Свято Червоної Косинки - Тетяна Гуркало
Орчанка виявилася не зовсім орчанкою. Досить мила особа, особливо якщо не звертати уваги на прикус, зріст і кочергу в руках. Але останнє, то вина охоронців, і Язира Озерна, молодша дочка володаря досить великого шматка землі, вирішила кочергу не помічати І взагалі, чемними треба бути з тими, в кого є такі потрібні відомості. Можливо візьмуть і поділяться ними не створюючи ніяких проблем.
Язира подивилася ще раз на господарку дому і подумки хмикнула. Ця височенна жінка могла створити проблеми кому завгодно і не факт, що вони хоч краєчком зачеплять її саму. По очах видно, що розумна. А по кочерзі — що сильна. І нічого охоронці їй не зроблять, тому що перстень з досить великим зеленим камінцем прозоро натякає, що вона іще й маг. Сильний.
Так що ввічливість і іще раз ввічливість. Не воювати ж Язира з цією орчанкою приїхала. А просто розпитати.
— Ну? — суворо спитала орчанка і поплескала кочергою по долоні, а з-за її спідниці визирнула дитина, несподівано світленька і, здається, дівчинка. Але враховуючи, що її чоловік ельф-артефактор, чого дивуватися? Ельф світлий. А їх напівкровки майже завжди блондини.
— Я б хотіла… — почала говорити Язира, а з-за спідниці визирнула ще одна дитина, на цей раз темненька така, з яскраво-зеленими очима, але миловидна, як лялечка. Теж незрозуміло дівчинка, чи хлопчик. Ця дитина дуже серйозно подивилася, а потім показала язика.
— Скоріше, в мене справи, — сказала орчанка.
— Це ваші діти? — навіщось спитала Язира. — Двійнята?
— Між ними різниця три роки, — сказала орчанка і заховала обох дітей назад за спідницю. — Через зріст здаються однолітками, та й взагалі статуру. Але вас не це цікавило. Ще й лякати намагалися.
І вона багатозначно подивилася на супровід, котрий Язира ледь розігнала по кутках.
Язира нагородила охорону нехорошим поглядом. Просила ж бути ввічливими, або взагалі не лізти. Так ні, орка вони побачили, дурні. Один ще й розповідав досить голосно, що жінки насправді страшніші чоловіків.
— Говоріть, у мне справи. І екзамен, — нагадала орчанка, а потім ворухнула пальцями і між ними пробігла іскорка. Точно маг і точно сильний.
— Я хотіла спитати про вашого чоловіка, — обережно сказала Язира.
— Прямо зараз амулети він не робить. У нього замовлення майже на півтора роки наперед.
— Ні, я не те. Я про те, як ви стали дружиною. Повністю. Мені сказали, що після ритуалу в лісі все одно дружина не повністю, один знайомий сказав…
— Темний ельф, — несподівано для Язири здогадалася орчанка і фиркнула. І побачивши здивування на обличчі додала: — Темний, якому порозважатися захотілося. Або в нього якась інтрига. Так що він зняв личину, надів іншу і поділився страшною таємницею. Або навіть продав її. Хм… може піти їх посольство спалити? Випадково. Повеселяться, побігають, потім відбудовувати будуть, ремонти робити і різних дуреп до мене не підсилати.
Один з охоронців смикнувся, а сама Язира закрила очі і нагадала собі, що це не просто городянка. Що це маг, сильний. Чоловік у неї взагалі артефактор. А в руці кочерга. А іще вона не відповіла на запитання.
— Він мені сказав, що якщо дружина не повністю, дітей не буде. Що це таке прокляття.
— Яка дурня, — фиркнула орчанка і знову заховала за спідницю дитину, котрій ховатися вже набридло. — Звідки тоді напівкровки беруться? Діти жінок, котрі навіть частково заміж не вийшли, або вийшли зовсім не за ельфа.
— О… — покліпала очима Язира відчуваючи, що орчанка права, вона дурепа. — О… Ну, добре, а іще одне питання, як зробити, щоб ритуал став повним?
— Точно посольство спалю, — мрійливо сказала орчанка і багатозначно посміхнулася, Язира ледь не відскочила від неї. — А ритуал, то таке… Якщо тобі той ельф насправді не потрібен, хоч на вухах ходи, не завершиться. Якщо ти не потрібна, теж не завершиться. А як ти можеш бути потрібна, якщо впіймала і оженила на собі, не питаючи згоди?
— Треба закохати? — зробила крок до неї Язира. — Закохатися? — і відчула, що червоніє.
— Навряд, — знизала плечима орчанка і знову заховала дитину, світленьку. — Не співпадає по часу, — пояснила Язирі. — У мене точно. Так що, не знаю я, чому воно завершилося. І ельфи навряд знають. У них теж буває, що не завершується той ритуал, хоча вони впевнені, що завершиться.
— І що?
— І нічого. Живуть, як жили. Разом і окремо одночасно. Якщо хочуть. А не хочуть, не живуть. І повний ритуал не завадить розійтись, якщо не захочуть. Хм…
— Тоді навіщо воно? — зовсім заплуталася Язира.
Її обманули? А навіщо і як?
— Бо разом, то не те, що окремо, — загадково відповіла орчанка і побачивши нерозуміння на обличчі співрозмовниці додала: — Магія. Ельфійська.
І загадково посміхнулася.
Язира тихенько видихнула. Ось цим «ельфійська магія» їй поясняли багато що. Точніше, не поясняли. Робили вигляд, або взагалі знущалися.
Чи поясняли, а вона просто не розуміла?
— Ти впіймала ельфа? — зі співчуттям спитала орчанка і її діти виглянули з двох боків. — Чи просто думаєш, що воно вирішить якісь твої проблеми? Так не вирішить. Ельфи тих проблем лише додають.
І Язирі раптом здалося, що втеча з дому не найгірший варіант. У неї ж є куди втікати. І бути заміжньою при цьому не обов’язково. Так що вона подякувала і пішла собі. А орчанка з інтересом подивилася їй вслід, похитала головою і пробурмотіла:
— Ця хоч не зовсім дурепа.
А до свята було ще три тижня, так що таких дівчат прийде ще не менше десятка.
— Треба підвищити ціну на здуваючі сніг амулети, — сказала задумливо. Повинна ж бути хоч якась компенсація. А то точно хтось кочергою по голові одержить.
Сподобався роздiл? Чесна оцінка допоможе авторові у написанні книги. Анонімно