Шлях меча - Генрі Лайон Олді
Я мимоволі повторив Кобланів жест, ляснувши себе долонею по лобі. Пролунав брязкіт. Юньер захоплено глянула на мене, а я мало не вилаявся, згадавши про латну рукавицю й шолом під тюрбаном.
Ось чого вона чекає від мене! Офіційної пропозиції або прямої відмови від усіх цих заручин і весіль!.. Юньер, звичайно, жінка наполеглива й цілеспрямована, але такі речі першим мусить казати чоловік – а я мовчу…
І буду мовчати. Або майже мовчати.
– Я хочу, шляхетна пані Юньер…
– Можна просто Юньер. Або – Юн.
Юн – це по-мейланьски «весна». Весна…
А зараз – початок осені!
– Гаразд… Юньер. Просто я хочу пояснити ситуацію, що склалася. (Бач, слова які вишукую!) Не те щоб я був проти нашого весілля (то проти я чи не проти?!)… і я розумію, що… (а що я, властиво, розумію?!), але у мене в Кабірі залишилася наречена, або майже наречена, і взагалі…
– Ось що стримувало тебе! – просяяла Юньер (можна просто Юн). – Але за законами емірату в чоловіків може бути чотири дружини! Чи ти сповідуєш Хайракамську єресь?
– У жодному разі, – заперечив я, не маючи гадки про цю єресь, але вже не люблячи її всім серцем.
– Чи, може, ти таємний дейлемський жрець-євнух?
– Я?!
Ще хвилина – і вона довідалася б, який я євнух!..
– Тоді все гаразд! І я не буду заперечувати, щоб вона – твоя майже наречена – стала твоєю дружиною. Другою. Згодом ти зможеш вибрати й третю, і четверту – але я, як ти сам розумієш, повинна стати першою.
У голосі Юньер на мить промайнули тривожні нотки.
– А хто вона, Чене?
Ах так… уже просто Чене?
– Вона – шляхетна пані Ак-Нінчі з роду Чібетеїв.
– Чібетеї, Чібетеї… Здається, це з Вищих Малого Хакаса?
– Так.
– Чудово! Ти – розумник! З політичної точки зору такий союз обіцяє чималі вигоди… хоча, гадаю, ти вибирав цю Ак-Нінчі не лише з політичних міркувань?
– Та… – промимрив я. – До певної міри… тобто, я хочу сказати, що за відповідних обставин був би радий бачити тебе своєю дружиною…
Оголосити список відповідних обставин мені не дали.
– Як я рада, Чене! Звичайно ж, я приймаю твою пропозицію, тим паче, що приготування до нашого весілля займуть не більше тижня! Я розумію, що ти повинен…
Влип!
Виходить, що я вже зробив їй пропозицію. Мало того – ми обговорили мій другий шлюб із Чин. Досить вигідний із політичних міркувань. Мав рацію покійний Друдл – як у Чена-дурня… Бо ж куди мене – у правителі?! Я їм тут науправляю…
Із деяким зусиллям я зліпив радісний вираз обличчя – вийшло криво й неприродно, але краще в мене не вийшло – і сказав голосно й збуджено:
– Чудово, Юн! Я радий, що між нами тепер немає недомовок. А Ак-Нінчі я як-небудь повідомлю…
По-моєму, я збирався сказати зовсім не те.
– Якщо хочеш, Чене, – я пошлю сокола.
– Ні, – занадто поспішно заперечив я. – Спершу я все зважу (ото вже!), а там і…
«У кожній ситуації треба знаходити свої приємні сторони», – філософськи подумав я, з’ясувавши, що ми вже цілуємося. А цілуватися пані Юньер – можна просто Юньер, або навіть Юн – уміла майстерно! Добре, що Демон У був зайнятий покусуванням шиї білої кобилки й тихо стояв на місці.
Цікаво, а коли це ми зупинилися?
Ні, це мені вже нецікаво… може, я правильно зробив їй пропозицію?
Чи що я там їй зробив?.. а Чин візьмемо другою дружиною…
4…Після цього ми якийсь час їхали мовчки пліч-о-пліч, а тоді я знову не витерпів першим:
– І все-таки – куди ми їдемо, Юньер?
– До брами Семи Небес, – із лукавою й водночас умиротвореною усмішкою відповіла вона. – Цю браму було встановлено в Мейлані на майдані Фонтанів більше восьми століть тому. За легендою, що браму везли на сімох парах биків із самої Кимени, де її візерунчасті стулки кували найкращі майстри; одні кажуть, що на особисте замовлення тодішнього мейланьського правителя, інші – що браму просто захопив у Кимені мейланьський полководець Цао Дунь і привіз сюди як трофей. Принаймні зараз вона стоїть на майдані Фонтанів і відчиняється лише для того, щоб крізь неї проїхав весільний кортеж нової родини правлячого дому. І ми з тобою теж будемо проїжджати крізь браму Семи Небес. Зараз ти її побачиш.
Ми ще раз
