Плутонія - Володимир Опанасович Обручев
— Далі йде шар рідини, речовини в розплавленому стані, потім шар рідини густої, як лава або смола, і ще шар, перехідний від рідини до твердого тіла, в так званому заховано-пластичному стані, порівнюваний за консистенцією з шевською смолою.
— Нарешті, зверху знаходимо тверду кору. Всі перелічені шари, звичайно, не відмежовані різко один від одного, а зв’язані поступовими переходами, внаслідок чого при рухові Землі ці шари не можуть переміщатися один відносно другого, впливати на припливи і відпливи, на переміщення земної осі. Щодо товщини земної кори, то тут є незгода. Шведський геофізик Арреніус гадає, що газоподібне ядро займає 95 % земного діаметра, вогненно-рідкі шари 4 %, а тверда кора тільки 1 %, тобто має близько шістдесяти чотирьох кілометрів товщини.
— Інші ж кору вважають далеко товщою — у вісімдесят, сто і навіть тисячу кілометрів. Але більш тонка кора, шістдесят — сто кілометрів, не більше, краще узгоджується з явищами вулканізму, горотворення, геотермічними і т. д.
— Ви бачите, що ця гіпотеза воскресила вчення Леслі й інших, правда, без внутрішніх планет і зовнішніх отворів, виправдала навіть думку капітана Сіммеса про концентричні сфери. Але про заселеність надр Землі при температурі, яка розкладає навіть атоми газів, звичайно, не могло бути й мови.
— А тимчасом вони заселені! — вигукнув Каштанов. — Адже ви, відряджаючи туди експедицію, передбачали цю заселеність?
— Цілком правильно, і тепер я переходжу до викладу своєї гіпотези, — відповів Труханов. — Я давно вже прихильник гіпотези Цепріца і провадив спостереження та обчислення для її дальшого розвитку й підтвердження. Спостереження стосувалися визначення сили тяжіння, явищ геомагнетизму та поширення землетрусів.
— Як відомо, хвилі землетрусів розходяться не тільки по твердій земній корі, а й по прямому шляху через надра Землі. Тим-то, якщо трапиться землетрус у наших антиподів, то чутливі інструменти вловлять дві серії ударів — спершу ті, що йдуть найкоротшим шляхом земного діаметра, а потім уже ті, що йдуть по земній корі, тобто по периферії кулі. Швидкість поширення струсів залежить від густини та однорідності середовища, і за цією швидкістю можна робити висновок про стан середовища.
— І ось цілий ряд спостережень на різних сейсмічних станціях Землі і, особливо, в моїй обсерваторії на Мунку-Сардику, де я встановив нові, надзвичайно точні й чутливі інструменти на дні глибокої шахти, біля підніжжя гірського хребта, виявили факти, які не узгоджуються з гіпотезою Цепріца. Виявилось, що земне ядро має складатися не з дуже згущених тиском газів, а навпаки, з розріджених, трохи хіба густіших за наше повітря, які займають близько трьох чвертей діаметра. Інакше кажучи, це газоподібне ядро повинно мати приблизно вісім тисяч кілометрів у діаметрі, а тому на рідкі й тверді шари залишається не більш як дві тисячі чотириста кілометрів товщини з кожного боку. А серед газоподібного ядра доводилося припустити існування твердого або майже твердого тіла, тобто внутрішньої планети, діаметром не більш як п’ятсот кілометрів.
— Як ви могли визначити діаметр цього невидимого тіла? — зацікавився Боровий.
— Дуже просто. Це тіло було на шляху ударів тільки тих землетрусів, які траплялися прямо на антиподах моєї обсерваторії, саме в Тихому океані на схід від Нової Зеландії, а якщо землетрус траплявся на самій Новій Зеландії або в Патагонії, то на прямому шляху його поширення твердого тіла не бувало. Цілий ряд спостережень дав можливість визначити максимальні розміри цього тіла, звичайно, з приблизною тільки точністю. Ці спостереження показали, що всередині Землі є великий простір, заповнений газами, які мало чим відрізняються своєю густиною від густини повітря, а серед них у центрі знаходиться внутрішня планета, діаметр якої не більший як 500 кілометрів. Загалом ці спостереження виявились більш узгодженими з гіпотезами старіших учених, а не Цепріца. Але в такому разі виникає сумнів щодо правильності всіх підрахунків розподілу важких речовин у земній корі. Середня густина Землі, як відомо, становить 5,5, а густина гірських порід в поверхневому шарі кори тільки 2,5–3,5 і навіть менше, якщо взяти до уваги великі маси води океанів. Тому вчені вважають, що в напрямі до центра мають залягати тіла з дедалі більшою густиною, яка біля центра ядра досягає 10–11. Але якщо всередині Землі великий простір зайнятий газами з густиною повітря, серед яких знаходиться маленька планета, то доводиться прийняти зовсім інший розподіл густин у земній корі, яка оточує внутрішню пустоту з газами. Я вважаю, що легка поверхнева частина кори має близько 77 кілометрів завтовшки, важка внутрішня части-’ на з великим вмістом важких металів має 2300 кілометрів і внутрішня порожнина газів 4000 кілометрів (включаючи і планету); в сумі це дорівнює 6377 кілометрам — радіусові Землі. Якщо прийняти середню густину важкої частини кори за 7,8, то густина Землі в цілому і буде 5,5 відповідно до визначень геофізиків.
На дошці, що була в кают-компанії, Труханов виконав перед слухачами всі обчислення об’єму і ваги складових шарів Землі, щоб довести свою думку про розподіл мас. Прийнявши в такому зміненому вигляді гіпотезу Цепріца, Труханов розглянув питання про те, як утворився отвір, що сполучає земну поверхню з внутрішньою порожниною, якою мали вилетіти згущені і гарячі гази з порожнини. Вказавши на часте падіння на Землю з космічного простору якихось небесних тіл, що називаються метеоритами, Труханов висловив припущення, що колись на Землю впав величезний метеорит, який пробив кору завтовшки в 2377 кілометрів і залишився всередині, перетворившись у планету Плутон. Як на доказ можливості такого падіння він вказав на величезну западину в штаті Арізона Північної Америки, що називається метеоритним кратером. Ця западина являє собою вибоїну, зроблену колись величезним метеоритом, про що можна судити по знайдених там його уламках. Але цьому метеоритові не вдалося пробити кору, він відскочив і, мабуть, упав у Тихий океан, тоді як Плутон пробив кору і залишився всередині.
— Коли ж трапилась ця катастрофа? — запитали слухачі.
— Не пізніше як у тріасовому періоді. Це видно з того, що в найвіддаленішій частині внутрішньої порожнини, якої досягла експедиція, знайдено