Стережися вовка - Адам Пшехшта

-- Можна поглянути? – запитав він. – Здається, це перше видання.

-- Звичайно, -- дозволила вона з мученицьким виразом обличчя. – Цікаво, скільки алкоголю потрібно у Вас влити, щоб Ви спробували вкрасти в мене поцілунок, -- буркнула під носом.

Пренглер не відповів, він напружено розглядав титульну сторінку, витягнув з кишені невелику, проте сильну лупу. Двері до кімнати з тріском відчинилися, всередину забіг Жарський.

-- Звідки ти… -- почала Марія. Вона не договорила, Жарський одним рухом відкинув важкий стіл і повалив Пренглера.

-- Фред!

-- Заткнися, дурепо! – гаркнув Жарський.

Пренглер вже вставав, вони зійшлися посередині салону, якийсь час обмінювалися блискавичними ударами. Нарешті архітектор відкинув суперника потужним копняком в груди. Марія схопила його за руку.

-- Перестаньте! – вигукнула. – Перестаньте обидвоє!

Замовкла, брутально відштовхнена на стіну. Жарський витягнув револьвер, але перш, ніж натиснув на гачок, Пренглер болісним прийомом вибив у нього зброю. Наступної миті йому довелося відступити, під запеклими атаками противника. Обоє обережно рухали руками, намагалися заспокоїти дихання, готуючись до вирішальної сутички. Розпочав Жарський. Серією завданих з нелюдською швидкістю ударів. У відповідь Пренглер спробував копнути того у промежину. Безуспішно. Пролунав сухий тріск і архітектор відскочив з безвольно відвислою рукою, Жарський зламав йому ключицю.

-- Це кінець, -- сказав з мстивим задоволенням.

Він скочив уперед, затиснув пальці на горлі Пренглера, з усмішкою поглянув у напівпритомні, затуманені болем очі. А за мить болісно зітхнув, зблід. Ніж, який зненацька з’явився в здоровій руці архітектора, вбився йому в живіт, а потім ще раз і ще…

-- Ні…!

Марія, з залитим сльозами обличчям, підняла револьвер Жарського. Пренглер метнув ножем з-під руки й дівчина захиталася, намагаючись схопитися за рукоятку, що стирчала їй з горла. Почувся гуркіт вибитих дверей, до кімнати забігли поліцейські. Відчувався запах крові й смерті. Як завжди.

***

Чоловік незграбним рухом витягнув перепустку, подав вартовим. Молодий капрал відчинив перед ним двері, люб’язно притримав. Охоронці на першому поверсі пропустили його без перевірки, відсалютували. Він старанно віддав честь, намагаючись не пошкодити другу руку, що висіла на перев’язі. Енергійно постукав, зайшов до кабінету начальника.

-- Капітан Пренглер-Вільчинський прибув для…

-- Сідай, -- перервав його змученим голосом Кроне. – Сідай.

Майор виглядав на виснаженого, переглядав якісь документи.

-- Як самопочуття? – запитав.

-- Почуваюся так, як виглядаю, -- відповів, зітхнувши, Пренглер. – Перший раз в житті я вбив жінку. Не те, щоб я шкодував, -- застеріг він відразу. -- Безперечно, вона хотіла застрелити мене, та, все одно… Мене гризло сумління, коли я підступно напрошувався до її дому, -- додав глухо. – Мабуть, Жарський затягнув її в це лайно, вона кохала його.

-- Приблизно так, -- буркнув неохоче Кроне. Він явно не мав бажання розмовляти на цю тему. – Тепер нам не вдасться встановити певних речей, але безсумнівно вона перебувала під його впливом. Ну, і дядька.

-- Дядька?!

Майор кивнув головою.

-- Дядька, -- підтвердив похмуро. – Справжній Мисливець – Корнт. Жарський був тільки його посіпакою. Хтозна, як загинув брат графа, він отримав всю його спадщину.

-- Але… Адже кіоскер…

-- З кіоскером розправився Жарський, але Дарницьку, машиністку, вбив Корнт. Ми знайшли на її сумочці відбитки пальців графа, -- докинув сердито. – Якщо хоча б половина того, що нам вдалося вияснити про Мисливця, це правда, залишається загадкою звідки, не дивлячись на поважний вік, в нього така неймовірна фізична форма. З іншого боку, всі ті одичні апарати… Він зробив свою роботу і зник, наказавши Жарському перевезти книжку. З його фахом, або дуєш на холодне, або швидко закінчуєш кар’єру. Якби ти не зауважив книжку Брилья-Саварена, він напевно прислав би телеграму, що хворий чи поїхав у справах і залишив дівчину в тітки. У Жарського був білет на експрес з Варшави до Москви, він залишився в них вдома, тільки щоб пильнувати книжку. Через годину від’їжджав швидкий поїзд до Варшави. Класична пастка в пастці. З самого початку Жарський прикривав Корнта, складалося враження, бо так було задумано, що він Мисливець. А тим часом Корнт, вільний від підозр, мав повністю розв'язані руки: отримав від Дарницької книжку з мікрофотографіями й зрештою, зваживши всі за і проти, назавжди заткнув їй рота.

-- Отже, ми програли, -- констатував Пренглер.

-- Ні, -- заперечив майор. – Вважатимемо це нічиєю. Ти вбив російського агента, може, -- він явно завагався. – Двох агентів, ми здобули книжку з мікрофотографіями. Завдяки цій справі ми взяли ще трьох машиністок і одного прибиральника, замішаних у шпигунську діяльність. Як і Дарницькій, ми вже місяць поставляли їм фальшиву інформацію. З іншого боку, Корнт втік, не відомо, скільки документів він вкрав раніше за допомогою своєї коханки. Ми також не знаємо, хто попередив Мисливця.

-- Дарницька була…

-- Так. Саме тому й померла, якби вона зрозуміла, що була для нього тільки джерелом інформації, нам не довелося б довго схиляти її до свідчень.

Кроне витягнув пачку цигарок, почастував молодшого офіцера, дав припалити. Невдовзі вони попрощалися, майор побажав Пренглеру швидше видужувати, потиснув здорову руку, ще раз похвалив за участь в операції. Коли той вийшов, довго сидів мовчки, слухаючи, як по підвіконнику барабанить літній дощ. Краплини спливали по шибах, розмиваючи все, що назовні. Нарешті він відчинив вікно, впустив всередину повітря, що пахло грозою, дозволив, щоб волога зросила йому обличчя, обмила, як сльози. Це тільки дощ, подумав він. Тільки дощ…

Кроне підійшов до пічки, що знаходилася в кутку кімнати й рішучим рухом кинув у отвір невеличкий, витягнений з шухляди зошит. Щоденник. Полив витягненою звідкись горілкою, підпалив. Солдатові не личить плакати за дурною,