Битва королів - Джордж Мартін
— Ого,— широко посміхнулася вона.— Мені треба стерегтися! У цього лордійчука медовий язик.
— А ти покуштуй і пересвідчись.
— Ото аж так? — мовила вона, сміливо роздивляючись його. На Залізних островах траплялися жінки (небагато, але й не поодинокі), які служили на лодіях разом зі своїми чоловіками, і подейкували, що сіль і море міняють їх — апетити в них стають, як у чоловіків.— Ви так довго пробули в морі, лордійчуку? Чи там, звідки ви припливли, немає жінок?
— Жінок вистачає, тільки не таких, як ти.
— А звідки вам знати, яка я?
— Мої очі бачать твоє обличчя. Вуха чують твій сміх. А прутень піднявся на тебе, як щогла.
Наблизившись, жінка притисла йому руку до матні бриджів.
— Не брешете,— сказала вона, потиснувши крізь тканину.— Боляче?
— Страшенно.
— Бідолашний лордійчук,— відпустила вона його і відступила.— Біда в тому, що я одружена й вагітна.
— Боги милостиві,— відповів Теон.— Значить, я не зроблю тобі байстрюка.
— Якщо й так, мій чоловік вам не подякує.
— Ні, а от ти могла б.
— З чого б це? У мене вже були лорди. Вони зроблені з того ж тіста, що й інші чоловіки.
— А королевич у тебе був? — запитав він.— От будеш зморшкувата й сива, з обвислими нижче живота цицьками, й розповідатимеш онукам, як одного разу кохалася з королем.
— То ми вже й про кохання мову ведемо? А я-то гадала, що про прутень і піхву.
— А ти мрієш про кохання? — Теону дедалі більше подобалася ця дівка, хай хто вона така; її гострий язичок — приємна розрада на цьому мокрому й похмурому Пайку.— То мені назвати лодію на твою честь, заграти тобі на арфі, а потім оселити тебе на вежі в своєму замку, вбрану в самі коштовності, як королівну з балади?
— Корабель назвіть на мою честь,— мовила вона, проігнорувавши решту,— бо я його збудувала.
— Його збудував Сигрін, батьків корабельник.
— А я — Есгред, дочка Амброда і дружина Сигріна.
Він гадки не мав, що в Амброда є дочка, а в Сигріна — дружина... але молодого корабельника він бачив хіба раз, а старого взагалі не пригадував.
— Змарнували тебе, віддавши Сигріну.
— Ого! А Сигрін казав, це чудову лодію змарнували, віддавши вам.
Теон наїжачився.
— Ти взагалі знаєш, хто я такий?
— Королевич Теон з дому Грейджоїв. А хто ж іще? Скажіть по правді, мілорде, чи любитимете ви її, свою нову кралю? Сигріну буде цікаво.
Лодія була новенька — ще пахла дьогтем і смолою. Завтра дядько Ейрон благословить її, але Теон приїхав з Пайку, щоб поглянути на неї до того, як її спустять на воду. Не така простора, як «Великий кракен» самого лорда Балона чи дядькова «Залізна перемога», але на вигляд прудка та привабна, навіть коли стоїть на спусковому полозі: стрункий чорний облавок сто футів завдовжки, єдина висока щогла, п’ятдесят довгих весел, палуба, що вмістить сотню вояків... а на носі — залізний таран у формі гостряка стріли.
— Сигрін добре мені послужив,— визнав Теон.— Вона і справді така швидка, якою здається?
— Швидша — якщо капітан уміє до неї підійти.
— Давно вже я не плавав на кораблі...— («А якщо по правді, капітаном узагалі ніколи не був»).— Але я — Грейджой, і я залізний. Море у мене в крові.
— Ваша кров опиниться в морі, якщо плаватимете так, як варнякаєте,— мовила жінка.
— Гріх погано обходитися з такою чарівною кралею.
— Чарівною кралею? — розсміялася вона.— Та ця лодія — морська сука.
— О, то ти й назву їй дала — «Морська сука».
Це її забавило: Теон запримітив іскру в її чорних очах.
— А казали, що назвете її на мою честь,— мовила вона ображено-докірливим тоном.
— А я так і зробив,— він піймав її за руку.— Допоможіть мені, міледі. На царині вірять: якщо чоловік переспить із жінкою в тяжі, йому щаститиме.
— А що вони на тій царині знають про кораблі? Чи про жінок? До того ж я певна, ви все вигадали.
— Якщо визнаю це, ти мене розлюбиш?
— Розлюблю? А що — я вас колись любила?
— Ніколи,— погодився він,— але я намагаюся це виправити, люба моя Есгред. Вітер холодний. Піднімайся на мій корабель, дай-но я тебе зігрію. Завтра дядько Ейрон обіллє його ніс морською водою і пробурмоче молитву до затонулого бога, та я радше благословлю його молоком мого і твого лона.
— Затонулому богу це може не сподобатися.
— До біса затонулого бога. Якщо заважатиме, втоплю його знову. За два тижні ми вирушаємо на війну. Невже ти пошлеш на битву людину, що втратила сон від жаги?
— Залюбки.
— Жорстока ти! Справедливо я назвав свій корабель. Якщо я від збудження скерую його на скелі, в цьому будеш винна ти.
— А ви кермуватимете оцим? — вона знов провела рукою по матні його бриджів і посміхнулася: палець обвів залізний обрис його чоловічого багатства.
— Повертайся зі мною на Пайк,— мовив Теон зненацька, подумавши: «А що скаже на це лорд Балон? Та хіба мені не байдуже? Я дорослий чоловік, і якщо я хочу вкласти в ліжко дівку, це моя справа».
— І що ж я робитиму на Пайку? — вона так і не прибрала руки.
— Сьогодні ввечері батько влаштовує бенкет для капітанів.
Насправді батько, чекаючи на останні запізнілі судна, влаштовував бенкет щодня, але для чого це уточнювати?
— То ви зробите мене на одну ніч своїм капітаном, мілорде королевичу? — мовила Есгред з найлукавішою посмішкою, яку тільки він бачив у жінки.
— Можливо. Якщо безпечно заведеш мене в порт.
— Ну, я добре знаю, який кінець весла занурювати в море, та й з линвами і вузлами дам собі раду,— однією рукою вона розшнурувала його бриджі, а тоді, широко посміхнувшись, відступила.— Шкода, що я одружена й вагітна.
Збуджений Теон знов зашнурував штани.
— Мені час повертатися в замок. Якщо ти не поїдеш зі мною, я з горя можу заблукати, й тоді острови багато втратять.
— Не можна цього допустити... от тільки я не маю коня, мілорде.
— Візьмеш коня в мого зброєносця.
— А бідолаха нехай до Пайку пішки дибає?
— То сідай на коня разом зі мною.
— Ага,