Білий замок на Чорній скелі - Костянтин Матвієнко

— У парку на Вашого друга було скоєно замах, — Заїра випередила Нода, який вже сам збирався відповісти Самусові.

— Що сталося? Хто? — барон аж зблід від почутого.

— Та не переймайся ти так, — зробив спробу заспокоїти його Нод. — Хіба не бачиш, що замах був невдалий?

— Ходімо до вітальні, — трохи оговтався барон. — Там усе розповісте, — він запитально поглянув на мовчазного охоронця, який від втоми дозволив собі обпертися спиною на стіну.

— Це мій охоронець, — пояснила Заїра. — Дайте йому, будь ласка, змогу йому десь перепочити.

— Справді, Самусе, — втрутився Нод, — нехай Планс його нагодує та відведе до гостьової спальні.

— Хіба не бачиш, що Планса немає? — відповів Самус. — Він саме відпросився у особистих справах. Я сам впораюся.

— Ми із пані професоркою чекатимемо тебе у кабінеті, — Нод відчинив двері, пропускаючи жінку вперед.

Охоронець, знехотя підкорившись жестові Заїри, пішов за Самусом.

Лишившись із Нодом наодинці, Заїра раптом дала волю своїм емоціям. Вона впала у глибоке крісло у найтемнішому кутку кабінету, уся немов скам'яніла, втупивши очі у збиті носики своїх туфель. Її стиснуті кулаки зо два рази вдарили один об оден, а з губ час від часу зривалося зле шепотіння. Нод бачив, що опинившись у таких відчайдушних обставинах, вона не впала духом. Від страху, навіть відчаю, які, здавалося, охопили жінку дорогою сюди, не лишилося й сліду.

Незабаром Заїра відійшла від заціпеніння і за кілька хвилин вже невимушено роздивлялася інтер'єр кабінету, часом поглядаючи на двері. Нод вирішив визирнути у передпокій, бо Самус чомусь не квапився, аж раптом на порозі постав добропорядний Пилип Бобошко. Барон за його спиною лише руками розвів — мовляв, гість з'явився, мов сніг на голову. Нод мусив відступити, пропускаючи їх до кабінету.

Побачивши Заїру, детектив, не звернувши уваги на спробу Нода привітатися, став перед нею, розглядаючи професорку, мов експонат у музеї.

— Я мав би бути дуже здивований, мадам, зустрівши Вас у такій компанії, — добропорядний вказав на Самуса і Нода. — Тим паче, у домі пана барона. Щонайменше нерозважливо з Вашого боку з'являтися тут тоді, коли до цих двох суб'єктів прикуто стільки уваги. Та й Ви теж становите регулярний інтерес для преси та різних спецконтор.

— Сьогодні на Нода здійснили замах, — повідомив барон з-за спини детектива.

— Я вже знаю про це, тому й поспішив до тебе, Самусе, — відповів через плече добропорядний.

— Даруйте, а Ви хто? — професорка неприязно зиркнула на детектива.

— Дозвольте, пані Загро, рекомендувати Вам мого однокурсника пана Пилипа Бобошка, — спробував барон познайомити сектантку з детективом.

— Он воно як! — гукнула Заїра. — Пилип Бобошко! Цей добродій останнім часом приділяє нашій, хм, організації чимало уваги. Гадаю, не менше, ніж згадувані щойно спецслужби.

— Маю таку роботу, — зітхнув детектив. — То що ви робите у домі Самуса?

— Це я привів пані Заїру сюди, — пояснив Нод. — Схоже, двоє інших верховних адептів організували змову проти неї...

— Подробиці, будь ласка, — детектив, немов лікар, що розпитує хворого про симптоми, сів навпроти професорки, демонструючи саму лише співчутливу увагу. Утім, це не збило Заїру з пантелику. Почувши запевнення Нода, що добропорядному можна довіряти так само, як йому та Самусові, вона сухим, діловим тоном переповіла Пилипові відомі їй обставини змови проти неї верховних адептів Ерга і Телопа. Розповідь почала зі згадки про те, як припустилася необачності, спробувавши розпитати у колег-адептів про кинджал Вульснера. Детектив ніби між іншим намагався вивідати у неї причини, з яких усі три верховні адепти Ратха раптом опинилися у Ланоді, однак жінка віртуозно уникала торкатися цієї теми. Самуса така еквілібристика слів помітно дратувала, а Нод, навпаки, аж замилувався цим словесним двобоєм, коли Заїра, потираючи долоні, раптом сказала:

— Що ж, панове, сподіваюся, я відповіла на найбільш нагальні ваші питання. Дякую Вам, Ноде, та панові барону за притулок, однак для подяки ще буде час. Наразі маю до вас пропозицію.

— Яку? — Пилипові здалося, що він, нарешті, може взяти гору у цій розмові.

— Повернутися до нашого неймовірно цікавого спілкування завтра, — професорка із переможним співчуттям поглянула на добропорядного Бобошка. — Надворі глупа ніч, я дуже втомлена, а такі серйозні розмови слід вести на свіжу голову.

— Даруйте, що ми зловживали Вашим терпінням, — підвівся насуплений Самус. — Я покажу Вам гостьові апартаменти. Там є усе, що може знадобитися.

— Дякую. Якщо не заперечуєте, я іще хотіла б побажати доброї ночі моєму супутнику, — Заїра швидко опинилася біля дверей, і Самусові довелося її наздоганяти, притримуючи тонкі поли атласного халату.

— Його спальня поряд із Вашою, — нейтральним тоном повідомив барон.

Вони зникли за дверима. Невдоволений Бобошко провів їх задумливим поглядом.

— Не втече? — Нод по-хазяйськи дістав з бару у кутку пляшку коньяку, три пузаті чарки та лимон.

— Куди? — буркнув детектив. — Колеги-адепти зараз, певне, шукають її по усьому місту. Щойно вона засвітиться десь на вулиці, її схоплять.

— Гадаю, Заїра захочете помститися «колегам» за зраду. За нашої допомоги, — сказав Нод, нарізаючи лимон.

— Цього замало, щоб їй довіряти, — Пилип узяв простягнуту Нодом чарку. — Розкажи-но мені про замах. У подробицях!

— А звідки Вам взагалі відомо, що мене хотіли вбити?

— Маю власні джерела, — ухилився Пилип від прямої відповіді, однак додав: — За моєю інформацією, на тебе нацькували молодшого Сапукара, сина пані Дольси — родички того кухарчука Ідара, друга Її величності...

— Якось Ви без поваги до особистих таємниць августіших осіб. Недолюблюєте Ідара? — Нод зробив ковток.

— Та зовсім ні. І Самус до нього добре ставиться, однак не місце йому при дворі...

— Без нього королева, можливо, вже зреклася б трону, пане Пилипе, — зітхнув Нод.

— Однак його повсякчасна присутність при її особі компрометує монархію, — гнув своє детектив.

— То хто, усе ж, замовив замах на мене? — змінив тему Нод.

— Наразі ще достеменно не знаю, — відповів добропорядний, — але нитку, можливо, вже вхопив. Я довідався, що Сапукар сьогодні з обіду сидів на набережній у одному генделику, на когось очікуючи. Я майже певен, що він отримав інформацію про час, місце та особу жертви зовсім незадовго до моменту скоєння нападу,