Плавучий острiв - Жюль Верн

Ось що побачив би спостерігач, якби оглянув на світанку ці місця з висоти кількох сотень футів: на морі гойдаються три уламки Стандарт-Айленду, площею від двох до трьох гектарів кожний, і з десятеро інших, менших за розміром, плавають на відстані в кілька кабельтових від них.

Як тільки почало дніти, сила циклону зменшилася. З швидкістю, властивою цим великим атмосферним зрушенням, центр циклону перемістився за тридцять миль у західному напрямку. Скаламучене море, все ще бурхливе й грізне, кидає й хитає на хвилях уламки, малі й великі, наче кораблі під час шторму.

Найбільш постраждала та частина Стандарт-Айленду, на якій стояв Мільярд-Сіті. Під вагою своїх будівель і споруджень вона вся пішла під воду. Марно було б шукати хоч будь-якого сліду розкішних особняків і палаців, що здіймались обабіч головних авеню в обох частинах міста. Мешканці цих останніх ще ніколи не були так докорінно роз’єднані, і, звичайно, їм і на думку не спадало саме таке роз’єднання.

Мабуть, є чимало жертв? Напевно так, хоч люди й завчасно повибігали в поле, де ґрунт довше тримався.

Ну, задоволені тепер всі ці Танкер дони й Коверлі наслідками свого злочинного суперництва? Жодний з них не стане при владі, усунувши іншого! Мільярд-Сіті поглинула морська безодня, а разом з містом і величезні гроші, які вони за нього заплатили! Та хай ніхто не ллє сліз над їхньою долею! Вони ще мають доволі мільйонів у сейфах американських і європейських банків, щоб забезпечити себе на старість шматком хліба!

Найбільший уламок — та частина плавучого острова, що простяглася від обсерваторії до батареї Хвилеріза. Площа його має щось із три гектари, на яких скупчилось близько трьох тисяч потерпілих аварію на морі — як інакше назвати цих людей?

На другій брилі, трохи меншій за розміром, збереглось кілька споруд, розташованих поблизу Бакборт-Гарбора, порт з кількома продовольчими складами й одна цистерна з солодкою водою. Що ж до електростанції і будівель, де містилися машини й двигуни, то, як уже згадувалось, їх висадило в повітря під час вибуху котлів. Тут знайшли собі притулок дві тисячі мешканців. Можливо, їм пощастить установити зв’язок з першим уламком, якщо не всі човни Бакборт-Гарбора загинули.

Що ж до Штирборт-Гарбора, то, як відомо, ця частина Стандарт-Айленду відірвалась від нього о третій годині ночі. Дуже імовірно, що вона затонула, бо, скільки сягає око, на поверхні океану не можна зауважити жодної її ознаки.

Разом з цими двома уламками плаває ще й третій, розміром від трьох до п’яти гектарів; це та частина поля, що прилягала до батареї Корми і на якій тепер опинилось близько чотирьох тисяч чоловік.

Нарешті, з десяток уламків, у кілька сотень квадратних метрів кожний, дали притулок решті населення, яке врятувалось під час катастрофи.

Ось те, що залишилось від колишньої «перлини Тихого океану»!

Число жертв сягає, очевидно, до кількох сотень.

І слід дякувати долі, що весь Стандарт-Айленд не поглинули води Тихого океану!

Але як ці уламки, такі віддалені від будь-якої землі, зможуть досягнути якогось берега? Чи не приречені потерпілі на голодну смерть? Чи залишиться при житті хоч один свідок цього лиха, подібного якому не знає історія морських катастроф?

Ні, не треба впадати в розпач. На роз’єднаних уламках знайдуться енергійні люди, і вони зроблять все, що можна зробити для загального порятунку.

На уламку, що прилягає до батареї Хвилеріза, зібрались комодор Етель Сімкоо, король і королева Малекарлії, службовці обсерваторії, полковник Стюарт, кілька його офіцерів, дехто з нотаблів Мільярд-Сіті, духовні особи — одним словом, значна частина населення. Між ними є також і сім’ї Коверлі і Танкердон, пригнічені тягарем страшної відповідальності, що обтяжила їхні глави. Чи ж не вразила їх вже болюча доля, — вони втратили те, що їм найдорожче, — адже Уолтера і міс Ді немає з ними! Куди вони зникли? Може, вони врятувались на іншому уламку? Чи можна сподіватися побачити їх будь-коли?

Мандрівний квартет, так само як і їхні неоціненні інструменти, у повному складі. Тут до речі вжити відомий вислів: «Тільки одна смерть здатна їх розлучити!» Фрасколен тверезо оцінює положення і зовсім не втратив надії. Івернес, якого завжди вражає незвичайне, вигукує перед видовищем цього лиха:

— Не можна уявити собі грандіознішого фіналу!

Щодо Себастьяна Цорна, то він не тямиться з люті.

Те, що він був слушним пророком і провістив нещастя Стандарт-Айленду, подібно до Ієремії, який віщував загибель Сіона[144], - це аж ніяк не може його ні потішити, ні розрадити. Він голодний, холодний, застудився, напади кашлю не дають йому передихнути. Пеншіна, цей непоправний насмішник, зауважує йому:

— Як ти цього допустився, мій старий Цорне, дві квінти поруч одна по одній — це заборонено… в гармонії[145].

Віолончеліст охоче придушив би «його високість», якби він мав силу, та саме її якраз йому і бракує.

А Калістус Менбар? Ну, головний інспектор просто молодець, так, справжній молодець! Він вірить у порятунок усіх потерпілих від катастрофи, в порятунок Стандарт-Айленду. Всі повернуться на батьківщину, плавучий острів полагодять… Уламки досить міцні, і ніхто не наважиться сказати, що сили природи взяли гору над цим геніальним творінням кораблебудівельного мистецтва!

Очевидно одно — безпосередня небезпека вже не загрожує Стандарт-Айленду. Те, що мало затонути підчас циклону, пішло на дно разом із Мільярд-Сіті: всі будівлі, особняки, житлові будинки,