Плутонія - Володимир Опанасович Обручев

На щастя, до втечі встигли сфотографувати Кату кілька разів спереду, збоку і ззаду, а також обміряти за всіма правилами антропології, зняти гіпсову маску з її обличчя і зробити відбитки рук та ніг.

Рушити назад через льоди, щоб застати нагорі вже досить довгий день і дістатися на початок літа до південного берега Землі Нансена, можна було не раніше, як в кінці березня або навіть на початку квітня. До від’їзду залишалося ще майже два місяці. Цей час вирішили використати для тренування людей і собак у більш тривалих екскурсіях з нартами. За останні дні понад краєм лісів почали помічати свіжі сліди оленів, певно північних, а також мускусних биків і вовків. Тим-то, коли відійти на віддаль одного-двох днів шляху від юрти, можна було розраховувати на полювання. Свіже м’ясо було дуже потрібне і людям і собакам: шинка надто набридла, та й її внаслідок ненажерливості Кату дуже поменшало. Доводилося берегти запас шинки для дороги, а до від’їзду для харчування добувати дичину. На ці екскурсії ходили по черзі втрьох з двома нартами і наметом, тоді як троє людей і одна запряжка собак залишалися в юрті, відпочиваючи від попередньої поїздки.

Наприкінці березня мандрівники вирішили рушити назад через льоди. Метеорологічну будку залишили на місці і в ній, а також у складі під горбом, поклали в запаяних ящиках короткі відомості про склад експедиції, яка відкрила Плутонію, та про головні результати подорожі на південь.

З настанням літа первісні люди, очевидно, знову відвідають горб, а тому, щоб не забрали вони ящиків і не зруйнували будку, на полиці в останній мандрівники порозставляли частину дерев’яних ідолів, вирізаних Кату, а на підлозі будки як жертвоприношення поклали всі кістки, що поназбирувалися, порожні бляшанки від консервів та інший подібний мотлох. До всього цього додумався Іголкін, який зійшовся з дикими ближче, ніж учений Боровий.

Нарти, добре навантажені колекціями, харчами та майном експедиції, рушили через білосніжну тундру до підніжжя Льодів.

Цей переїзд назад через Землю Нансена затягнувся на цілий місяць. Перехід через льодовий хаос, довгий підйом на хребет Руський та спуск з нього льодоспадами глетчера, безперестанні вітри, що дули назустріч, перевантаженість нарт, недостатня кількість собак — все це затримувало рух і вимагало напруження всіх сил. Часті хуртовини теж затримували рух, але зате давали людям і собакам зайві години відпочинку. За льодовим хаосом почалася вже зміна дня й ночі, якої давно не спостерігали мандрівники. З складів харчів, залишених на дорозі, деяких не пощастило знайти, але на мисі Труханова знайшли новий склад з річним запасом харчів, споруджений «Полярною зорею». Там же була записка, в якій повідомлялося, що судно стало на зимівлю за десять кілометрів на схід від мису. З висоти останнього видно було в далечині й судно, а на півдорозі від нього відбулася радісна зустріч. Навіть Труханов виїхав на нарті, яку тягли молоді собаки, що народилися на «Полярній зорі» за час плавання. Привітанням і розпитуванням не було краю. Труханов просвітлів, коли почув, що його припущення про нутро Землі блискуче справдилося.

Через кілька днів після повернення експедиції на «Полярну зорю» розгулялася звичайна для цих широт страшенна пурга, що припинила всякі прогулянки та роботи на свіжому повітрі. Коротали час в кают-компанії, обмінюючись враженнями про зимівлю серед криги та подорож в Плутонію. Труханов особливо цікавився подробицями спуску в підземний світ, що супроводжувався різними незрозумілими для експедиції явищами.

— А чи знаєте, Миколо Інокентійовичу, — сказав Каштанов, — що ваш лист, розпечатаний того дня, коли ми побачили мамонтів у тундрі, яка прийшла на зміну льодам, пояснив нам, куди ми потрапили, але не задовольнив нас. Ми хотіли б знати, на чому ґрунтувалося ваше припущення, що земна куля порожниста, припущення, яке так блискуче справдилося.

— Якщо хочете знати, — відповів Труханов, — ідея ця не моя і навіть не нова. Її висловлювали більш як сто років тому деякі вчені Західної Європи, і я натрапив на неї, переглядаючи старі журнали, зацікавився і зайнявся її перевіркою. І в результаті перевірки переконався, що вона правдоподібна.

— Чи не поділитесь ви з нами вашими доказами?

— З задоволенням. Якщо хочете, зроблю вам сьогодні ж увечері докладну доповідь.

Увечері в кают-компанії відбулася цікава наукова бесіда.

Розглянувши коротко погляди стародавніх народів про плоску Землю серед первісного океану і вчення Арістотеля про кулясту форму Землі, Труханов докладніше спинився на поглядах нового часу.

— Наприкінці XVIII століття вчений Леслі твердив, що Земля всередині заповнена повітрям, самосвітним внаслідок тиску. В цьому повітрі рухаються дві планети — Прозерпіна і Плутон…

— Плутон? — не стримався Боровий. — Отже, ми не придумали нічого нового для внутрішнього світила!

— Так, з цим ім’ям вас випередили, — продовжував Труханов. — І деякі вчені навіть обчислили шляхи цих планет, наближення яких до земної кори ніби породжує магнітні бурі та землетруси. На думку Леслі, на внутрішній стороні Землі, освітленій м’яким електричним світлом, панує вічна весна, і тому там існує прекрасна рослинність і своєрідний світ…

— І він мав цілковиту рацію! — вигукнув здивований Папочкін.

— Вхід у земну порожнину, за вченням Леслі, повинен бути близько 82° північної широти…

— Але ж це подиву гідно! — сплеснув у долоні Макшеєв. — Як він міг узнати так точно? Ми знайшли південний край цього входу під 81° з чимось.

— Леслі визначив його за місцем найбільшої інтенсивності північного сяйва, бо гадав, що сяйво виходить саме з середини Землі, являючи собою електричне проміння, яке освітлює середину Землі. Вчення Леслі знайшло багатьох прихильників, і навіть цілком серйозно розглядали питання про спорядження експедиції всередину Землі.

— От так маєш, — посміхнувся Громеко, — і тут у нас трохи не було попередників!

— Але експедиція не відбулася, бо авторитетні вчені того часу — Бюффон,