Приручити Дикого - Анна Лященко

- Ох ти!! - тільки й зміг вимовити Раян, а далі я не почала слухати. Обернулася і злетіла в повітря, водночас досить сильно огрів крилом принца, що так і залишався в людському образі. Щось ще деякий час звучало в моїй голові, схоже на лайки на тлі стогонів та шипіння, але значення більшості слів я не зрозуміла. Та й навіщо мені...

***

Кай

Я встав сьогодні досить рано. Чесно кажучи, я й не спав цієї ночі. Не вийшло. Мік всю ніч вередував, і Лола хвилювалася, що він міг захворіти. Мені здається, це наслідки пережитого хлопчиком стресу. І не лише від падіння у прірву. Ми з Лолою майже всю ніч були поряд з дітьми та тільки під ранок, коли Мік заснув, нарешті змогли поговорити.

Я давно збирався і нарешті вирішив попросити вибачення за свою поведінку.

- Лоло, ми можемо з тобою поговорити?

- Про що?

- Про нас, про наших дітей...

- І про те, звідки вони взялися? Навіщо? Ти все вже сам вирішив!

- Пробач мені…

- За що?

Розумію, що це не риторичне питання. Я мушу, на думку моєї дружини, усвідомити свою провину, озвучивши вголос усі свої помилки. Подумки скриплю зубами й гарчу. Я не звик визнавати своїх помилок! Тим більше перед жінкою.

«Перед дружиною та своєю Істинною Парою!» – звучить у моїй голові голос Лоли. Знову гарчу, але тепер уже на себе. Мені ще доведеться звикнути до того, що мої думки можуть бути так само легко «почуті», як і слова.

Але виходу іншого немає, я винен і треба це визнати.

"Вголос". - А Лола може бути дуже наполеглива!

- Пробач мені, я вигадував собі всякого. Потрібно було просто поговорити.

- Або хоч би вислухати! Я намагалася тобі все одразу пояснити.

Стою, опустивши голову, як ящірко, що нашкодило. Залишилося тільки видати щось на кшталт класичного: «Я більше не буду!» і стати в кут.

- А це цікава думка! - сміється Лола. - Щодо кута. Я б подивилася, як наставник принца Диких Земель кілька годин стоїть у кутку, усвідомлюючи свої помилки!

- Лоло, ти справді цього хочеш??

- А ти це зробиш?

- Якщо немає іншого способу добитися вибачення ... - ціжу крізь стиснуті зуби та прямую до найближчого кута.

- Не треба, Кай. Йди до мене…

Такий спосіб миритись мені подобається! Щоправда, у результаті поспати мені сьогодні не вдалося. Але я про це не шкодую!

Незадовго до світанку я почув якийсь галас. Виглянувши у вікно, я побачив, як Карада виходить із готелю. Каттар учора відлетів до столиці, залишивши дружину та дочку на моє піклування.

Я знаю, що вранці дівчина літає перед сніданком, щоб зняти ранкову нудоту. Ось тільки принц, страждає тим самим і лікується так само. Тому з подихом вибираюсь із теплого ліжка, цілую міцно сплячу дружину і виходжу на морозне повітря.

І  Караду треба доглянути й принца. Не думаю, що у мене виникнуть проблеми із необхідністю бути одночасно у двох різних місцях. Більш ніж впевнений, що Раян спробує залишитися з Карадою віч-на-віч і поговорити. А ось цього допустити не можна.

Нині їхні стосунки з Карадою нагадують дружбу сухої соломи та сірника. Варто їм тільки виявитися поряд, як обидва спалахують. Та й наслідки їхніх взаємин такі ж – вогонь та попіл навколо. Ми з Каттаром перед його відльотом поговорили та він мене дав надію: батькові Каради вдалося переконати її матінку не наполягати на негайному розлученні й дати Караді та Раяну шанс познайомитися ближче. Їм, як істинній Парі, все одно все життя доведеться перебувати поруч. І якщо є хоч якийсь шанс на повноцінне сімейне життя, шлюб треба зберегти.

Раян

Через кілька хвилин після відльоту Каради приходжу до тями від оглушливого і дуже болючого удару крилом. Сподіваюся, що це була випадковість, і Карада не навмисно огріла мене. Наздоганяю її, але, почувши зверхнє: «Швидко ж ти прийшов до тями!», змушую приземлитися. І з усією злістю, що переповнює мене, видаю:

- Карада, — уїдливо сміюся я, — якщо ти не хочеш бути зі мною і продовжуватимеш наполягати на розлученні — це твоє право! Але наша дитина житиме зі мною, з тобою чи без тебе, тобі вирішуватиме. Але золотий дракон виховуватиметься у палаці, як йому належить! І, до речі, до повноліття вивезти його з королівства тобі не вдасться!

- Що???

– Закони треба вивчати! - ричу самовдоволено, анітрохи не перебільшуючи: золотого дракона без згоди обох батьків вивозити з королівства забороняється! А своєї згоди я ніколи не дам! Та й батько мені не дозволить.

- Ти... Ти... я тебе ненавиджу!

Я подумки вже святкую перемогу, але моя урочистість триває недовго. Подивившись в очі Каради, що горять ненавистю, розумію, що тепер я втратив все…

***

Карада

Раян хоче відібрати у мене дитину? Принц може зробити це? Я не вірю. Звичайно, я зла на Раяна, але мені здається, що я його вже непогано вивчила. Він ніколи так зі мною не вчинить! Але ось у тому, що золотого драконча не випустять із королівства без згоди обох батьків, я не сумніваюся. Тепер я розумію, що припустилася помилки, повернувшись у Дикі Землі!

Можна було не кидати навчання в Академії та під цим приводом залишитися в Імперії. Але матінка і батько наполягли на тому, щоб я повернулася до королівства з ними. Невже батько не знав, що в мене можуть забрати дитину? Чи не обізнаний про ці нюанси законодавства королівства? Або він заодно з принцом?

Я повертаюся до готелю. Мамочка вже прокинулася, і сніданок чекає на мене. Неквапом випиваю молоко і з'їдаю булочку.

Треба терміново щось вигадати. Може, поки не пізно, і ми ще не так далеко поїхали від кордону, полетіти назад до Імперії?? Сказати матінці, що я не хочу трястися в екіпажі й полечу з усіма, а самій непомітно для Раяна та інших сховатися в готелі та полетіти назад, як тільки вони відлетять? Якщо я повернуся до Академії, дядько та брат допоможуть мені сховатися!