Білий замок на Чорній скелі - Костянтин Матвієнко

— Якого континенту? — Кинав відірвався від шматка м'яса з хроном.

— Дізнаєтеся, коли вивчатимете історію та звичаї для здачі іспиту, — війт посунув ближче до Кинава полумисок з крупно нарізаними овочами. — А Ви, пане лейтенанте, не псуйте нам апетит згадками про тих сектантів. Смачного, панове. А ось і колганівку принесли, — господар взяв із рук тітки скляну карафку з темно-коричневим напоєм. — Вам, Кинаве, лише на пробу, — він налив на палець у чарку, що стояла перед колишнім студентом. — Закони обмежують вживання алкоголю особами віком до двадцяти двох років, окрім медичних потреб. Будемо вважати, що колганівка сьогодні для Вас — ліки. Від застуди.

— А видача рецептів — теж прерогатива війта? — жартома запитав Кинав.

— Таки так, — розсміявся старший офіцер, перехиливши наповнену по вінця чарку. — На своїй території саме війт визначає, що відповідає закону, а що — ні.

— Мабуть, у його ж компетенції дозволяти військовим пити при виконанні службових обов'язків, — Кинав і сам не чекав від себе такої шпильки на адресу співрозмовників, від яких цілковито залежала його доля.

— Ти бач, який правильний утікач! — насупився старший офіцер. — Щоб ти знав, ми сьогодні мали вихідний, а тут ти зі своєю втечею!

— Може, ти ще й мені зауваження зробиш? — насупив брови війт. — Я теж на роботі, цілодобово.

— Вибачте, — Кинав зрозумів свою нетактовність.

— До речі, молодий чоловіче, за законами право на проживання у Конфедерації надається місцевими громадами. Це означає, що коли Ви захочете отримати громадянство Конфедерації, Вам доведеться знайти громаду, яка прийме Вас у свої члени, а це не так просто. Чи не так, пане війте?

— У випадку з Кинавом ситуація може бути простішою, якщо він, зрозуміло, поводитиметься чемніше, — господар впритул поглянув на нього. — Мешканці Старомлину зацікавлені у молодому поповненні громади, бо наша молодь майже уся тікає до столиці.

— Саме у цьому випадку ймовірні проблеми, — втрутився лейтенант, який не торкався спиртного. — Близькість кордону створює небезпеку для Кинава. Диверсанти дуумвірів можуть зробити спробу викрасти його.

— Це у разі, якщо він дуже важлива персона для тамтешньої влади, — старший офіцер апетитно хруснув рожевою редькою, — а на це, наче, не схоже. Повернімося до справ. Отже, Кинаве, підписавши зобов'язання, Ви тепер маєте виконувати наші приписи. Зараз поїдете з нами до штабу. Там пред'явите для огляду особисті речі. Переночуєте, а завтра ми проведемо офіційний опит, і якщо результати нас задовольнять, Ви отримаєте тимчасову посвідку біженця.

— І повернетеся до Старомлину, сподіваюся, — додав війт.

Дет Дут, широко розставивши ноги, стояв навпроти Юса. Він нависав над столом, на якому парував алюмінієвий чайник, поширюючи на усю камеру допитів терпкий аромат. Колишній ординарець сидів на ослоні, притулившись спиною до шерехатої стіни. Він обома руками тримав алюмінієву кружку, акуратно відпиваючи з неї гарячий напій. Дуумвір, схиливши голову набік, розглядав Юса, намагаючись приховати роздратування незалежною поведінкою в'язня. Він розумів, що простакуватий з виду ординарець здогадується про те, наскільки важливим для влади є онук покійного генерала Кунстада. Ця розмова дедалі більше скидалася на двобій волі двох немолодих чоловіків, кожен з яких мав власну мету і власні уявлення про цінності буття.

Дуумвір давно не бував тут, у внутрішній тюрмі штаб-квартири контррозвідки — ще з часів, коли двадцять років тому сам працював шефом центрального слідчого департаменту з ідеологічних злочинів. Він пам'ятав цю камеру. Її використовували для того, щоб вербувати попередньо зламаних катами в'язнів у агенти контррозвідки. Розглядаючи Юса, він збагнув, що колишній ординарець може виявитися найціннішим агентом у його житті.

— Тобі більше немає на що сподіватися, старий, — дуумвір вклав у ці слова усю переконливість, на яку був спроможний. — А як погодишся на мою пропозицію, до кінця своїх днів будеш жити у достатку і безпеці.

— Утретє кажу, що не маю зв'язку з Нодом, тож якби й хотів, не зможу виманити його назад до Республіки. Ймовірно, Кинав знає більше, — Юс вже не вперше протягом цієї розмови намагався з'ясувати долю студента.

— Кинава ми допитаємо окремо, — не піддався на цю спробу Дет Дут. — Якщо він погодиться першим, ти втратиш свій шанс на спокійне життя у генеральському котеджі, та й на саму свободу. Ми замордуємо тебе, повільно і люто.

— Не лякай мене, старий! — Юс навмисне «повернув» дуумвіру це звертання, демонстративно називаючи його на «ти», чим сподівався вибити його з рівноваги аби спонукати до відвертості. І на диво, Дет Дут мирився із цим.

Коли Юса везли до столиці у автозаку, підполковник Буртак вже намагався наодинці запропонувати йому співпрацю. При цьому сказав пошепки на вухо, що діє у власних інтересах, а не грає з ординарцем за дорученням начальства. Обіцяв, що якщо Юс погодиться, його випустять на волю під нагляд Буртака, а він допоможе йому втекти за кордон — разом із ним, звісно. Юс зробив вигляд, що вірить. На питання ж про долю Кинава Буртак відповів, що його вже піймали і скоро теж привезуть до центральної контори. Однак після прибуття до столиці підполковник жодного разу не з'явися у камері ординарця. А той відзначив, що дуумвір не запитував про гроші і перли, які залишилися у наплічнику неподалік лігва дикої свиноматки, і це давало надію, що Кинав таки врятувався. З цього Юс робив висновок, що має шанси на підвищення ставок у цій грі.

Щоб їх бачили менше випадкових перехожих, машину зупинили впритул до ганку Самусового особняка. Нод натиснув важіль дзвінка біля дверей. На його подив, відчинив сам господар. В довгому атласному халаті та оксамитових капцях із гострими загнутими носаками, ексклюзивно пошитих десь у султанаті, на порозі постав власною персоною Його гоноровість Самус Дорг. Він вже хотів був сказати Нодові на радощах щось жартівливо-дошкульне, бо починав хвилюватися через його тривалу відсутність, але побачивши за його спиною незнайомих жінку та чоловіка, лише мовчки відступив у передпокій.

— Дозволь, Самусе, рекомендувати тобі пані професорку Заїру Пом, — відразу спробував ошелешити друга Нод. — Вона одна з трьох верховних адептів спільноти ратхарів...

— Я здогадався, хто Ви, — барон ковзнув поглядом по обличчю жінки. — Вам із Нодом не вистачило часу на розмови у парку, тож вирішили продовжити тут? Що ж, мій дім до Ваших послуг, — Самус