Дев'яте Правило Чарівника, або Вогняний Ланцюг - Террі Гудкайнд

Лице Бердіни при цих словах зробилося білим. — Райна померла. — Її голос впав до шепоту.

Лице Ніди скам'яніло.

— Я не знала… Вона померла гідно, з ейджем в руці?

Бердін сковтнула, втупившись у підлогу.

— Вона померла від чуми. Вона боролася до останнього подиху… але перемогти не змогла. Вона померла на руках у лорда Рала.

Верні здалося, що Ніда занадто пильно дивилася на свою сестру по ейджу, від чого її сині очі наповнилися сльозами.

— Мені так шкода, Бердіна. — Бердіна підняла очі.

— Лорд Рал оплакував її, коли вона померла.

Непомітно спостерігаючи за вразним лицем Ніди, Верна зрозуміла, що це було нечувано, — коли лордів Ралів хвилювало: жива Морд-Сіт або померла. В її погляді застигло крайнє здивування, що одна з них отримала таке шанування.

— Я чула подібні розповіді про цього лорда Рала. Виходить, все це правда?

Бердіна світло посміхнулася.

— Все — правда.

— Настільки захоплююче? — Запитала Рікка, налягаючи плечем на важку стулку дверей, щоб їх закрити.

Зедд невдоволено забурчав і відірвався від книги, розкритої перед ним.

— Сторінки-то чисті.

У лівому вікні виднілися дахи Ейдіндріла, що спускалися далеко вниз по схилу. У золотом західному світі місто здавалося мирним і прекрасним, але то була лише ілюзія. Городяни пішли, втекли в страху перед ордами завойовників. Тепер місто являло собою всього лише порожню шкаралупу, нагадуючи розкидані всюди шкурки, що залишилися після линяння цикад, які віднедавна з'явилися скрізь.

Рікка нагнулася над гарним відполірованим столом і нахилила голову, щоб краще розглянути книгу. — Чисті, але ж не всі, — оголосила вона. — Не можна прочитати те, що не написано. Отже читайте там, де є слова. Вам потрібно бути більш чесним, або хоча б висловлюватися точніше.

Зедд підняв очі, його похмурий пильний погляд зустрівся з її очима. — Тобі ніколи не спадало на думку, що іноді невимовлене значить більше ніж те, що сказано?

— Ви просите мене замовкнути? — Вона поставила на стіл великий дерев'яний піднос з його обідом. Від їжі поширювався аромат цибулі, часнику, овочів і соковитого м'яса. Запах був чудовий.

— Ні. Вимагаю.

У праве вікно було видно темні стіни Замку Чарівників, що піднімалися високо вгору. Збудований на горі, біля підніжжя якої розташовувався Ейдіндріл, Замок Чарівників, здавалося, складав з горою єдине ціле. У ньому було порожньо, як і в місті. Все населення його складалося з Чейза, Речел, Ріккі і самого Зедда. Вже багато років тут не було людей. Не те що в колишні часи… Але, можливо, скоро в Замку знову з'явиться сім'я, яка житиме тут. Пусті зали можуть знову наповнитися любов'ю і сміхом. Точно так, як було колись… давно… тоді безліч людей називали Замок Чарівників своїм будинком.

Рікка із задоволенням оглянула полиці в цій круглій кімнаті. Вони були заставлені флягами та глечиками різноманітних форм, різнокольоровими скляними судинами, в яких зберігалися компоненти магічних зіль. Крім полиць обстановку кімнати становили полірований стіл, різьблений дубовий стілець з прямою спинкою, невисока скриня, що стояла поруч зі стільцем і книжковою шафою. Більшість полиць в шафах було зайнято книгами на різних мовах. Найбільше книжок було в кутовій шафі з заскленими дверцятами.

Рікка склала руки і нахилилася ближче, уважно роздивляючись позолочені корінці. — Ви й справді прочитали всі ці книги?

— Звичайно, — пробурмотів Зедд. — Багато разів.

— Нудне це заняття — бути чарівником, — сказала вона. — Доводиться багато читати і міркувати. Набагато простіше отримати відповіді, допитуючи людей.

Зедд насупився. — Зрозуміло, під тортурами люди говорять охочіше. Але, як правило, вони говорять те, що допитувач хотів би почути, і неважливо, правда це чи ні.

Вона витягнула з полиці книгу і перегорнувши, повернула на місце. — Саме тому нас вчать допитувати правильно, використовуючи належні методи. Ми завжди пояснюємо людям, якою болючою для них може виявитися брехня. А коли люди розуміють всі жахливі наслідки своєї брехні, вони починають говорити тільки правду.

Зедд майже не прислухався до її слів. Він повністю зосередився на фрагменті пророцтва, намагаючись зрозуміти, що той означає. Кожне нове припущення все більше позбавляло його апетиту, хоча миски з їжею стояли в очікуванні, розливаючи в повітрі приголомшливий аромат. Схоже, Рікка бродила по кімнаті, чекаючи, поки він спробує її куховарство. Можливо навіть, вона розраховувала отримати похвалу.

— Так що там у нас на обід?

— Тушковане м'ясо.

— А де сухарі?

— Ніяких сухарів. Тільки тушковане м'ясо.

— Я знаю, що це — тушковане м'ясо. Я чудово це бачу. Я хочу сказати — де сухарі, які їдять з цим тушкованим м'ясом?

Рікка знизала плечима. — Якщо хочете, я можу принести хліба.

— Це — тушковане м'ясо, — вигукнув він з похмурим виглядом. — З ним їдять сухарі, а не хліб.

— Якщо ви хотіли на обід сухарі, потрібно було сказати заздалегідь. Я б приготувала сухарі, а не тушковане м'ясо.

— Я не хочу сухарів замість тушкованого м'яса, — прогарчав Зедд.

— Ви завжди вередуєте, коли у вас поганий настрій, так?

Зедд скосив на неї одне око.

— У тебе й справді талант до тортур.

Вона з посмішкою повернулася на п'ятах і велично покинула кімнату. Морд-Сіт завжди залишаються Морд-Сіт, подумалося Зедду. Навіть наодинці з собою.

Чарівник повернувся до книги, намагаючись розглянути проблему з усіх боків. Він встиг прочитати лише пару абзаців, коли дверна ручка повернулась, і в кімнату прослизнула Речел. Обома руками вона щось тримала, тому, щоб закрити двері, їй довелося скористатися ногою.

— Зедд, відклади свою книгу і поїж, нарешті.

Зедд посміхнувся дівчинці — вона завжди змушувала його посміхатися.

— Що там у тебе, Речел?

Підійшовши, вона поставила на стіл