Оповістки з Меекханського прикордоння. Схід-Захід - Роберт М. Вегнер

Альтсін вийняв палець із рота.

— Що воно таке? І чому в мене так болить палець?

— В мене десь була баночка з кров’ю тритона, але щось не можу її знайти. Тож я подумала, що її замінить кров іншого гада. Ти задоволений?

— Не дуже. Ти могла б скористатися кров’ю якоїсь змії. Гадюка була б ідеальною.

Вона усміхнулася.

— Пробач. Ти ж знаєш, що я не люблю голок та інших гострих речей.

— Знаю. А що воно таке?

Вказав на кришталь. — Це дзеркало. Служить для пошуків Сили на відстані: як і тої, що діє, так і тої, що спить. Воно аспектоване на Землю, Вогонь та Воду. Ота червона крапля — це сам кристал, ота світла пляма навколо — Д’Артвеена. Все решта — амулети й талісмани, прокляття, охоронні закляття, активні та пасивні пентаграми, а також усе, що має хоча б якийсь зв’язок із металом, якого торкнулася Сила.

Зорестін зробила кілька жестів, і свербіж посилився.

Він нахилився над кришталем. Вогників були сотні, вони відрізнялися за розміром, кольором і відтінком. Деякі потроху переміщалися. Але один бік дзеркала розсвічувався всього кільканадцятьма іскорками.

— А це?

— Це море. На кораблях, напевне, найбільше амулетів, ніж у всьому місті, але вони зосереджені на малому просторі. Знаєш, навіщо я тобі це показую?

— Ні.

— Бо дзеркало — найпевніший та найшвидший спосіб знайти металевий предмет, який має хоча б якийсь зв’язок із Силою. До Дороги Жертовності залишилося всього два дні, і в цей період Меч еманує особливо сильно. Зумієш його вказати?

Він дивився на тисячі світлих крапельок.

— Ні. Не в цьому хаосі. Чи Меч якось тут вирізняється? Формою, пульсацією?

Вона похитала головою.

— Ні. А оскільки в нього змінний аспект, то його також неможливо знайти за кольором… Зазвичай він виглядає як просто велика, світла крапка.

Великих світлих крапок у кришталі було кількадесят.

— До чого ти, власне, ведеш?

Вона подивилася йому в очі.

— Альтсіне, я не займаюся металами. Ти про це знаєш. А цей Меч — то великий шматок сталі з таким високим потенціалом, що його неможливо добре приховати. Коли жерці витягували його з храму, то під час процесії я могла відчути його з половини милі. Але навіть я не зумію вказати, де він знаходиться зараз. Понкее-Лаа — це справжній казан. Тут є храми десяти головних і кільканадцяти менших божеств, цілі вулиці окуповані чародіями, ворожками, відьмами, ясновидцями й рештою такої голоти. Ча-сом мені здається, що дехто навіть перднути не може без того, аби не скористатися Силою. Тут не вдасться знайти такий предмет за допомогою магії.

Він і надалі не дуже розумів, до чого чародійка веде. Скоріше за все, її відвар ніс полегшення лише для шлунку.

— Тож?

Вона дивно глянула на нього.

— Тож, якщо я добре тебе зрозуміла, Храм з якогось приводу впевнений, що Меч досі в місті. Він не вислав погоню суходолом, не вислав морем, хоча в злодіїв було принаймні кілька годин, щоби витягти здобич. Звідки жерці знають, що Меч усе ще тут, якщо не можна цього знати з усією впевненістю?

Альтсін мав бажання гепнутися головою об найближчу стіну. Як він міг цього не помітити? Треба було від самого початку притиснути Деарґона.

Зорестін дивилася на нього, нахиливши голову набік.

— Тепер ти червонієш. І що це ти там бурмочеш?

— …хай би тебе два козла виграли, — закінчив він на свою адресу. — Мені вже краще. Я ж увесь час відчував, що чогось не помітив.

— Чогось, окрім свого несвіжого подиху? І що тепер зробиш?

— Ще покручуся тут і там. Потім, може, й справді спробую піти до самого джерела.

Він підійшов до неї та обійняв.

— Я радий, що ти вже не гніваєшся. І дякую тобі за допомогу.

Вона поцілувала його в щоку. Дуже по-материному.

— Будь обережний. Ти по вуха в проблемах.

— Знаю… І ще раз перепрошую, що прийшов з такою новиною, — він кисло скривився.

Цьомкнув її в лоба і рушив до дверей.

— Не попрощаєшся?

Він затримався.

— Не люблю прощатися, це мене пригнічує. Але якщо доведеться виїхати — я дам тобі знати. Слово злодія.

* * *

Пішовши з Д’Артвеени, Альтсін попрямував просто до Середнього Волеє. Цетрон сидів на тому самому місці й на тому самомустільці. Лише глечик, що стояв перед ним, точно був інший — принаймні в два рази більший за попередній.

Ватажок гільдії ніяк не прокоментував того факту, що злодій зник майже на годину. Також не розпитував, де той був і що робив. Лише кинув на нього неуважний погляд і знову занурився в пергаменти.

На питання, чи відомо йому щось про погоню, вислану за місто, Цетрон буркнув, що цим займається Деарґон. Альтсін промовчав, забрав документи, які стосувалися храму, й без слова вийшов.

Міг не питати, як справи. Глечик говорив сам за себе.

Потім він зайшов до своєї домівки. Винаймав кімнату в кам’яниці неподалік від порту, де передусім дбали, аби постояльці вчасно платили. Більше їхніми життями ніхто не цікавився.

Хлопець перевдягся, вмився, випив кварту соку квашеної капусти й на годину занурився у вивчення документів.

Храм трохи височів над містом, стоячи на скельному мисі, що врізався в море. Колись його зовнішні стіни становили важливу частину фортифікації, але зараз, разом із добудованим за часів Імперії муром у десять стоп, вони гарантували ізоляцію та відособленість, бо весь комплекс будинків також мав функцію монастиря. На щастя, брама храму замикалася винятково рідко, а всі вартові й храмові браття зараз мали бігати містом і портом.

Вхід до підземелля, де переховували Меч, знаходився за головним олтарем. Існував чималий шанс, що ніхто не помітить його візиту.

Збираючись туди, він вирішив прихопити комплект знарядь для справді важких завдань. Ніколи не відомо, що саме може придатися, а він мав намір перевірити, яким чином можна була вкрасти — дослівно — найбільшу реліквію Храму Реаґвира.

І чому Великий Скарбничий був впевнений, що Меч іще не покинув міста.

* * *

Він сходив усе нижче. Смолоскип горів рівним, ясним полум’ям, а дим швидко злітав догори. Підземелля були набагато ширшими, ніж це було вказано в документах Цетрона.

Храм стояв порожній. Згідно з очікуваннями Альтсіна, більшість монахів і вся сторожа шукала реліквію поза його мурами. Він не мав ані найменшої проблеми, щоби знайти вхід до підземель, звідки вкрали Меча.

У самому низу сходів були двері, згідно із пергаментом — дерев’яні. Відчинені. За ними — другі, з бронзи, також відчинені,