Українська література » Фантастика » Принц Ґаллії - Олег Євгенович Авраменко

Принц Ґаллії - Олег Євгенович Авраменко

Читаємо онлайн Принц Ґаллії - Олег Євгенович Авраменко
висіли стягнені посередині золотими шнурками важкі шовкові штори. Крізь напівпрозорі фіранки на вікнах виднілися обриси веж на тлі згасаючого вечірнього неба. Позаяк того вечора танців не передбачалося, ложа для музикантів була порожня, а підлогу суціль вистелели андалуськими килимами. Щоб додати обстановці деяку інтимність і навіть фривольність, обидві глухі стіни залу за особистим розпорядженням Марґарити було в спішному порядку завішано барвистими гобеленами на теми античних міфів, переважно еротичного змісту.

Чекаючи приходу гостей, Марґарита сиділа на канапі в оточенні фрейлін і, схиливши набік біляву голівку, неуважно слухала спів менестреля. На її обличчі блукав задумливий вираз — швидше стурбований, аніж мрійливий, а ясно-сині очі були оповиті серпанком смутку.

Осторонь, в укритому леопардовою шкурою кріслі розташувалася Жоана Наварська, ґрафівна Біскайська — кароока шатенка двадцяти років, яку важко було назвати навіть гарненькою. Її фігура була нескладна, як у підлітка, обличчя не відзначалося правильністю рис і було по-дитячому простакуватим, з чим різко контрастували занадто чуттєві губи. Проте в усій її подобі було щось надзвичайно привабливе для чоловіків, але що саме — так і залишалося загадкою. Жоана тримала в руках розгорнену книгу, не читаючи її, і зі знудженим виглядом слухала базікання своєї кузини Гелени Іверо, лише зрідка відгукуючись, щоб зробити якесь неістотне зауваження.

Сліпуча красуня Гелена становила повну протилежність тихій та скромній Жоані. Їй було сімнадцять років, в ній усе кипіло та вирувало, жодна її часточка не завмирала ні на мить, вона не могла встояти на одному місці і порхала навколо крісла, немов пташка, невтомно цвірінькаючи і раз за разом заливаючись дзвінким сміхом. Її нітрохи не переймало, як це виглядає збоку, і що, можливо, така метушливість не личить принцесі королівської крові, якій змалку належить бути поважною та статечною панею. А втім, мало знаходилося людей, яким вистачало твердості бодай у думках засуджувати Гелену за її поведінку. Хай що робила ця струнка зеленоока дівчина з пишною гривою волосся кольору міді, вона зачаровувала всіх своєю життєрадісністю і якоюсь дитячою безпосередністю. Одна її усмішка вбивала в самому зародку всі можливі докори на її адресу. У Гелениній присутності зовсім не хотілося буркотіти про хороші манери і правила поведінки; куди приємніше було просто милуватися нею і разом з нею радіти життю.

Але час від часу, коли Геленин погляд звертався на брата, вона миттю похмурніла, її сміх ставав трохи силуваним, вимушеним, а в очах з’являлася сумна ніжність упереміж зі співчуттям. Години зо дві тому Рікард серйозно посварився з Марґаритою і фактично отримав у неї відставку. Надто ж засмучувала Гелену та обставина, що невдовзі після такої бурхливої сварки, сповненої взаємних докорів і дошкульних образ з боку принцеси, Рікард, геть забувши про чоловічу гордість, покірно прийшов на прийом і зараз жалісливо дивився на Марґариту, привертаючи своїм нещасним виглядом загальну увагу…

Ближче до парадного входу, біля одного з вікон, сиділи за шахівницею Бланка Кастильська та Етьєн де Монтіні, які із зухвалою відвертістю обмінювалися закоханими поглядами, а час від часу й відповідного змісту репліками. У перервах між цими поглядами та репліками, вони грали в шахи, вірніше, Бланка давала Етьєнові черговий урок, пересуваючи фігурки з яшми та халцедону як за себе, так і за нього. Принагідно додамо, що в цій грі Бланка не знала собі рівних, мабуть, у всіх трьох іспанських королівствах[27]. Під час свого перебування в Толедо Філіп найчастіше програвав їй, зрідка домагався нічиї, і лише лічені рази йому вдавалося обіграти розумницю-принцесу, що дуже відчутно вражало його самолюбство.


За чверть на дев’яту широкі двостулкові двері парадного входу розчинилися, пропускаючи досередини Філіпа з його друзями — молодими ґасконськими вельможами. Усі розмови в залі миттю припинились, і герольд, що понад півгодини простояв біля дверей, чекаючи цієї хвилини, урочисто оголосив:

— Його високість, могутній та грізний сеньйор Філіп Аквітанський, суверенний князь Беарну, верховний сюзерен Мальорки та Мінорки, ґраф Кантабрії й Андори, ґранд Кастилії та Леону, співправитель Ґасконі, пер і перший принц Ґаллії, наступник престолу… — Герольд перевів подих і скоромовкою докінчив: — Лицар-поборник віри Христової, кавалер орденів Золотого Руна та Корнелія Великого, почесний командор ордену Фернандо Святого, віце-маґістр ордену Людовіка Визволителя!

Марґарита встала з канапи і повагом рушила назустріч гостям. Обличчя її прояснилося, а на вустах заграла привітна усмішка.

— Дуже мило спізнатися з вами, пане принце, — сказала вона, простягаючи йому руку, яку Філіп ґречно поцілував.

— До ваших послуг, пані.

Марґарита зміряла його оцінливим поглядом і, відкинувши подальші умовності, відразу перейшла в наступ:

— А ви зовсім не схожі на войовничого та грізного государя, що за тиждень підкорив усе Байонське ґрафство.

— Невже? — прийняв її гру Філіп. — А на кого ж я схожий?

— На толедського чепуруна та гульвісу дона Феліпе з Кантабрії.

— Як, на того самого?

— Атож, на того самого дона Феліпе, про який ходить стільки різних пліток і про якого мені багато розповідала кузина Кастильська.

Філіп поглянув у вказаному Марґаритою напрямку і вклонився Бланці як старій знайомій. Вона відповіла йому привітною усмішкою й легким кивком голови. Зодягнена в темно-зелену сукню, яка щільно облягала її гнучкий стан, чітко окреслюючи невеликі, але вже цілком сформовані груди, Бланка була така мила й приваблива, що в Філіпове серце закралася чорна заздрість до ґрафа Біскайського.

— У такому разі, принцесо, — сказав він Марґариті, — ми обидва розчаровані.

— Це чому?

— Бо ви також не виправдали моїх сподівань. Ідучи до вас, я гадав зустріти у вашій особі безжальну фурію, але, переступивши поріг цього залу, побачив… — Тут він зробив виразну паузу.

— То що ж ви побачили? — нетерпляче спитала Марґарита.

— Мені здалося, що я побачив ангела, що зійшов з небес на нашу грішну землю, — відповів Філіп, пильно дивлячись їй в очі.

Марґарита видимо розгубилася. Вона не могла збагнути, щó це насправді — грубі лестощі, чи, може, у Філіпових словах криється якийсь підступ. Так і не дійшовши певного висновку, вона прибрала суворого вигляду й застерегла:

— Будьте обережні, принце! Мій батько розцінив би

Відгуки про книгу Принц Ґаллії - Олег Євгенович Авраменко (0)
Ваше ім'я:
Ваш E-Mail: