Марсіянин - Енді Вір

- Впевнений, ніякого ока там не було.

- Це зготували спеціально для мене тутешні інженери, - сказав Мітч.

- Тоді там могло бути око, - сказав Венкат. - Вони ненавидять тебе.

- Чому?

- Бо ти довбограїк, Мітче, - сказав Венкат. - Цілковитий довбограїк. Для всіх.

- Досить відверто. Та головне, щоб зонд дістався до Гермеса, а вони хай хоч спалять моє кляте опудало - мені буде байдуже.

- Помахай таткові! - сказала Маріча, махаючи рукою Девіда перед камерою. - Помахай таткові!

- Він надто малий, щоб розуміти, що відбувається, - сказав Мартінез.

- Ти лише подумай, чим він вихвалятиметься на гральному майданчику у майбутньому, - сказала вона. - Мій тато бував на Марсі. А що твій зробив?

- Так, я крутелик, - погодився він.

Маріса знову замахала рукою Девіда перед камерою. Сам Девід більше цікавився своєю іншою рукою, котра активно використовувалась для длубання у носі.

- Отже, - сказав Мартінез. - Ти лютуєш.

- Ти помітив? - спитала Маріса. - Я намагалась це приховати.

- Ми разом відколи нам було 15. Я знаю, коли ти розлючена.

- Ти згодився продовжити місію на 533 дні, - сказала вона. - Гімнюк.

- Так, - сказав Мартінез. - Я здогадувався, що причина у цьому.

- Твій син вже ходитиме до дитсадка, коли ти повернешся. У нього не буде про тебе спогадів.

- Я знаю, - сказав Мартінез.

- Я маю чекати додатково 533 дні, щоб мати секс.

- І я теж, - сказав він виправдовуючись.

- Мені доведеться перейматись щодо тебе увесь той час, - додала вона.

- Так, - сказав він. - Вибач.

Вона зробила глибокий вдих.

- Ми подолаємо це.

- Так, подолаємо, - погодився він.

- Витаємо на щоденному звіті про Марка Уотні від Сі-Ен-Ен. Сьогодні у нас в передачі керівник марсіянських операцій Венкат Капур. Він говоритиме до нас наживо через супутник з Китаю. Докторе Капур, дякуємо, що приєднались до нас.

- Щасливий бути з вами, - сказав Венкат.

- Отже, докторе Капур, розкажіть нам про Таіянг Шен. Навіщо їхати до Китаю і запускати зонд? Чом би не запустити його у США?

- Гермес не вийде на орбіту Землі, - сказав Венкат. - Він лише пролетить проз на шляху до Марсу. І його погін величезний. Нам потрібен прискорювач, здатний не тільки відірватись від сили тяжіння Землі, але й порівнятись з Гермесом у погоні. Лише Таіянг Шен має достатню для цього потужність.

- Розкажіть нам про власне зонд.

- Це було праця у лихоманці, - сказав Венкат. - ЛРР мала лише 30 днів, щоб зібрати його. Вони мали бути якомога уважнішими та ефективними. Фактично. це оболонка, наповнена харчами й іншими припасами. У нього стандартний супутниковий рушійний набір для маневрування, і це все.

- І цього досить щоб летіти до Гермеса?

- До Гермеса його доправить Таіянг Шен. Рушії потрібні для тонкого контролю й стикування. І у ЛРР не було часу зробити систему керування. Тому він дистанційно керуватиметься живим пілотом.

- Хто керуватиме ним? - спитала Кеті.

- Пілот Аресу 3, майор Рік Мартінез. Коли зонд наблизиться до Гермеса, він перебере на себе керування й направить його до стикувального порту.

- А що як з’явиться якась проблема?

- У Гермеса є свій спеціаліст з ПЧД, доктор Кріс Бек. Він надягне скафандр й буде напоготові увесь час. Якщо буде потреба, він буквально схопить зонд рукоюй підтягне його до стикувального порту.

- Звучить трохи не науково, - Кеті розсміялась.

- Знаєте, що не наукове? - Венкат усміхнувся. - Якщо з якихось причин зонд не зможе приєднатись до стикувального порту, Бек відкриє зонд і перенесе його вміст у повітряний шлюз.

- Як заносять городину з крамниці? - спитала Кеті.

- Точнісінько, - сказав Венкат. - І за нашими розрахунками, йому знадобиться 4 переходи туди й назад. Але це крайній випадок. Ми не передбачаємо жодних проблем з процесом стиковки.

- Схоже, що ви підготувались до будь-яких несподіванок, - Кеті усміхнулась.

- Мусимо, - сказав Венкат. - Якщо вони не отримають ці припаси… ну, їм потрібні ці припаси.

- Дякуємо, що знайшли час щоб відповісти на наші питання, - сказала Кеті.

- Завжди має за приємність, Кеті.

Батько Джогансен засовався у фотелі, не знаходячись на слові. По хвильці він витяг носовичка із кишені й витер піт з лисини на голові.

- Що як зонд не дістанеться до вас? - спитав він.

- Намагайся не думати про це, - сказала Джогансен.

- Твоя неня так переймається, що навіть не змогла прийти.

- Мені шкода, - промимрила Джогансен, дивлячись долі.

- Вона не їсть,