитися тут, у палаці, на випадок, якщо він приїде. Якщо він повернеться, він повинен дізнатися, що ви відчайдушно намагаєтеся відшукати його. Він повинен дізнатися про те, що заключна битва вже близько.
— Твої узи можуть вказати де він?
Бердін вказала на захід. — Десь там, але дуже далеко.
— Генерал сказав те ж саме. Це може означати, принаймні, що Річард повернувся в Новий Світ. — Верна знайшла причину для посмішки. — Нарешті. Вже добре.
— Є люди, чиї узи сильніші. Вони можуть допомогти вам відшукати його.
Верна з хвилину подумала.
— Гаразд. Мені буде бракувати твоєї компанії, Бердіна. Але, гадаю, ти робиш те, що вважаєш необхідним, і повинна визнати, в твоїх словах є певний сенс. Чим більше буде місць, де ми будемо його шукати, тим більша ймовірність, що ми знайдемо його вчасно.
— Я справді вважаю, що мені правильніше залишитися тут. Крім того, я хочу переглянути деякі книги і спробую співставити їх зміст з тим, про що писав Коло. Є кілька речей, які турбують мене. Можливо, якщо я зможу розібратися з цим, я зможу допомогти лорду Ралу виграти той заключний бій.
Верна кивнула і сумно усміхнулася. — Проводиш мене?
— Звичайно.
Вони обидві обернулися на звук кроків. Це була Морд-Сіт, одягнена в червону шкіру. Блондинка, трохи вище Бердіни. Її пронизливі сині очі вивчаюче оглянули Верну, впевнено і безстрашно.
— Ніда! — Вигукнула Бердіна.
Жінка криво посміхнулася, заходячи до зали. Вона поклала руку на плече Бердіни жестом, який Верна, знайома зі стриманістю Морд-Сіт, сприйняла як вираз радісної радості. Зазвичай ці жінки дуже мало проявляли свої почуття. Мабуть, Бердіна була винятком серед них.
Ніда трохи зверху пильно роздивлялася Бердіну. — Без вас в Д'харі було самотньо. Ласкаво просимо додому, сестра.
— Я теж рада потрапити додому і знову побачити твоє обличчя.
Пильний погляд Ніди ковзнув по Верні. Бердіна схаменулася.
— Сестра Ніда, це — Верна, аббатиса Сестер Світла. Вона — друг і радник лорда Рала.
— Він їде сюди?
— На жаль, ні, — сказала Бердіна.
— Значить ви — сестри? — Запитала Верна.
— Ні, — відмахнулася від її питання Бердіна. — Ми теж називаємо одна одну Сестрами. Ніда — старий друг.
Ніда
