Білий замок на Чорній скелі - Костянтин Матвієнко
— Усе ж правильним був твій план, Ноде, вмовити Ераду зникнути, бо інакше Імперія вже цілком контролювала б Гирлон, — зробив комплімент другові барон.
— Еге, от лишень ми нічого не знаємо про долю Еди й Рамира, — зітхнув Нод.
— Напевне, Дуаліада передбачила якийсь канал зв'язку з капітаном Реєм, — спробувала заспокоїти Нода королева. — Я попрошу посла, щоб він запитав у директриси про звістки від капітана.
— Було б добре, — відповів на те Самус. — Тепер послухайте! Був у мене вчора Ворган...
Барон переповів учорашню розмову зі статс-секретарем про «зраду» Ідара. Кухарчук під час розповіді Самуса почувався вкрай ніякового, чого навіть не намагався приховати. Аж королева взяла його за руку, щоб трохи заспокоїти. Барон опустив очі.
Нод скористався з невеликої паузи у розмові, щоб запитати у королеви:
— Ваша величносте, чи не могли б Ви оповісти, що це таке «енергетика престолу»?
— Легенда то давня, — Ауранія відволіклася від задуми. — Цікава легенда, та не більше того. Хоча там справді має місце певне фізичне явище.
— Цим явищем дуже цікавиться Загра! — сказав Нод. — Вона вважає, що престол — це пристрій для випромінення, за допомогою якого можна впливати на дії людей. Його ніби застосовував ще Нод Перший...
— Це така сама дурість, як консультації із привидами щоночі! — не втримався Самус.
— Та йди ти до Ратха у... — огризнувся Нод, вчасно стримавши себе у присутності королеви.
— Хлопці, а ну не сваріться! — вдала Ауранія гнів, затягуючись цигаркою. — Коли хочете, таки послухайте про те, що зветься «енергетикою престолу». Ще років п'ятнадцять тому мій покійний чоловік, принц Альсанд наказав дослідити фізичний феномен «енергетики» засобами сучасної науки. З'ясували лише, що випромінення цілком безпечне, постійне і не піддається жодним впливам — його неможливо збурити. Дуже цікаво, що воно фіксується лише у межах міської смуги Аріода. Це все, що відомо про випромінення науці. Однак є давній міф, такий собі фольклорний переказ. Наша релігія віддавна заборонила його розповідати. У тій легенді сказано, що метеорит, який своїм падінням утворив Туагирлонську затоку, був не просто шматком космічного заліза — це був уламок корабля передвічних богів, які нібито створили і саму Зорю. Корабель мандрував темним небом, і боги саджали у тій темряві зерна світла і розуму. Саджали у тих місцях, що припали їм до вподоби. Наша Зоря стала одним із таких зерен. Жерці не хотіли й думки припустити, що Зоря зовсім не єдина, не унікальна у Всесвіті, а лише одна із зернин, вкинутих у неосяжну космічну ниву, одна з іскор розуму, засвічених передвічними богами. Тому легенду заборонили навіть згадувати. Однак мій тато, король Фантар II, який вельми захоплювався міфологією і фольклором, не дуже зважав на ті заборони, тож коли я ще була підлітком, розповів мені про тих богів.
— Отже, слухайте далі, — по хвилі продовжила королева. — Якось боги посварилися на своєму кораблі. Зчинилася жорстока пря, і всі вони загинули. Лишився тільки наймудріший і найдавніший бог, але й він втратив безсмертя, бо здійняв руку на своїх одноплемінників. Безсмертними боги були, лише коли не вступали у двобій один з одним. Перед тим, як піти у небуття, останній бог зібрав усі знання, усю мудрість, що нагромадили вони протягом мало не вічної подорожі Всесвітом. За тим він переплавив понівечений божественною бійкою корпус корабля на шматок заліза, і вийшов такий собі метеорит. У нього останній бог і вклав увесь «етичний та інтелектуальний доробок», що лишився від команди корабля. Не у сам метеорит, а у те, що сьогодні зветься електромагнітним полем, а колись звалося «потугою невидимою». Довго мандрував метеорит Космосом, аж поки не впав на Деолу. Найбільший його шматок лежить на дні Туагирлонської затоки разом із мудрістю та знаннями, що зберігаються у його полі. По них з глибин Всесвіту періодично прибуває якийсь космічний об'єкт, пірнає у море, а тоді знову зникає у небі. Інші уламки метеорита, мабуть, розсипалися десь по нашій планеті. Ну, а ще один його шматок нині являє собою королівський трон Ланоду. От його поле, «потуга невидима» — то і є «енергетика престолу», якою так цікавиться Загра.
— Горанг мені такого не розповідав, — зауважив зацікавлений Нод.
— Знову ти зі своїм привидом, — для порядку пробурчав Самус. — Я колись щось таке чув, але вважав, що то лише один з багатьох стародавніх міфів, не більше. От якби у тієї «електромагнітної мудрості» ще й про крегів розпитати!
— А ти знову зі своїми крегами! — повернув «шпильку» Нод. — До речі, ще маємо досить часу до моєї зустрічі із Загрою. Давай поїдемо розпитаємо того дідугана, у якого ми Тява відібрали, звідки Булька привела такого породистого песика.
— Справді, їдьте розвійтеся, — підтримала Нода королева. — Відпочиньте від клопотів, бо виглядаєте геть знервованими та засмиканими.
— І Ви, мамо, трохи перепочиньте, — Самус із полегшенням підвівся, прагнучи швидше полишити прокурений кабінет та опинитися на швидкісній трасі, за кермом улюбленої «Фурії».
Господар суки Бульки зустрів їх, на диво, майже ввічливо. Мабуть, розкішна машина, що вдруге зупинилася у нього біля двору, а також впевнений тон молодих дорого вбраних гостей позбавили непривітного дідугана бажання сваритися — відчув, що має справу із «сильними світу цього». Однак про історію вагітності Бульки він розповів якусь цілковиту маячню. Сказав, що якось увечері, хильнувши на самоті оковитої, вийшов з хати, бо почув, що у нього на подвір'ї гавкає якийсь чужий собака. Побачив, що Булька і чужинець, великий темно-рудий пес, ластяться одне до одного, перекидаються на осонні та весело борюкаються. Чимось не сподобався той залицяльник дідові, тому він пішов до хати по рушницю. А коли вийшов знову на ганок, то те, що побачив, точніше, те, що йому привиділося, можна було пояснити лише дією міцного алкоголю.
Посеред двору бовваніла велика чорна та лискуча брила. Вона не стояла на землі, а зависла у повітрі.
