Академія Мірравель. Проти вітру - Анна Потій

— Добре, я зварю тобі зілля.

На обличчі Ніди відразу з'явилася слабка усмішка.

— Ти найкраща, Кетто!

— Приходь післязавтра. Думаю, я встигну зварити зілля до того часу.

Ніда обійняла мене і ми деякий час просиділи мовчки, спостерігаючи, як вітер ганяє опале листя по землі.

Переписавши рецепт зілля з книги, я взяла потрібні мені інгредієнти в лабораторії архімагеси Мареви і наступного дня після занять спустилася до підземної лабораторії, де зазвичай займалася своїми зіллями. Перебираючи інгредієнти, я не могла не думати про те, що я готую зілля, яке може змінити чиєсь життя. Ніда так відчайдушно просила допомоги, і я, звісно, ​​не могла відмовити. Я напевно зварю за своє життя ще багато таких зіль, але вони будуть для чужих людей і на той момент я вже буду впевнена, що варю це зілля правильно. Зараз в мене такої впевненості не було. Але я все одно його варила.

Час йшов, і ось залишалося додати лише один інгредієнт — останній, найважливіший для завершення зілля. Я затамувала подих і обережно додала його, стежачи за реакцією суміші. Колір рідини змінився і все виглядало так, як мало бути.

У цей момент в двері лабораторії постукали, і я машинально підвела голову. У дверях стояла архімагеса Марева. Вона часто заглядала до мене в лабораторію, щоб подивитися, чим я тут займаюся.

— Що вариш, Кетто? — вона оглянула стіл, вивчаючи інгредієнти, що на ньому лежали.

Я завмерла. Мені слід було запитати у архімагеси Мареви дозволу взяти деякі трави, але я хотіла приховати від неї те, що готуватиму це зілля.

— Це що зілля переривання вагітності? — архімагеса Марева впізнала інгредієнти і легко склала з них можливе зілля. Вона — професіонал! — Ти що?..

— Ні, — поспішила запевнити її я. Ще не вистачало, щоб архімагеса Марева подумала, що я вагітна. — Зілля для Ніди. Вона попросила мене допомогти.

Архімагеса Марева трохи примружилася і підійшла ближче, уважно розглядаючи колір зілля в казані.

— Ти розумієш, що це дуже серйозне зілля? — спитала вона. — Найменша помилка — і ти можеш суттєво нашкодити жіночому здоров'ю.

— Я розумію, — відповіла я, дивлячись їй у вічі. — Я точно слідувала рецепту. Ви ж знаєте мене.

— Сподіваюся, що ти не припустилася помилки. Адже це одне з тих зіль, яке напевно не перевіриш, як із протиотрутою та ліками. Воно показує потрібний колір навіть якщо трохи перевищиш кількість інгредієнтів або додаси менше, але найменша неточність може зашкодити.

— Я знаю, — кивнула я. — Я була уважна.

Викладачка кілька хвилин мовчала, все ще розглядаючи моє зілля, а потім сказала:

— Наступного разу, коли варитимеш такі складні зілля, поклич мене. Я тобі допоможу. Мені не шкода інгредієнтів. Я завжди з тобою поділюся, якщо буде потрібно.

Я кивнула і вона пішла, залишивши мене на самоті, з почуттям тривоги та невпевненості. А якщо я справді в чомусь помилилася і замість допомоги зроблю Ніді тільки гірше?

Але мені не допоможуть сумніви. Потрібно вірити у себе. Адже я все уважно зважувала, точно засікала час і ні на що не відволікалася. Я зварила правильне зілля.

Наступного дня я передала зілля Ніді, і, побачивши її вдячні очі, відчула одночасно полегшення та тяжкість на душі. Вона так швидко прийняла рішення, а я… я все ще губилася в думках. Подруга обійняла мене, не приховуючи вдячності.

— Ти мене врятувала, — сказала вона, радісно усміхаючись.

Я кивнула, не знаючи, що сказати. Мене розривали на частини мої думки. Мені не подобалося, що Ніда так легко погодилася перервати вагітність, але я не могла її засуджувати. Адже дитина була б для неї нестерпним тягарем, особливо з огляду на те, що вона не знала, хто її батько. Я розуміла її, але серце все одно не заспокоювалося.

Повернувшись в академію, я попрямувала до бібліотеки. Дем був захоплений своєю роботою і не відразу мене помітив.

— Щось трапилося, Кей? — спитав він, коли я його тихо гукнула. — Ти виглядаєш засмученою.

Я усміхнулася йому, хоч і відчувала тяжкість на душі. Я підійшла до столу, де він сидів, і розповіла, що сталося з Нідою. Як вона попросила мене допомогти, як я зварила це зілля і як тепер вона позбулася проблеми.

Дем вислухав мене уважно, а потім поставив запитання, яке мені зовсім не сподобалося:

— А ти змогла б так зробити, якби випадково завагітніла? — він серйозно дивився на мене. — Змогла б позбутися дитини?

Я насупилась. Чому він завжди порушував ці теми? Про дітей… Як мене це дратувало! Я все ще не була готова до цих розмов.

— Ти знову про це… — пробурчала я, намагаючись приховати роздратування в голосі. — Я не готова до цих розмов, розумієш? І взагалі зараз не час. І розмова не про нас. Я про Ніду переживаю.

— Вибач, я не хотів тебе злити, — сказав він, саджаючи мене до себе на коліна. — Але я думаю, ти сама розумієш, як важливо обговорювати такі речі. Важливо знати, що ти думаєш, і що буде, якщо таке станеться.

Я глибоко вдихнула і, обійнявши його, поклала йому голову на плече. Я розуміла, що він має рацію, але я поки що не хотіла ні думати, ні говорити про дітей. Тим не менш, Дем чекав на відповідь.

— Напевно, я не змогла б перервати вагітність, — зізналася я, подивившись йому в очі. — Навіть якби все було невчасно. Бо… Ну це якось неправильно, жорстоко… Але… Я розумію, чому Ніда так вчинила. В неї інші обставини.

Дем кивнув, не кажучи нічого, лише обійняв мене міцніше, і це було важливіше за будь-які слова.

— Я не підведу тебе, обіцяю, — прошепотів він мені нарешті на вухо.

Я розуміла про що він. Дем не буде користуватися тим, що мені не вистачить духу перервати вагітність. Навіть якщо він дуже хоче дітей, він цього не зробить. Він мене поважає. Я знала, що можу на нього покластися, і це давало мені хоч якусь впевненість у майбутньому.