Оповістки з Меекханського прикордоння. Схід-Захід - Роберт М. Вегнер

І тільки зараз Альтсін здогадався, що вони говорять про нього.

— Довга історія. Але він діяв задля блага князівства.

— Як і всі ми.

Певний час вони пили мовчки. Цетрон, його заступник та жрець — вино, а Альтсін — воду. І це починало йому набридати.

— Ти йому сказав?

Альтсін зрозумів, що вони переходять до суті, тож пововтузився на стільці, готуючись до несподіванки.

— Ні. Чекав цього від вашої превелебності.

Деаґрон посміхнувся самими губами. Доволі симпатично. Глянув злодієві просто в очі.

— Сину, — схоже, сьогодні не лише Цетрон набув бажання батьківства. — Цієї ночі було вкрадено Денґотааґ — Меч Реаґвира.

Сказав це таким тоном, наче йшлося про діжку оселедців. Проте новина була тієї ваги, якби він сказав: «Сьогодні вночі вкрали маяк», «Я вирішив заснувати в храмі найбільший лупанарій по цей бік океану», або «Міська варта вже не бере хабарів».

Катастрофа.

Меч — а, скоріше, дві третини меча, бо згідно з легендою, той зламався, коли його увіткнули в пащу міфічного чудовиська — був найважливішою реліквією в князівстві зі столицею в Понкее-Лаа. Альтсін вважав спірним, що той належав самому Реаґвиру, бо він чув принаймні про три інших міста, які, начебто, володіли справжнім Мечем Бога. Але найважливішим було те, що меч з храму в Понкее-Лаа був схожим на оригінал, починаючи з розмірів — надто монструозних, аби ним могла володіти людина — і закінчуючи назвою, яка, згідно з переказами, могла означати «Пожирач Мороку». Меч із таким іменем мав належати богу, і жоден звичайний фехтувальник не став би так називати свій клинок.

Але це не мало значення, бо хто б його не вкрав — виявився б самовпевненим дурнем. Жерці ніколи цього не подарують, а в храмі достатньо золота, впливів і Сили, аби дістати злодія навіть з-під землі.

Він із зусиллям відвів погляд від обличчя жерця. Повільно, надто повільно, випорожнив свій кубок. Глитнув слину. Зітхнув. У нього закінчилися ідеї, як іще потягнути цю хвилину.

— Тож ви задля цього притягнули мене з набережної? Відразу кажу — це не я.

— Ми про це знаємо. Ми перевірили. Не можна торкнутися Меча, щоб не носити на собі його відбиток хоча б кілька днів, — жрець вимовив слово «меч» так, що одразу ставало зрозумілим, про який меч ідеться. — Але твій патрон запевнив мене, що ти єдина людина в місті, яка могла б це зробити. Зокрема з огляду на твою віру.

«Дякую, тобі, товстий ти сучий сину», — подумав злодій, але вголос запитав:

— Віри?

— Ти ж матріархіст, еге ж?

— Ну-у… — Власне, він ніколи раніше так про себе не думав. — Ну так.

— Можеш процитувати ваше кредо?

Най йому, а це тут до чого?

— «Вірую в Баелта’Матран, Праматір, з лона якої народилися боги, які, поєднані спільним баченням, створили світ і всі речі в ньому, над ним та під ним. А наприкінці створили розумних, до яких відносяться…» — ну і так далі, — раптом він відчув себе по-дурнуватому, не в силах згадати продовження.

— Власне. Тепер ти розумієш?

— Не зовсім.

— О, Володарю… — Деарґон звів очі вгору. — Цетроне, що цей хлопець робив у дитинстві?

— Не знаю, — відповів правду шеф злодіїв. — Я познайомився з ним лише сім років тому, а тоді йому було десь десять чи одинадцять років — точно він і сам не міг сказати. Приплив сюди на одній з барок, що ходять вгору річкою, та опинився на вулиці. Хотів мене обікрасти, але це йому не вдалося. Я ж намагаюся зробити з нього людину — з таким самим результатом. Почасти він працює незалежно від мене, але поважає правила гільдії. Останні кілька років навчався різному, але в теології ніколи не досягав успіхів.

— Це помітно. Тож, що ти знаєш про Володаря Битв — про Реаґвира?

— Це син Великої Матері. Підчас Війн Богів він бився з легіонами Анега Проклятого. Вбив Ґошта Небажаного — Прабатька Звіра.

— Чудово. Це правда і та одна з небагатьох думок, на якій ми сходимося разом із жерцями Володарки. Подальша різниця інтерпретацій вже значніша. А передусім фактом є те, що Реаґвир був одним із П’яти Первородних — богів, які першими прийшли у світ. Фактом також є те, що побачивши перших розумних, які поневірялися в темряві нового світу, він відчув любов і нахилився над ними, аби обійняти їх ласкою свого милосердя, — жрець, здається, мимоволі почав цитувати релігійні формулювання. — Не підлягає сумнівам і те, що зі всіх рас він особливо полюбив прадавніх людей, і першим виступив проти Небажаних, коли ті підступно намагалися знищити цих останніх, плюгавлячи їхні душі та перетворюючи у відразливих потвор.

Деякий час жрець вдивлявся просто йому в очі, а Альтсін зловив себе на тому, що мимоволі намагається знайти в собі релігійний запал. Деарґон виявився людиною із чималою харизмою.

— Це князівство вшановувало Реаґвира сотні років. Мабуть, з тієї причини, що саме поблизу від нас він і провів свій бій із Ґоштом.

Говорячи «поблизу від нас», Деарґон, напевне, мав на увазі чималий шматок узбережжя, бо кожне місто й село в радіусі сотні миль від Понкее-Лаа розповідало про кістки потвори, що були закопані в ньому.

— Але триста років тому до нас прийшла Меекханська Імперія зі своїм величним культом Великої Матері. І хоча я й сам десь глибоко в душі віддаю їй належну шану, я не можу дозволити, аби перекручені амбіції деяких жерців, які по-своєму тлумачать святі книги, відтягнули нас від шанування найбільшого з опікунів людськості. Я розумію меекханців. Врешті-решт, біля витоків своєї Імперії вони вели криваву війну з жерцями Володаря Битв, які позабули про правдиве покликання й намагалися створити власну державу. Але зрештою, прийдуть часи, коли Реаґвир займе належне йому місце на троні, який стоїть так само високо, як і трон Великої Матері. Як і належить найславетнішому з Первородних.

Раптом жрець широко усміхнувся.

— Уф-ф, щось я розбалакався. Ти ж вже зрозумів, до чого я веду?

Альтсін обережно кивнув.

— Ваша превелебносте, ви вважаєте, що це жерці Великої Матері стоять за крадіжкою?

Погляд карих очей став смертельно поважним.

— Сину, аби я колись оголосив таку підозру — то протягом години місто охопило б полум’я. Правда в тім, що це відбувається через Меч. Протягом останніх двадцяти років число вірних, які ходять до Храму Реаґвира, збільшилося в шість разів, — він зітхнув. — Повертаючись до твого запитання: я знаю більшість матріархських ієрархів у князівстві й не вважаю, що вони мають із цим щось спільне.

— Тож чому ви підозрювали мене? —