Білий замок на Чорній скелі - Костянтин Матвієнко
— Про нас у телеграмі не згадував? — запитав Рей.
— Та де? Написав три слова: живий, повернуся незабаром. На більше грошей не було.
— А як ти нас знову знайшов?
— Побачив на базарі, як ви ранком до порому йшли. Грошей в мене вже трохи було...
— Звідки? — поцікавився Рамир.
— Не скажу, — чомусь почервонів юнак.
— Стирив, — чи то ствердив, чи запитав Рей.
— Не скажу...
— Не присікуйтеся до людини, — мовила Ерада. — Розповідайте далі, Ярсе.
— Купив квиток і, намагаючись не потрапити вам на очі, дістався до Праю. Бачив, як ви винайняли машину у порту. Розпитав у адміністраторки орендної контори, куди ви прямуєте. Тоді зайшов до харчевні. Там дізнався про те, як дістатися до того стану пастухів. Виявилося, що ввечері туди вирушала вантажівка з племінними телятами. Мене взяли до кузова. Ох і смерділо там!
— А як ти дістався сюди? — запитав Рей.
— Та разом із тією валкою, що й ви. Тільки ви їхали по-панському на верблюдах, а я йшов пішки. Ось, — Ярс вказав на свої геть збиті черевики.
— Я ж тебе бачив, — згадав Рамир. — Ще був подумав: хто такий у хвості каравану плентається?
— Кажи, лишень чесно: тобі справді ніхто не допомагав вистежувати нас? — запитав бранця роздратований на себе Рей. — Не вірю, що ти сам зміг це усе утнути!
— Зорею присягаюся, що я сам-однісінький... — побожився Ярс.
— Годі Вам, пане капітане, — сказала Ерада. — Ну, ніяк Ярс не схожий на того, кому можна було доручити стежити за нами. Я йому вірю.
— Впав ти на наші голови! — далі сердився Рей. — Моя б воля, я б тебе втопив-таки у тій калюжі, — він глянув у вікно. — Що із ним робити? — капітан поглянув на Рамира і князівну.
— У поліцію здайте, — зблиснув посмішкою Ярс.
— От зараза! Знаєш, що тут поліцейська дільниця аж у порту! — замахнувся на нього Рамир, але опустив руку під поглядом Еди.
— І мені чомусь здається, що вам із поліцією не вельми бажано зустрічатися, — білозуба усмішка Ярса знову сяйнула у бік капітана.
Похмурий Самус з'явився у кімнаті Нода майже вночі — статс-секретар Ворган відібрав у барона весь вечір. Нод запитально поглянув на друга.
— Ворган твердить, що І дар зрадник, — з порога відповів на той погляд барон.
— Мабуть, і докази наводить. Неспростовні, — знизав плечима Нод.
— Еге ж, — невесело всміхнувся Самус. — Послухаєш?
— Доведеться, бо нам слід знати, звідки вони вдарять по Ідарові, а отже, і по королеві.
— Тоді слухай. Ворган сказав, що Ідар ніби звернувся до маркіза Будлейвіца з пропозицією в обмін на маєток і титул від майбутнього короля вмовити королеву зректися престолу на користь принца Ліруда.
— Якісь деталі? — уточнив Нод.
— Який ти, однак, незворушний!
— А чого б мені перейматися? Я Ідарові вірю. Та й Горанг казав, що він цілком відданий твоїй матусі...
— Знову ти з тим привидом Пришелепуватого! — скривився барон.
— Зрештою, Самусе, ми ж з тобою чули розмову Воргана з Будлейвіцом у зеленому лабіринті, тож і без привида можемо бути певні у щирості Ідара. А от яку гру з тобою починає статс-секретар, а швидше, сам віце-канцлер, треба зрозуміти.
— Саме маркіз, бо Ворган прийшов за його дорученням. Він сказав, що сьогодні надвечір, коли королева відпочивала, Ідар прийшов до маркіза з пропозицією умовити її зректися на користь Ліруда. Наш кухарчук нібито ще вимагає безпеки для матері після того, як вона залишить трон, та забезпечення її достатніми коштами.
— Це навмисно згадана деталь, щоб додати вірогідності наклепу на Ідара, — зауважив Нод. — Що ж, пропоную підтримати цю гру.
— А у нас стане сил, щоб грати водночас і з ратхарами, і зі змовниками у палаці?
— Доведеться об'єднати обидві гри. Бачиш, тепер зрозуміло, кого тоді у лабіринті мав на увазі маркіз, коли говорив Ворганові, що вони використають проти королеви несподіваного союзника, — Нод відчув, як розрізнені факти складаються у єдину картину.
— Кого?
— Тебе, Самусе!
— Я ж кажу, герцог, що ти від природи здатний до розплутування і створення політичних інтриг — не відкрутися тобі від трону!
— Іди ти, бароне,.. Добраніч, одне слово.
— Привіт пришелепкуватому привиду, — Самус вийшов.
Нод пригадав, що вже скучив за Горангом, який чомусь перестав приходити у його сни. Порада пришелепуватого суверена була б зараз особливо доречна, подумав Нод, вкриваючись ковдрою.
І без того наляканий переслідувачами, Кинав увесь захолов у своїй схованці під валуном, коли почув неподалік рохкання дикої свині. Десь біля неї повискував чималий виводок поросяток. У цей час свиноматки люті — якщо спірве, то покалічить не гірше за вовка. Вочевидь, свиню, яка залягла з дитинчатами на ночівлю, наполохали вояки, які переслідували їх із Юсом.
Раптом нижче схилом почувся гавкіт собак. Вони наближалися. Кинав і не зчувся, коли між свиноматкою і псами зчинилася жахлива бійка. Парубок збагнув — це шанс. Він навпомацки вийняв з Юсового наплічника та поклав до свого гроші, коштовності й папери, а тоді вислизнув зі сховку. У темряві дістався гребеня пагорба і покотився протилежним його схилом униз, в глибоку долину, яку прорізала стрімка річка — кордон між Республікою і Конфедерацією. Звуки бійки між свинею і собаками змінилися жалісним скавчанням, стало чутно сердиту лайку солдатів. Стовбури дерев освітилися променями ліхтарів. З почутого Кинав зрозумів, що командир наказує бійцям не стріляти навмання у свиню, яка, роздерши собак, зникла разом з виводком у нічному лісі, а продовжувати пошуки у вітроломі. Гонитви за парубком не було.
Вздовж річки тягнувся колючий дріт. Час від часу у темряві на далекій прикордонній вежі спалахував прожектор, але його промінь, ковзаючи верхівками дерев, не досягав глибокого вибалку, де причаївся втікач. Берегом пролягала стежина, якою, мабуть, ходили патрулі з собаками. Кинав розумів, що сьогодні патрулювання посилять, тому часу у нього обмаль. Густий
