Фантастика Всесвіту. Випуск 1 - Річард Бах

молодими й старими, праведними й грішними, линула течія призначеним їй шляхом, знаючи лише своє кришталево прозоре «я». 13. Кожна з істот у свій власний спосіб міцно чіплялася за якусь галузку чи камінь на річковому дні, опираючись течії, як навчилися від самого народження. 14. Та ось урвався терпець в однієї з істот: «Втомилась я чіплятися, і хоча не маю змоги побачити це на власні очі, проте вірю, що течія знає, куди вона прямує. Треба рушати, і хай вона несе мене, куди захоче, бо отак чіпляючись, загину я від нудьги». 15. Хихотіли обережні, глузували з неї: «Дурна ти! Тільки-но спробуй одчепитись, як ця, така люба тобі течія, закрутить тебе колесом і жбурне на каміння, і загинеш ти від неї швидше, ніж від нудьги!» 16. Не зважила істота на пересторогу і, глибоко надихнувши, зринула нагору; одразу ж закрутило її колесом, пожбурило на каміння. 17. Одначе згодом, коли та смілива істота знов перестала чіплятись, підняла її течія із самого дна і не товкла більше, і шкоди не завдавала. 18. А істоти на дні, що мали її за чужу, заволали: «Погляньте на чудо! Істота, така ж, як і ми, а літає! Ось Месія, що прийшов нас усіх врятувати!» 19. І мовила підхоплена течією істота: «Не більший за вас я месія. Ріка залюбки зробить вас вільними, тільки насмільтеся відчепитись, тільки насмільтеся рушити з нею. Наше справжнє покликання — вирушати в цю подорож, зважитись на цю пригоду!» 20. Та ще гучніше волали вони: «Спаситель!» — і водночас ще міцніше чіплялися за каміння, а коли поглянули вгору, то за тією істотою і слід пропав, і, лишившись на дні самі, складали вони легенди про Спасителя». 21. І сталося так: коли Вчитель побачив, що гурти людей навколо нього день у день стають дедалі більші числом і несамовитіші, вимагаючи, щоб він безперервно зціляв їх, повсякчас частував чудесами і навіть пізнавав їх та жив їхнім життям, він того ж таки дня подавсь на вершину гори і там заходився молитись. 22. І мовив він у серці своєму: «Боже осяйний, коли воля твоя, хай ця чаша обминає мене, звільни мене від цього нездійсненного завдання. Не в змозі я жити життям бодай однієї душі, а їх десять тисяч волає, щоб чинив я так. Я винен, що сам допустив таке. Коли воля твоя, дозволь повернутися до моїх двигунів та моїх інструментів і дай мені змогу жити так, як живуть інші люди». 23. І прорік йому голос на вершині гори, голос не чоловічий і не жіночий, не гучний і не тихий, але безмежно лагідний: «Не моя, воля, а твоя хай здійсниться. Яка твоя воля, така й моя для тебе буде. Іди своєю дорогою, як інші люди, і хай щастить тобі на землі». 24. Почувши це, зрадів Учитель і красно подякував. Спустився він з гори, мугикаючи собі під ніс веселу пісеньку механіків. А коли натовп накинувся на нього із своїм лихом і нещастям, благаючи зцілення, розради й чудес, він тільки всміхнувся і лагідно мовив: «Я йду од вас». 25. На мить занімів увесь той натовп з подиву. 26. І провадив Учитель: «Якщо людина повідала Богу, як хоче вона над усе помагати