Плавучий острiв - Жюль Верн
Наступний день минає без будь-яких змін. Кожний змушений підкоритися нормованому споживанню і обмежитись лише тим, що конче необхідно, однаково — і найбагатший, і менш заможний.
Тим часом величезну увагу приділено службі спостереження, яка невпинно, з величезною пильністю обслідує обрій. Хай тільки з’явиться будь-яке судно, йому сигналізують, і, можливо, пощастить відновити перервані зв’язки з зовнішнім світом. Але, на біду, плавучий острів відхилився вбік від морських шляхів, і кораблі тільки зрідка потрапляють у ці місця, сусідні з Антарктичним морем. І в уяві близьких до божевілля людей встає примара полюса — там, на страшному півдні, - освітлена зловісним вулканічним полум’ям Еребуса й Терора[143].
Проте в ніч з третього на четверте квітня обставини міняються на краще. Північний вітер, що лютував останні дні, раптом ущухає. На морі наступає повна тиша, а потім із південного сходу починає повівати легкий вітерець: такі атмосферні примхи часто можна спостерігати в період рівнодення.
В комодора Сімкоо відроджується надія. Якби Стандарт-Айленд віднесло на якусь сотню миль у західному напрямку, супротивні течії наблизили б його до берегів Австралії чи Нової Зеландії. В усякому разі його рух до полярних морів наче припинився, і можливо, що поблизу австралійського суходолу він зустріне які-небудь судна.
Після сходу сонця південно-східний вітерець ще подужчав. Стандарт-Айленд виразно відчуває його силу. Високі будинки острова, обсерваторія, мерія, церква, собор у якійсь мірі допомагають вітрові. Вони стають за вітрила на борту цієї велетенської споруди з тоннажністю в чотириста тридцять два мільйони тонн!
Хоч небо весь час борознять швидкоплинні хмарки, сонце час од часу проглядає між ними, і це дозволить, безперечно, провести спостереження.
Дійсно, двічі пощастило вловити сонце, що визирнуло з-за хмарок.
Обчислення показали, що за добу Стандарт-Айленд перемістився у північно-східному напрямку на цілих два градуси.
Отже, ясно, що на Стандарт-Айленд діє не тільки сила вітру. Доводиться припустити, що він увійшов у той чорторий, що відмежовує одну від одної великі течії Тихого океану. Якби плавучому острову пощастило потрапити в ту супротивну течію, що прямує на північний схід, то сподівання на порятунок стали б цілком здійсненними. Хай же зглянеться доля, щоб це сталося якнайшвидше, бо харчові пайки знову доводиться скорочувати, продовольчі запаси тануть із кожним днем, викликаючи глибоке занепокоєння: як прогодувати десять тисяч чоловік.
Коли наслідки останніх астрономічних спостережень стали відомі в місті і в обох портах, люди трохи заспокоїлися. Відомо, як легко натовп переходить від одного почуття до другого, від розпачу до надії. Так сталося й тепер. Звичайно, населення Стандарт-Айленду цілком відмінне від знедолених людських мас, які купчаться по великих містах Європи й Америки, повинно бути і є насправді поміркованіше, розважливіше, не так підпадає панічним настроям. Це все так, але перед загрозою голоду всього доводиться страхатися!
Протягом ранку вітер дедалі дужчає. Барометр поволі спадає. Море надихається довгими потужними хвилями — знак, що десь на південному сході знялася буря. Стандарт-Айленд, байдужий колись до будь-якої хитавиці на морі, тепер помітно від неї страждає. Деякі будинки здригаються згори донизу, загрожуючи завалитися, речі зсуваються зі своїх місць, наче під час землетрусу. Ці явища, нові для мільярдян, викликають у них велику тривогу.
Комодор Сімкоо і його персонал невідступно вартують в обсерваторії, де тепер зосереджено всі адміністративні служби. Присутні дуже занепокоєні, що будинок раз у раз струшується: вони змушені визнати, що в цьому криється велика небезпека.
— Очевидно, — каже комодор, — Стандарт-Айленд пошкоджений у своїй основі. Блоки роз’єдналися. Корпус утратив уже ту міцну щільність, що надавала йому тривкості…
— Аби хоч буря не знялася, — додає король Малекарлії, - плавучий острів уже не може опиратися хвилям!
Все це так, та й населення не має вже довіри до цього штучного ґрунту. Воно відчуває, що йому раптом може забракнути опори. В сто разів краще було б розбитися об скелі Антарктичного суходолу! Щохвилини очікувати з жахом, що Стандарт-Айленд розколеться на шматки і його поглине прірва Тихого океану, що його глибин не досяг ще жодний зонд — це примушує здригатися навіть найміцніші серця.
Вже немає сумніву, що багато блоків зазнало нових пошкоджень. Тут зруйновано перетики, там поробилися шпари, повипадали заклепки, що з’єднували сталеві бляхи. В парку, вздовж річки Серпантайн, на віддалених од центру вулицях унаслідок зміщення металевого підґрунтя химерно погорбилася земля. Чимало будинків уже похилилось; якщо вони заваляться, то западеться верхня, на якій тримається місто. В багатьох місцях тече, але годі й думати за те, щоб позакладати усі шпарки. Проте ясно, що вода просочилася в підґрунтя, бо ватерлінія зазнала змін. Майже навкруг усього узбережжя острова, в обох портах, біля батареї Хвилеріза й Корми ватерлінія знизилась на один фут, і якщо її рівень і далі буде знижуватися, хвилі ринуть на береги. Коли порушиться стійкість Стандарт-Айленду, за кілька годин його поглине океан.
Комодор Сімкоо волів би приховати від населення цю перспективу, щоб не викликати паніки або й ще чого гіршого. Хтозна, до якої межі дійде обурення мільярдян проти призвідців усіх їхніх нещасть! Адже вони не можуть рятуватися втечею, як роблять пасажири корабля, не можуть скористатися шлюпками або спорудити плота, на якому рятується весь екіпаж, сподіваючись, що в морі подасть йому допомогу якесь судно. Ні! Такий пліт — сам Стандарт-Айленд, що ось-ось піде на дно!
Весь день комодор Сімкоо щогодини нотує зміни в рівні ватерлінії. Стандарт-Айленд дедалі осідає. Отже, вода весь час просочується в блоки, повільно, але безперервно й непереборно.
Разом з тим гіршає і погода. Небо розцвічують тьмяні, червонуваті, мідяні барви. Барометр падає все швидше й швидше. В атмосфері виразно чути наближення бурі. За пеленою обважнілого від випаровувань повітря обрій так звузився, що, здається, торкається узбережжя Стандарт-Айленду.
Ввечері зривається шалений вітер. Хвилі, лютуючи, б’ють знизу по металевому корпусу, під їх ударами тріщать і розсідаються блоки, шворні ламаються, розриваються сталеві бляхи. Звідусіль чутно тріск і хрускіт металу. Вулиці