Гессі - Наталія Ярославівна Матолінець
— Аїде, для чого ти зібрав нас тут цієї безпросвітної ночі, хотіла б я знати?
— Розе. — Він важко зиркнув у її бік, а тоді перевів погляд на двох інших, — Полі… і Фоно, якщо я не помиляюсь. Я зібрав вас, щоб розставити крапки в цій історії. Отож, Полі стверджує, що Розе напала на нього й отруїла Гестію. Я маю підстави повірити в це.
— Полі стверджує? — пирхнула Прозерпіна. — Чи не тоді він це помітив, коли залицявся до твоєї нареченої?
Білявець зірвався на ноги, проте ні слова не встиг вставити, бо Аїден випередив його:
— Цю тему тобі ліпше забути, Прозерпіно.
— Але, правду кажучи, це я отруїла Гестію. — Фона підвела руку абсолютно безтурботно. Наче зізнавалася перед учителем у тому, що забула виконати домашнє завдання.
Розе клацнула язиком.
— Вибачте, проте моя сестра з дитинства має певні проблеми. Її слова — не те, у що вам варто вірити.
— Можливо, — втрутився Полі. — А проте вона врятувала мене, заживила мої рани й сама зізналась у всьому. Розе її примушувала.
— Та мені байдуже. — Аїден стиснув кулаки. — Мені потрібно вилікувати сестру. Інакше розмова буде інакшою, Розе. — Він спробував сказати це недбало, проте гнів його виказував, а зловісна аура поширювалась навсібіч, як отруйний туман, котрий ризикував справді не дати нікому з них вийти звідси.
— Чому одразу я? — Білявка закотила очі. — Я поклялася, що не завдам їй нічого лихого, твоїй любій сестрі. Я знаю, що таке — дбати про рідню, і…
— Рахую до трьох. Раз… — Аїд склав руки на грудях.
Усі мовчки спостерігали за ним: Полі — спідлоба, Фона — з інтересом, Розе — з роздратуванням.
— Два… — Аїдові очі втратили зелену барву, і в них почала розливатись темрява. Його шкірою поповзли темні прожилки, що нагадували тонке коріння дерева злості, котре проростало зсередини, захоплюючи все його єство.
— Скажи йому, — шепнула Фона.
— Три.
— Ліків немає, — випалила Розе.
Чорні жилки пульсували візерунками на шиї Аїдена. Його випалювало бажання знищити щось — або знищити все. Проте він згадав, що тоді, в попередньому житті, ніколи б не опустився до погроз.
Вдих. Спокійно, Аїдене. Видих.
— Протиотрути немає, так, — повторила Прозерпіна. — Але є спосіб повернути твою сестру до тями. Тобі не сподобається.
— І все ж я слухаю.
* * *— Я думаю, мені не треба нагадувати, що в разі брехні ти пошкодуєш про кожне сказане слово, — замислено пробурмотів Аїден, коли Прозерпіна закінчила свою розповідь.
Дівчина зітхнула.
— Аїде, мені вже нема жодного сенсу брехати. Я досягла, чого хотіла. Тим більше, ми поквиталися — ти дізнався про мою сестру, тепер доповіси про мене керівництву Академії, і в нас обох буде по вуха проблем. Молодець, Аїде. Я про ваші з Полі справи вже повідомила. Не хвилюйся, за вами стежили не лише ми, але й викладачі. Чи ти думав, що такі порушення залишаться навічно таємними, якщо вже ти — кандидат до Тріади?..
— Гаразд. Гаразд, я зрозумів. — Полі відгорнув пасма волосся, що впали на лице, і підвівся. — Я цілком готовий.
— Ні. — Аїден похитав головою. — Узагалі, це моя справа. Я думаю, що, якби знайти Історика, він міг би придумати щось іще… Врешті, якби не Історик, то ми б не втрутились у життя Гестії. Не було б цієї книги. І нічого не було б.
— Але це все вже є. — Полі простодушно всміхнувся. — Я піду. Гестія опритомніє. Усе буде гаразд. Сам побачиш. Та і з тими проблемами, які на тебе зараз посиплються, тобі самому й кроку не дадуть ступити за стіни Академії.
— Тобі теж.
— Тому я піду негайно. Подумати тільки! Знайомство з чарівною панною переросло в таку небезпечну історію.
— Не моя вина, — стенула плечима Розе. — Давні прокляття не я вигадала. Нічого особистого, Полі.
— Ти не повинен… — втрутився спантеличений Аїден.
— Звичайно, не повинен. Якщо ти забув, то я вважаю, що ніхто нічого не повинен. Та, врешті, тут головне, щоб видужала Гестія. — Полі стенув плечима й підійшов до дверей. — Якщо це не спрацює, то я негайно повернусь і Прозерпіна пошкодує. Якщо ж усе вдасться, то що ж — я згодом приповзу до директора на колінах і битиму поклони, аби тільки він прийняв мене назад. Думаю, він поставиться з розумінням до втечі одного молодого божества заради порятунку іншого?..
— Повернися тільки, — нагадав Аїден, відчиняючи двері, замкнені закляттями. — Твоє місце тут.
…Минуло три місяці, і Полі не повернувся.
Багато-багато днів по тому Аїд пошкодував, що не спинив його.
Фона
— Отже, ми принесли нашу жертву, Фоно.
— Це так жорстоко, Розе.
— Так, але тепер нема того, хто б заважав Аїдові.
— Я не думала, що Полі візьме й піде. Не думала, що йому така важлива ця дівчинка. Вона ж… дуже звичайна.
— Я не знаю. Жодного разу її не зустрічала. А проте однаково, щоб зняти прокляття, хтось дорогий їй мусив зникнути. Аїден надто злий на Полі. А той почувається винним. Усе бездоганно.
— Як гадаєш, коли Полі повернеться?
— Сподіваюся, що ніколи.
Фона промовчала. Їй не подобався такий варіант, проте вона боялась озвучувати ці думки сестрі. Як і те, що Полі подобається їй більше за Аїда, хоча Слова казали, що вона мала любити саме потойбічного бога. А вона дуже хотіла побачити ще раз світлого. Це суперечило планам Розе. Проте в неї не було сил, щоб щось із цим вдіяти.
— Розе, Персі не хотіла б цього. Персі була хороша, — несміливо сказала вона, нагадуючи єдину слабкість Прозерпіни. Загиблу сестру.