Академія Мірравель. Проти вітру - Анна Потій

Я розуміюче кивнула. Ніда так хотіла стати бойовим магом, так намагалася гарно вчитися, займалася на факультативі у архімагеси Тіррени, а тепер змушена протирати штани у задушливому кабінеті серед гори паперів.

— Може, тобі треба попросити дати тобі більше роботи? Могла б до свого тата звернутися за підтримкою. Або до мого.

— Думаєш, я не пробувала, Кетто? — посміхнулася вона. — Вони тільки відмахуються: мовляв, почекай, наберешся досвіду, покажеш себе. Татові взагалі не подобається, що я в бойові маги подалася. Добре хоч зарплату платять нормальну.

— Може, наступного року ситуація зміниться.

— Сподіваюся, — зітхнула Ніда. — А то якщо так і далі буде, я втечу звідти і подамся у найманці.

Я засміялася.

— Навряд чи тебе відпустять.

— Ну подивимося, — посміхнулася вона і знову підняла келих. — Давай тоді вип'ємо за те, щоб нас обох цінували на роботі, як ми того заслуговуємо.

— За це можна, — посміхнулася я і цокнулася з нею.

Я задумливо покрутила келих у руках, спостерігаючи, як вино повільно хитається в ньому. Потім поглянула на Ніду.

— А ти ніколи не думала зайнятися зачаруванням, як твоя мама?

— Чого б це раптом? — Ніда здивовано глянула на мене.

— Ну, у тебе справді талант у цій справі. Ти змалку добре зачаровувала речі. А ще ти ж сама робиш прикраси, вони в тебе неймовірно красиві.

— Так, мені це подобається, — Ніда посміхнулася і зробила ковток вина. — Я часто займаюся прикрасами у вільний час. Навіть на роботі, коли мені нема чим зайнятися, можу сплести якийсь браслет. Це не дає збожеволіти від нудьги. Віддаю потім мамі на продаж.

— То, може, тобі варто спробувати зробити це своєю основною роботою?

— Ні, Кетто, я завжди хотіла бути бойовим магом, — Ніда похитала головою. — З дитинства. Пам'ятаєш, як я захоплювалася стародавніми героями та героїнями? Я так мріяла бути схожою на них.

— Пам'ятаю, — кивнула я. — Але якщо тобі там нудно й не дають проявити себе, може, варто ще раз обміркувати?

Перш ніж Ніда встигла відповісти, в кімнату вбіг Нейд, цей дрібний шибеник, якого ми раз у раз втрачали з поля зору. Він проліз між нашими кріслами, схопив пляшку вина і спробував втекти.

— Ти що зовсім ненормальний, Нейде?! — вигукнула Ніда і одразу підхопилася, відбираючи в нього пляшку.

— Ну а що такого? — нахабно спитав хлопчик. — Ви ж п'єте!

— Нам можна, а тобі — ні! — суворо сказала вона, ховаючи пляшку за спину. — Ми дорослі, а ти ще малеча! І взагалі, чого ти сюди знову приперся? Я ж сказала тобі сидіти у твоїй кімнаті. У нас тут дорослі розмови, нема чого вуха розвішувати.

— Мені нудно, — поскаржився Нейд, дивлячись на нас вдавано сумними очима.

— Іди пограй чи почитай щось, — відмахнулась Ніда.

— Не хочу, — насупився він.

— Тоді хоча б не заважай нам, — втомлено сказала подруга.

Хлопчик насупився, але все ж таки пішов. Навряд чи надовго, Нейд не міг обходитися без уваги, але трохи часу у нас точно є.

— От непосидюча дитина!.. — я похитала головою.

— І не кажи, — зітхнула Ніда.

Я повернулася до колишньої теми.

— А все ж таки, подумай ще раз щодо зачарування. Адже ти можеш займатися і тим, і іншим. Поки в тебе мало справ у відділі міського захисту, ти могла б розвивати свою майстерню: створити серію амулетів із певними видами зачарувань.

Ніда замислилась.

— Знаєш… може, ти й маєш рацію, Кетто. Я подумаю про це.

— От і чудово, — усміхнулася я.

Ніда зиркнула на двері, за якими зник її брат, і тяжко зітхнула.

— Чесно, дивлячись на Нейда, дітей зовсім не хочеться заводити. Він відбиває будь-яке бажання.

— А Дем впевнений, що до всіх дітей можна знайти підхід, — я посміхнулася.

Ніда звично закотила очі.

— Ну, тоді він або дурний, або невиправний оптиміст.

Я похитала головою.

— Скоріше друге.

Ніда зробила ще один ковток вина, задумалася, а потім раптом спитала:

— А ти взагалі хочеш дітей? Ну, років так за десять, наприклад.

Я трохи зам'ялася, обмірковуючи відповідь, але зрештою сказала чесно:

— Так, хочу. Але за однієї умови — якщо на той момент не буде жодних темних магів та інших загроз. І, звичайно, коли я зроблю кар'єру.

Ніда кивнула, приймаючи мою відповідь, а я у свою чергу запитала у неї:

— А ти? Взагалі, дітей не плануєш?

Ніда затримала погляд на келиху, повільно крутячи його в руках.

— Не знаю, Кетто, — чесно зізналася вона. — Я не впевнена, чи хочу взагалі дітей.

— Чому?

Ніда зітхнула і відкинулася на спинку крісла.

— Бо батьки звалили на мене брата, розумієш? У нас із ним 14 років різниці. І хто його виховував? Я. Не вони. Поки батьки працювали та займалися своїм життям, я бігала за ним, вчила, стежила, щоб він не накоїв дурниць. Тож у якомусь сенсі в мене вже є дитина. Мені вистачило. Ти чудово знаєш, як усе було, як Нейд вічно нам заважав веселитися. І навіть зараз спокійно відпочити не дає, хоча не такий вже й малий.

— Я пам'ятаю, Нідо. Я тебе розумію. Це несправедливо.

— Так, — відповіла вона, знову роблячи ковток вина. — От і думай після цього про дітей.

Я не збиралася її вмовляти. Кожен сам вирішує, чого хоче від життя. Можливо, проблема Ніди ще в тому, що вона ніяк не може знайти підходящого чоловіка. Їй завжди не щастило в особистому житті.

Ми обидві мовчки пили вино деякий час, і тільки звуки кроків Нейда, який знову пробрався до нас, порушили тишу. Якоїсь миті він підбіг до нас, знову спробувавши стягнути пляшку вина.

— Ти що ненормальний?! — вигукнула Ніда, різко підводячись з місця. — Ти вирішив вивести мене за сьогодні, Нейде?! Ти гірший за темних магів, нестерпний хлопчиську!

Нейд відбіг на кілька кроків, але не здався.

— Я просто хотів спробувати! — заявив він, намагаючись виглядати якомога безневиннішим.