Бот - Максим Іванович Кідрук
— Що тепер? — глипнув на Ріно Тимур.
Здоровань перезаряджав частково спорожнілу обойму «Беретти».
— Треба провести зачистку. Визначити, хто є хто.
— Кацуро точно заражений.
— Ну, це очевидно. Я чомусь не думаю, що він — єдиний.
— У тебе є припущення, як перевірити решту?
— Не знаю, — ґевал знизав плечима, — може, битиму їх по черзі, поки не зізнаються.
Незважаючи на нервове напруження, Тимур посміхнувся:
— Ріно, це навряд чи допоможе. Ти мені пробач, але це хибний метод.
— А як інакше? — розвів накачаними руками південноафриканець. Іншими методами він володів слабо.
Хлопець замислився.
— У корпусі «EN-2» є так зване «крісло покути» — фактично, знаряддя для тортур. На ньому ботів карали за погано виконані завдання.
— Не розумію, — торкнувся лоба Ріно.
— Там є апарат з мідними котушками, щось типу того, він може генерувати магнітне поле великої потужності. На нормальну людину воно ніяк не подіє, зате бот… або заражений відчуватиме сильний біль. Під дією магнітних хвиль нанороботи будуть прагнути відірватись від мізків. Безперечно, це якось проявиться. Принаймні мімікою. Може, вони кричатимуть…
— Кричатимуть? Це супер! Та ти молоток, фелла! — обличчя Хедхантера просяяло. Він поплескав Тимура по плечі і віддав йому пістолет. — Так і зробимо!
— Я, правда, не знаю, чи Ральф, Алан та інші погодяться на таке…
— Ти думаєш, я їх питатиму? — криво, але в той же час з неприхованим злорадством посміхнувся Ріно. — Ходімо. Тільки будь мужиком. Без тебе мені не впоратися.
CII
Субота, 29 серпня, 01:13 (UTC -4)
Спальне крило корпусу «DW»
Тієї ночі, либонь, не спало півлабораторії.
Лаура Дюпре в самих трусиках і майці добрих півтори години міряла кроками кімнату. Через напружені роздуми у неї піднявся тиск. Очі почервоніли й пекли. У потилиці пульсував тихий, але неприємний біль.
Дівчині ніяк не вдавалося відігнати з-перед очей картину вечірнього розстрілу. Неначе кадри з фільму, вона раз за разом прокручувала у голові вчинений Ріно розстріл та моменти, що йому передували.
Один за одним боти падають на пісок, корчаться, спливають кров’ю. Обличчя перекривлені, з рота пливе рожева піна. Решта не зважають, продовжуючи мастурбувати. Вони зачаровані статевим актом на екрані і не помічають загибелі товаришів. Не розуміють, що наступним може стати будь-хто з них.
Лаура ніяк не могла вирішити для себе, що стояло за цим моментом: основний інстинкт чи неконтрольований потяг до задоволення, жага плотських утіх? Адже бажання продовжити рід і охота отримувати кайф від сексу — різні речі. Чомусь — вона сама не знала чому — це здавалося важливим.
Затим дівчина занурилася трохи глибше. Перенеслась до моменту, коли Тимур
…показує боту (психоістоті) кольорові зображення фракталів. Побачивши малюнки, бот починає стогнати, його повіки тремтять, дихання пришвидшується. Він явно отримує задоволення. Від чого? Від малюнків?…
Всі, хто сидить поруч з Лаурою, зауважують, що «малюк» явно кайфує.
Психіатр напнулась, зібрала всі сили, вишкрябуючи з пам’яті той епізод. Там було щось важливе, якась недбала фраза, котра на перший погляд видалась банальною, зате потім… після влаштованої Рі-но стрілянини… після коматозного заціпеніння ботів… набула нового, особливого значення.
«Воно щось робить ботові», — сказала тоді Тіана Емерсон.
«Певно, подразнює центр задоволення, — промовив у відповідь Ральф. — Стимулює мозок імпульсами, точно так само, як це робили ми, нагороджуючи ботів за успішне виконання завдання на польових тренуваннях. Це досить легко. І вони це люблять».
Поринувши у спогади, Лаура забула про біль у голові, забула про огидні теплі плями на шиї та щоках, що виповзають завжди, коли кров’яний тиск лізе вгору.
«…подразнює центр задоволення…»
«…стимулює мозок імпульсами… точно так само, як це робили ми…»
«…вони це люблять…»
Центр задоволення… Стимулює імпульсами… Вони це люблять…
Дівчина спинилася посеред кімнати, вперши руки в боки, і… переможно посміхнулась розмитому відображенні у віконному склі. В ту мить вона збагнула, що у ботів є Ахіллесова п’ята.
Радіти відкриттю довелося недовго. Дверна ручка двічі смикнулась. Лаура спочатку повернула голову на електронний будильник. 01:24. А тоді подивилась на ручку. Подумати про те, кому може знадобитися турбувати її о пів на другу ночі, не встигла. Пролунав важкий удар, за ним ще один, після чого — хрускіт поламаної деревини. Замок залишився в одвірку, зате двері, зірвавшись із завіс, по-кіношному залетіли в передпокій. Дівчина скрикнула.
— Ти чого не спиш? — ввалившись, ревнув Ріно.
— Я… — розгубилась Лаура, — я розмірковувала.
— Ага, — багатозначно гмикнув ґевал, — видибуй на коридор, Аристотелю.
Зніяковіла психіатр нахилилась за штанами, але Хедхантер несамовито загорлав:
— Руки на видноті!!! Тримай руки на видноті, жабоїдка чортова!
Тільки зараз Лаура побачила, що амбал цілиться у неї з «Ремінгтона».
— Я просто хотіла одягти штани, Ріно…
— До дідька! Зараз не холодно. Випихайся на коридор у трусах. І руки за голову!
Дівчина скорилася. Ріно, уткнувши дуло дробовика їй між лопаток, лівою рукою ухопившись за волосся, вивів Лауру зі спального блока і заштовхав у наскрізну галерею другого поверху. Там уже чекав Алан Ґрінлон, стоячи у позі арештанта і вклавши обидві долоні на стіну. На відстані трьох метрів від нього стояв Тимур, стискаючи витягнутими руками автоматичний пістолет.
— Ставай біля стіни, — наказав Хедхантер, — і ані руш. Спробуй поворухнутись — і українець пристрелить тебе.
Лаура Дюпре повернула голову. Короткозоро щурячись, зиркнула на Тимура.
— Що це означає, чувак?
— У мене немає вибору, пробач…
— Я кому сказав: не смикатись! — гримнув здоровань. — І не патякати!
За п’ять хвилин попід стіною, задерши руки і розставивши ноги, постали також Тіана, Ґотто та Оскар Штаєрман.
— Ральфа і Кацуро ніде немає, — схилився над вухом Тимура південноафриканець.
— Паскудство. Як нам бути?
— Діємо, як домовлялись раніше. Тих двох я пізніше розшукаю сам.
Упевненості в його голосі не було, хоча українець розумів: у них немає вибору.
— Добре, — не опускаючи «Беретту», знизав плечима програміст, — добре…
Здоровань випростався і, крекчучи, прочистив горло.
— Значить так, — Ріно напнувся, заштовхавши великий палець лівої руки за пояс; правою, затиснувши приклад між ліктем і ребрами, він тримав «Ремінгтон», — слухайте мене уважно! Зараз один за
