Академія Мірравель. Проти вітру - Анна Потій

Вслід за новиною про затишшя темних магів прийшла й інша хороша, не такого глобального масштабу, звісно, але вона нас дуже порадувала. Архімагеса Тіррена оцінила допомогу мага Кадвалара у навчанні студентів захисту від темної магії, визнала свою помилку щодо нього та допомогла отримати звання архімага. Тепер ім'я Кадвалара Павадані було чисте. Він безперечно заслужив своє підвищення.

— Невже бабуся все ж таки визнала свою помилку? — здивувався Дем, коли я прибігла в бібліотеку, щоб розповісти йому.

— Схоже на те! — усміхнулася я. — Кажуть, вона сама клопотала про його підвищення.

Дем посміхнувся, похитавши головою.

— Ну, що ж… Значить, справедливість все-таки існує.

Я лише кивнула. Маг Кадвалар, вірніше, тепер архімаг Кадвалар був чудовим викладачем. Він не просто зачитував матеріал по книгах, а справді вчив нас захищатися. Іноді він був трохи різким, особливо коли хтось лінувався чи ставився до предмета несерйозно. Але ті, хто його поважав і старався, завжди відчували, що він дбає про своїх студентів.

— Ходімо його привітаємо! — запропонувала я.

— Ходімо, — погодився Дем.

Коли ми зайшли до кабінету викладача, він сидів за столом, задумливо гортаючи якусь стару книжку. Здавалося, новина про власне підвищення його здивувала не менше, ніж нас.

— Архімагу Кадваларе, вітаємо! — з усмішкою сказала я, підійшовши ближче.

Він підвів голову й уважно подивився на нас, ніби не одразу зрозумів, про що йдеться. Здається, він ще не звик до нового звання.

— Ох, так… Дякую, — він кивнув, але голос був, як і раніше, стриманим. — Усе сталося доволі несподівано. Не думав, що архімагеса Тіррена буде допомагати мені в цій справі.

— Ви заслужили на це, — сказав Дем. — Бабуся чудово розуміє, що ви — хороший викладач.

— А ви — хороші учні, — архімаг Кадвалар нарешті усміхнувся.

Я відчула, як серце стиснулось від гордості. Почути похвалу від нього — це справді означало багато.

Ми ще трохи поговорили, а потім пішли, залишивши його звикати до нового звання. Коли ми вийшли в коридор, я подивилася на Дема і усміхнулася.

— Сьогодні хороший день.

— Так, — кивнув він. — І сподіваюся, таких днів буде більше.

Найближчими вихідними архімаг Кадвалар вирішив влаштувати вечірку у себе вдома. Він запросив найближчих своїх нинішніх та колишніх студентів.

— Він справді нас усіх кличе? — здивувалась Айна, коли ми обговорювали це в кімнаті.

— Схоже на те, — посміхнулася я. — І навіть Ніду покликав, хоча там, напевно, буде Івер, якому Ніда буде геть не рада.

Коли ми з Демом і Айною підійшли до будинку викладача, двері вже були прочинені, а зсередини долинали голоси. У вітальні горів камін, на столі стояли страви, а в повітрі витав пряний аромат глінтвейну.

— О, нарешті! Деме, Кетто, Айно, я вже вас зачекався, — архімаг Кадвалар нам тепло усміхнувся.

Вечірка йшла повним ходом. Тут зібралися не тільки знайомі мені студенти, а й багато незнайомих людей — ровесників Дема і навіть трохи старших. Хтось розповідав історії про боротьбу з темними магами, хтось сперечався про магічні теорії, а хтось просто насолоджувався вечором.

— Він такий радий, хоч і не дуже бурхливо показує свою радість, — шепнув мені на вухо Дем, дивлячись, як викладач розмовляє з кимось із своїх колишніх учнів.

Я кивнула. Було приємно бачити його таким — розслабленим, задоволеним, оточеним людьми, котрі його поважають.

Ми сиділи у затишній вітальні архімага Кадвалара, насолоджуючись теплими напоями та тихим потріскуванням каміна. Веселощі трохи стихли, нам хотілося відпочити і поговорити.

— Архімагу Кадваларе, — я поставила чашку на стіл і глянула на нього. — Скажіть чесно, як довго триватиме це затишшя? Що ви думаєте про це?

Він трохи здивувався моєму питанню, але швидко набув серйозного вигляду.

— Складно сказати, Кетто, — задумливо простягнув він, склавши руки на грудях. — Іноді затишшя триває кілька років, іноді десятиліття. Але одне можу сказати точно: зараз можна не боятися. Темні маги завжди йдуть, щоб відновити сили, і цей процес не є швидким.

— Але що, як вони повернуться раніше? — втрутилася Ніда, хмурячи брови. — Може, вони намагаються обдурити нас? Змусити думати, що можна розслабитись і тоді вони нападуть різко та несподівано?

— Якби так було, розвідники вже знали б про це, — спокійно відповів архімаг Кадвалар. — Вони завжди стежать за обстановкою, Нідо.

Дем подивився на Ніду з легкою посмішкою, а потім перевів погляд на мене.

— Бачиш? Тобі нема про що турбуватися, Кетто.

Я зітхнула. Звичайно, мені хотілося повірити йому, але частина мене все одно сумнівалася.

— А раптом цього разу все інакше? — тихо спитала я. — Раптом вони пішли ненадовго? На місяць чи два?

Архімаг Кадвалар похитав головою.

— Думати так — значить жити у постійному страху. Кетто, Нідо, ви — дві панікерки. Не можна ж так жити. Коли темні маги справді повернуться, ми будемо готові. А поки що насолоджуйтесь моментом.

Ніда схрестила руки на грудях, все ще невдоволено хмурячись.

— Ви кажете, що все під контролем. А якщо це лише ілюзія?

— Ілюзія чи ні, але зараз у нашому світі спокійно. І вам краще не гаяти цей час на порожні тривоги, — архімаг Кадвалар посміхнувся. — Нема чого панікувати, коли нічого поганого не відбувається.

Ми з Нідою переглянулись. Звісно, ​​він не зміг нас повністю переконати, але його слова звучали логічно. Я взяла Дема за руку, відчуваючи, як його тепло трохи заспокоює мої тривоги.

— Може, він і має рацію, — тихо сказала я.

Так, тривоги нікуди не пішли, але, можливо, на якийсь час я все ж таки зможу дозволити собі розслабитися. 

Розмова про темних магів все ще тривала, коли до вітальні зайшов Івер. Я вже думала, що він не прийде, але Івер не міг не привітати архімага Кадвалара, навіть якщо для цього потрібно було опинитися в одній кімнаті з Нідою. Коли він почув нашу розмову, то лише посміхнувся.