Плутонія - Володимир Опанасович Обручев
— Але Кормульє в 1816 році доводив, що Земля всередині порожня і що кора її має завтовшки не більше як триста англійських миль.
— Галлей, Франклін, Ліхтенберг і Кормульє старалися пояснити явища земного магнетизму і його вікові зміни з точки зору існування гіпотетичної внутрішньої планети. Німецький професор Штейнгаузер в 1817 році вважав існування цієї планети, яку він назвав Мінервою, майже безсумнівним.
— Виникли знову проекти експедиції всередину Землі. Відставний піхотний капітан Сіммес, що жив у Сен-Луї в штаті Міссурі, в квітні 1818 року надрукував у газетах лист і розіслав його багатьом установам Америки та Європи, адресований «всьому світові», з девізом «Світ дає світло, щоб відкрити світ до безконечності».
Ось що він писав:
Земля всередині порожня і заселена. Вона містить ряд концентричних сфер одну в одній і має біля полюсів отвори, завширшки від 12 до 16°. Я готовий поручитися життям, що це істина, і пропоную дослідити цю печеру, якщо громадськість допоможе мені в цій справі. Я приготував до друку трактат з приводу цього, в якому подаю докази зазначених вище тверджень, пояснюю різні явища і розглядаю «золоту таємницю» доктора Дарвіна. Моя умова — патронат цього і нових світів. Я присвячую (заповідаю) його моїй дружині та її десятьом дітям. Я обираю доктора Мітчель, сера Деві та барона Олександра фон Гумбольдта своїми покровителями. Мені потрібно тільки сто сміливих супутників, щоб виступити з Сибіру наприкінці літа з північними оленями саньми по кризі Північного моря.
Я обіцяю, що ми знайдемо теплі і багаті землі, де сила корисних рослин і тварин, а може є й люди, як тільки пройдемо 82° північної широти. Наступної весни ми повернемося.
— Що ж, відбулася ця експедиція? — запитав Каштанов.
— На нещастя або, якщо хочете, на наше щастя, вона не відбулася. Лист Сіммеса звернув на себе увагу, і до редакцій газет і журналів, а також до вчених посипалися запитання зацікавлених читачів. Пропозиція відважного капітана, який не боявся залишити після себе вдову і десять сиріт, обговорювалася в пресі, але ні ста сміливих супутників, ні грошей на експедицію вона не зібрала. Вчені, обрані патронами, очевидно, вважали бідного Сіммеса просто мрійником або божевільним. Справа в тому, що багато хто був переконаний, що всередині Землі є порожнина і є планета, але в існування отвору, через який можна було б проникнути всередину, не вірили.
— Так, фізик Хладні в статті про середину Землі, викликаній листом Сіммеса і надрукованій в ученому журналі, зазначив, що отвору бути не може: якби такий коли-небудь був, його неминуче заповнило б водою. Надто повільний рух планети, виявлений Штейнгаузером, Хладні пояснює тим, що він відбувається у дуже густому середовищі стисненого повітря, можливо під впливом притягання Сонця і Місяця. Він будує ще такі інтересні припущення, не видаючи їх, звичайно, за незаперечні: тому що при сильному стисненні повітря виділяється тепло, а дуже нагріте тіло повинно світитися, то в центрі земної порожнини, де тиск з усіх боків найбільший, страшенно стиснене повітря повинно утворити масу, яка світить і гріє, щось ніби центральне сонце.
— Жителі внутрішньої поверхні Землі, якщо такі існують, бачать це сонце завжди в зеніті, а навколо себе освітлену ним всю внутрішню поверхню, що повинно становити дуже красиву панораму.
— Гіпотези про внутрішню планету ще трималися деякий час. Бертран у тридцятих роках минулого століття теж гадав, що земна куля порожня, і в цій порожнині є магнітне ядро, яке переміщується під впливом комет від одного полюса Землі до другого.
— В XIX столітті найбільшу кількість прихильників мала гіпотеза про вогненно-рідке ядро Землі, за вченням Канта — Лапласа. Її прихильники сперечалися тільки в питанні про те, яку товщину має тверда земна кора. Одні вважали достатньою кору в сорок — п’ятдесят кілометрів товщини, інші ж обчислювали її в сто кілометрів, а дехто навіть від тисячі двохсот сімдесяти п’яти до двох тисяч двохсот двадцяти, тобто від однієї п’ятої до однієї третини земного радіуса. Але така товщина кори суперечить вулканічним і геотермічним явищам Землі, як суперечить їм і гіпотеза, яка припускає, що Земля являє собою зовсім остигле тверде тіло. Тим-то як коректив прихильники товстої кори припускають, що серед неї ще збереглися окремі басейни розплавленої маси, які і є вулканічними вогнищами.
— Тому в другій половині XIX століття більше прихильників дістала четверта гіпотеза, яка говорить, що Земля має тверду нетовсту кору, тверде ядро і в проміжку між ними більш-менш товстий шар розплавлених порід, так званий олівіновий пояс.
— Тверде ядро припускають на тій підставі, що ближче до центра Землі, внаслідок величезного тиску, що є там, всі тіла, незважаючи на високу температуру, яка в багато разів перевищує їх точку плавлення (при нормальному тискові), повинні бути в твердому стані.
— Земна кора складається з більш легких порід, а в олівіновому поясі скупчені більш важкі, багаті на олівін і залізо; в самому ядрі переважають найбільш важкі речовини, наприклад метали. Гадають, що залізні метеорити, які складаються переважно з нікелевого заліза, є уламки планетних ядер, а кам’яні метеорити, що складаються з олівіну та інших багатих на залізо мінералів з вкрапленнями нікелевого заліза, дають нам поняття про склад речовини олівінового пояса.
— Ця гіпотеза і тепер ще має багатьох прихильників, але поруч з нею за першість бореться і інша, саме гіпотеза Цепріца, яка воскресила в новій формі вчення Леслі та інших учених кінця XVIII і початку XIX століть.
— Ця гіпотеза виходить з того фізичного закону, що при високих температурах, які неминуче повинні існувати в надрах Землі, всі тіла мають бути в газоподібному стані, незважаючи на величезний тиск.
— Вам відомо, що існує так звана критична температура газів, при якій вони не стискуються і не переходять у рідину ні при якому тискові. Безумовно, що в центрі Землі ця
