Білий замок на Чорній скелі - Костянтин Матвієнко

— Даруйте, — у дверях постав Планс. — Пане бароне, до вас статс-секретар Ворган.

— А йому що треба? — серйозність миттю повернулася до Самуса.

— Йди дізнайся. Ворган, вочевидь, захоче говорити з тобою сам-на-сам.

Самус, опорядивши одяг, пішов до вітальні. Нод, відчувши, що бубликами не наївся, пішов із Плансом на кухню перехопити чогось поживнішого.

Капітан Рей вирішив ні на день не зупинятися у портовому містечку. Винайнявши старенький кабріолет з водієм, троє втікачів відразу вирушили до сезонного поселення пастухів на межі чагарників і степу. Звідти на південь пролягав давній караванний шлях до селища під промовистою назвою Перевалка, яке розташувалося вже у передгір'ях Прайського хребта. Від стану пастухів подорож довелося продовжувати вже з валкою верблюдів, бо далі, аж до південного узбережжя Бундстану не було жодної заправки. Передгір'я дісталися по обіді третього дня.

Перевалка виявилася геть маленьким селищем — базар та дві вулички, що звивалися вгору від майдану, оточеного одно-двоповерховими спорудами, серед яких вирізнялися сільська управа з прапором на високій щоглі, а також храм Зорі з неодмінним круглим куполом. Караван-сарай та базар поруч із ним розташувалися окремо, нижче майдану, на березі озерця. Торгові ряди від нього піднімалися трьома ярусами, з'єднаними зручними пандусами.

Серед споруд на майдані вирізнявся двоповерховий будиночок з непропорційно великою вивіскою над ганком: «Готель». Туди, розрахувавшись із головним погоничем валки, Клирт Рей і повів своїх підопічних. Скороспечені «дауншифтери» були приємно здивовані тим, що для Еради знайшлася окрема чиста кімната, а господар виявився високим мовчазним сивим дядьком, який, привітавшись та для годиться поглянувши на їх паспорти, навіть не запитав, що вони шукають у цій глушині. На питання ж Клирта про те, як дістатися заповідного Бунстану, готельєр відповів, що найближча група відправиться туди днів за п'ять, але вище у горах є аул чабанів, які можуть виділити їм провідника хоч завтра.

Вечерю замовили у кімнаті, де оселилися Клирт з Рамиром. Помешкання мало два вікна, одне з яких виходило на майдан, а інше у провулок, що відділяв готель від селищної управи. Між вікнами у кутку стояв круглий стіл, куди господар подав джерельну воду, теплий хліб, сир та в'ялену баранину. Проста їжа добре смакувала після виснажливої подорожі.

Швидко запала темрява. Повіяло холодком. Ерада пересмикнула плечима, поглядом шукаючи плед. Рамир підвівся, щоб зачинити вікно, що виходило у провулок. Його погляд впав униз, і парубок прожогом вискочив з кімнати. Клирт і собі визирнув у вікно, але нічого не побачив. Лише почув, що хтось побіг провулком униз, до караван-сараю.

— Може, Вам слід з'ясувати, що сталося? — схвильовано запитала дівчина у капітана.

— Я не можу залишити Вас, князівно. Зачекаємо, допоки Рамир повернеться.

— А раптом йому загрожуватиме небезпека?

— Ви так гадаєте? — Рей уважно поглянув на дівчину. — Тоді йдіть до себе і замкніться.

— Гаразд...

Однак цього не знадобилося. Унизу знову почувся шум. Визирнувши у вікно, Ерада із Клиртом побачили, що Рамир тягне за шкірку до готелю рудого худорлявого юнака, який не дуже й опирається.

— Ось, знайомтесь, це Ярс, — сказав борець, заштовхуючи рудого до кімнати. — Ще від самого театру за нами стежить.

— Ану сідай сюди, — помітно занепокоєний капітан Рей встав зі своєї табуретки, вказавши на неї Ярсові. — Розповідай усе. Брехатимеш — утоплю он у тому озері, — капітан лютився на себе за те, що не помітив нишпорки-аматора.

— А що розказувати? — юнак вмостився і оглянув присутніх з ледь прихованою веселістю. — Прийшов я до театру, аби позирити на Вашу, Ваша ясновельможносте, інвеституру, — рудань злегка вклонився Ераді. — Коли дивлюся: після вистави пан барон з друзями кудись пішака подалися. Ну, пішов я за ними поглянути, куди це вони проти ночі. Бачу — до якогось підвалу зайшли. Зачекаю, думаю. З годину чекав. Вже хотів вшиватися, аж з пабу вийшов оцей от, — підліток вказав на Рамира. — Він обіцяв мене взяти з собою... Ти ж... Ви ж не забули? Тоді одразу з'явилися і Ви, — тепер Ярс говорив до капітана. — Не знаю, як Вас звати-величати.

— Мене звуть Клиртом, — коротко відрекомендувався Рей. — Далі.

— Далі, поки ви заводили той фургон, я заліз під тент, бо дивно було, чому це Рамир вбрався робітником, і куди ви їдете. Я зачаївся під лавкою біля кабіни, накрився рядном і став чекати. А коли до кузова пробралася князівна, я зрозумів, що коїться щось цікаве...

— Ти зразу знав, що це саме Ерада, себто Її вельможність? — Рей виправив недоречну у присутності стороннього фамільярність.

— Ні, зрозуміло! Це я зрозумів, вже коли йшов за вами у тому лайнопроводі. З ваших розмов.

— Це ти був зайцем на суховантажі? — здогадався Рамир.

— Схоже, що він, — вперше втрутилася у розмову мовчазна Ерада. — А як Ви, Ярсе, потрапили на судно?

— І навіщо?! — додав капітан.

— У парку будівельники тримають кілька човнів — після роботи рибалять. Ми з пацанами одним з них теж користуємося — ключ до замка підібрали. От я за вами тихцем на човнику і поплив.

— На човнах не плавають, а ходять, — виправив його рибалка з діда-прадіда Рамир. — То якого Ратха ти усе це робив? Я тебе питаю!

— Я ж кажу, Ви обіцяли взяти мене в експедицію за крегами... — шморгнув носом Ярс.

— То ти вирішив, що ми вночі вирушили у наукову подорож? — не повірив рудому авантюрнику Клирт.

— Саме так. Я думав, що князівна потай іде з вами, а барон чекає на яхті.

— Що воно за креги? — запитав у рудого капітан.

— Згодом розповім, — відповів замість Ярса Рамир. — Як ти, пацан, на облавок суховантажа потрапив?

— Та, як і ти, — Ярс вхопив зі столу шматок в'яленої баранини.

— Ви їжте, — Ерада посунула до юнака сир і м'ясо.

— Дякую Вашій ясновельможності. То я плив, тобто йшов човном за вами, старався триматися у темряві і не хлюпати веслом. Бачив, як ти, лобур, потопив свій човен. Корабель стояв, трап висів над водою, то я й піднявся за вами.

— А свій човен потопив? — Рей простягнув Ярсові виделку, щоб той не їв руками.

— Ні. На воді лишив. Я сховався