Приручити Дикого - Анна Лященко

- Я багато чого готова була йому пробачити, але він погрожує відібрати у мене мою дитину! Цього я вибачити не можу.

- Так, я згоден з тобою, Раян перегнув ціпок. Якщо ти все ж таки наполягаєш, я пошлю посланця до палацу з вимогою негайно провести обряд!

- Не до палацу, батьку, а до наставника принца. Він скоріше зможе розв'язати це питання.

- Ти маєш рацію, доню.

Раян

Я зробив так, як вони хотіли. Я б і без конвою впорався з цим завданням, але, якщо мені настільки ніхто не довіряє…

Вирушаю до нашого родового храму у супроводі варти й, підійшовши до вівтаря, вимовляю слова обряду.

Все. Ми розлучені.

Після того, як я виконав усі вимоги, у варті та супровідниках немає потреби. Хлопці співчутливо дивляться на мене, але йдуть, нічого не сказавши. Мене залишили одного у родовому храмі.

- Карррадааа! - кричу в порожнечу, але навіть луна відмовляється зі мною розмовляти.

Кільце мене відпустило, але я не став його знімати, нехай залишається як нагадування про те, що я міг бути щасливий, але все втратив через власну дурість. Я все одно не збираюся вдруге одружитися.

Наступного дня через посланця Карада попросила про зустріч. Мабуть, хоче віддати мені родове кільце.

- Карада, я здійснив обряд, ми розлучені, як ти й хотіла, — намагаюся говорити спокійно і не видати емоцій, що вирують у мені.

- Я була готова дати тобі ще один шанс, Раяне. Навіть матуся вже не наполягала на негайному розлученні! - шипить на мене Карада, але у відповідь я мовчу, стиснувши зуби. Шкода, що я надто пізно навчився стримуватися.

Карада не має наміру мене вибачати, тому продовжує добивати мене своїми словами:

- Ти вчинив підло, вирішивши вдатися до брудного шантажу. Не чекала від тебе такого, Ваша Високість! – зневага звучить у кожному її слові. Але мені нема чого сказати на своє виправдання.

- Чого ти хочеш, Карадо? Я зроблю, як ти скажеш.

- Якщо в тебе залишилася хоч крапля честі та порядності, забирайся з мого... з нашого життя!

Дивлюся на свою дрібну востаннє. Я готовий ящіркою повзати біля її ніг, готовий бути завжди поруч, оберігати та захищати, нехай навіть ніколи не торкаючись її. Ось тільки Караді це не треба. Вона мене ненавидить. І я сам у цьому винен, я не один день обманював її, а моя заява про те, що я заберу дитину, перекреслила все… і тепер...

«Забирайся з нашого життя!» - її слова полоснули, як ножем, і мене скрутило від болю.

- Прощай Карада, і пробач, якщо зможеш!

Востаннє торкаюся своєї дрібної, і мене пронизує наскрізь болем, тремтіння пробігає по всьому тілу. Я вдихаю в себе її аромат і проводжу рукою по її волоссю, непомітно знімаючи стрічку, і йду... Відійшовши трохи далі, щоб не зачепити кохану при звороті, злітаю в повітря.

Кай

Моє наставництво нарешті закінчилося! Як я і припускав, нічого хорошого з цього не вийшло. Хоча, могло бути й гірше. Принаймні я повернув принца додому живим та здоровим. Ні наді мною, ні над рештою моїх підопічних не висить загроза репресій з боку Грега. А те, що принц не зумів зберегти свій шлюб, то й тут я не винний. Я зробив усе можливе, щоб запобігти розлученню.

Як ми й домовлялися, приходжу з дружиною та дітьми на обід до дочки. Обід сімейний, тож я здивувався, не побачивши Раяна. Я звичайно, ще не встиг за ним скучити, але щось мені не спокійно на душі. Передчуття якесь. Неприємне, але таке знайоме почуття… ніби… Некрилаті Боги!

- Ердан, де Раян?

- Напевно, як завжди, полетів полювати, — безтурботно відповідає мені молодий король, але, мабуть, я сильно змінився в обличчі, тому що Ердан одразу вискочив з-за столу. – Варта! Де принц Раян?

Поставивши на ноги всю королівську охорону, ми з'ясували, що Раян не ночував у своїх покоях. І взагалі після проведення обряду його ніхто не бачив.

- Кай, ти ж не думаєш, що нам треба починати турбуватися?

- Ердан, минулого разу, коли я відчував те саме, що й зараз, я знайшов принца ледь живим. Мені не просто не спокійно, я всіма нутрощами відчуваю, що принц у небезпеці!