Плутонія - Володимир Опанасович Обручев

— Ви нічого не знайт? Ви давно плавайт на Льодовитий океан?

— З весни минулого року.

— Diese Russen sind wie vorn Himmel gefallen (Ці росіяни ніби з неба впали), — звернувся австрієць до свого товариша, який, очевидно, погано розумів російську мову, а тепер теж посміхнувся і відповів:

— Sie wissen gar nichts vom Kriege (Вони нічого не знають про війну)?

Потім старший продовжував:

— Так я вам оголошуйт, що Австро-Угорська імперія і Німецька імперія вже цілий рік ведуть війна з Росією, і мі, крейсер імператорські флот «Фердинанд», будемо взять ваш судно, як воєнний приз. Розумійт?

— Але моя яхта не військове судно, а наукове, мирне. Приватних суден не конфіскують.

— Мирний судно? А це що таке? — австрієць показав на маленьку гармату на носі, що служила для салютів і сигналів. — Це гармат!

Труханов тільки посміхнувся.

— Всякий мирний судно, — продовжував австрієць, — можна озброювайт, привозити десант, воєнний вантаж, військову пошта. Мирний судно треба забирайт, нішого не поробляйт!

— Чи не можна мені переговорити з командиром крейсера?

— А ві німецьку мову говорить, розумійт?

— Ні, але розмовляю французькою і англійською.

— Карашо! Поїдем крейсер.

Офіцер сказав щось напівголосно своєму товаришеві і потім зійшов з Трухановим у шлюпку, яка помчала до крейсера. Другий офіцер і озброєні матроси залишилися на «Полярній зорі».

Каштанов, який добре розмовляв німецькою мовою, заговорив з офіцером. Той охоче відповідав на запитання і ознайомив пасажирів з головними подіями, які призвели в липні 1914 року до європейської війни. Непомітно минув час до повернення Труханова. Останній прибув з двома офіцерами і ще кількома неозброєними матросами.

— Нам доведеться висадитись на берегу Камчатки, — сказав він. — Ходімо в каюти складатися, поки «Полярну зорю» поведуть під конвоєм до берега. Її конфіскують безумовно, з усім вантажем.

В каюті без австрійців, які залишилися порядкувати на палубі, Труханов розповів таке:

— Командир крейсера сказав мені те саме, що й цей офіцер. Спершу він, порадившись із своїми помічниками, хотів нас забрати як полонених. Адже я прекрасно розмовляю і розумію німецьку мову, — пояснив Труханов. — Але навмисне приховав це, щоб довідатися, про що вони говоритимуть між собою з приводу своїх намірів. І ось я дізнався, що в них мало харчів, і вони розраховують поживитися нашими запасами. Тому зайві роти, як-от полонені, їм не потрібні. Хоч один з помічників наполягав, що вони повинні забрати з собою принаймні всіх, хто молодший від 45 років, як військовозобов’язаних, тобто всіх, крім мене, але командир заспокоїв його тим, що, поки ми дістанемося з Камчатки до Москви, війна мабуть закінчиться розгромом Росії і Франції.

— Отже, — продовжував Труханов, — вони вирішили висадити всіх, але дозволяють взяти з собою тільки необхідний одяг, трохи харчів і належні кожному гроші, але не експедиційну касу. Вона і все інше підлягає конфіскації.

— Як, і всі колекції, всі результати експедиції? — вигукнув Папочкін з обуренням.

— Так, все безумовно! Щоденники ми, звичайно, поховаємо по кишенях, але фотографії, черепи, шкіри, гербарії і ін. доведеться залишити. Вони обіцяють, що все це цілим доставлять у Відень і віддадуть нам по закінченні війни.

— Якщо по дорозі туди їх не пустить на дно французький або російський підводний човен чи міна! — з обуренням сказав Боровий.

— Це цілком можливо! — продовжував Труханов, — тим більше, що у війну встряла Англія…

— Одне слово, експедицію пограбовано до нитки, як тоді, коли нас обібрали мурахи, — сумно посміхнувся Макшеєв.

— Є деяка можливість повернути наше майно, — сказав Труханов. — 3 їх натяків я догадався, що в них поблизу є база, більш за все на Командорських островах, звідки йшов до нас крейсер. Вони відведуть туди «Полярну зорю». Прибувши до Владивостока, ми повідомимо це нашим військовим суднам і базу застукають.

— Ну, коли ж то ми доберемося туди!

— В усякому разі це єдина надія, а тепер давайте складатися.

Всі розійшлися по каютах. «Полярна зоря» йшла вже на повний хід до Камчатки під конвоєм крейсера, тримаючи курс на Усть-Камчатськ, перше жиле місце на північ від Петропавловська на березі моря. Незабаром засмучені пасажири зібралися з своїми чемоданами та клунками на палубі, де австрійці побіжно оглянули багаж, але не рилися в ньому і не лазили по кишенях. Тому Макшеєв уник небезпеки втратити своє золото, яке він пересипав у широкий шкіряний пояс шукачів золота, що, являв собою довгий і вузький мішечок. Навантаживши на себе цілий пуд, інженер став дуже неповороткий. Але ковбаса, начинена золотом, що нею він підперезався, була схована під кухлянкою, і австрійці не звернули уваги на незграбність її носія. Колекція і все експедиційне майно, давно запаковані в ящики для перевезення залізницею, були здані австрійцям за описом. Про те ж, де справді побувала експедиція, їм, звичайно, не сказали.

— Ми побували в Чукотській землі, зимували на острові Врангеля, — сказав Труханов офіцерові, що приймав майно. Той співчутливо похитав головою й сказав:

— Мій батько був у полярна експедиція, Земля Франц-Йосиф, австрійський корвет Тегетгоф, ві, звичайно, чіталь?

— Ну, ясно! — посміхнувся Труханов.

Надвечір обидва судна зупинилися біля довгої коси в гирлі річки Камчатки, за якою розташувалось невелике рибальське селище. Швидко зсадовили пасажирів та знесли їх багаж на три шлюпки і відвезли на берег. Іголкін і капітан негайно пішли до селища роздобувати засоби пересування. Решта стояла на березі і з сумом дивилася, як підняли на борт шлюпки і як обидва судна повернулися і на повний хід пішли в море. Вже смерком, перш ніж прийшли люди з конем — єдиним у селищі — судна зникли у вечірній імлі.

Нашим мандрівникам довелося прожити в Усть-Камчатську цілих десять днів, бо не було засобів пересування. Рідке населення по річці Камчатці посилено рибалило, бо саме почався осінній хід риби. Тому залишати промисел, який дає людям і собакам прокорм на всю зиму, і везти численну компанію в батах (видовбаних човнах) проти течії ніхто,