Злочинця викривають зорі - Г. Л. Фальберг

сонця, місяця та зірок усувається. Установкою можна керувати на відстані, з лабораторії, за допомогою електрики. Трохи згодом пощастило сконструювати спеціальний широкострічковий підсилювач для світлових променів, достатньо чутливий, щоб зробити видимим світло, яке мандрує вже 5–6 тисяч років. За допомогою найновішого підсилювача вдалося прийняти світло, яке відбилося від землі у всесвіт ще 20 000 років тому. Зображення ще давніших часів через сильну вібрацію підсилювача вийшли розпливчасті і тому непридатні для дослідження. Отже, щоб досліджувати геологічні епохи землі, що, як відомо, віддалені від нас на кілька мільйонів років, потрібен спеціальний підсилювач, який ще треба сконструювати. В сучасний момент рівень техніки, на жаль, ще не дозволяє виготовити такий підсилювач.

Нево знову зробив невелику паузу. Обидва університетські професори дивилися на нього, мов загіпнотизовані. Та й іншим гостям доповідь здавалася просто неймовірною. Тільки Петера Тербовена, видно, ніщо не зворушило; він байдуже дивився на підлогу. І лише наступні слова Нево примусили навіть його прислухатися.

— Зображення з найближчого минулого не фіксуються, бо світло, що перебігає по найкоротшій кривій, потребує приблизно років 800, щоб повернутися назад на землю. Отже, можна продемонструвати тільки те, що відбулося на землі, починаючи з 1200 року нашого літочислення і аж до старокам'яного віку і останнього льодовикового періоду.

Доповідач на якусь мить запнувся, і професор Декер, скориставшися з цього, запитав:

— Якщо я вас правильно зрозумів, пане Нево, то, скажімо, визвольну боротьбу у Фландрії в 1302 році побачити вже не можна?

— Так, цілком слушно. Підкреслюю ще раз: події від початку 13-го століття нашої ери і аж до нашого часу відтворити не можна!

Професор Декер кивнув головою, а Нево продовжував свій виклад.

— Особливі труднощі виникли в зв'язку з конструюванням континентальної візирної установки. Без неї було б неможливо добитися зображення якоїсь певної країни на екрані телевізійного апарата. Перший-ліпший відтинок земної поверхні можна збільшувати й зменшувати, просто покрутивши регулятор. Найбільша поверхня, яку нині може охопити апарат, відповідає площі північноамериканського континенту.

— Це просто неймовірно! — вигукнув приголомшений професор Чехін.

Нево задоволено посміхнувся.

— При цьому постає можливість простежити весь історичний розвиток країни на протязі тисячоліть. За кілька годин спостереження перед вами, як у фільмі, зробленому способом уповільненої зйомки, перебігають тисячоліття.

Тут дійшла черга до професора історії Декера висловлювати свій подив і захоплення.

А Роньяр і далі старанно записував. Тільки пані Тербовен лишалася спокійною і серйозною, як і її син, що якимсь відсутнім поглядом заглибився в щойно записаний рядок цифр. Нево закінчив свою доповідь і попросив гостей зайти з ним до лабораторії.

В лабораторії гостей приголомшили численні апарати ї розподільні дошки з вимірними приладами та контрольними лампочками. Тут чулося тихе басовите гудіння, тремтіли стрілки приладів, спалахували лампочки — все разом справляло враження чіткої роботи якогось велетенською електричного чуда техніки. На противагу цьому таємничому функціонуванню апаратів великий матовий екран телевізійного апарата впливав на відвідувачів заспокійливо. Навпроти нього заздалегідь були поставлені стільці.

Проробивши кілька вправних маніпуляцій на одній з розподільних дощок, колишній асистент професора Тербовена підійшов до пульта, що стояв посередині приміщення.

На телевізійному екрані, який тільки що був чистим, з'явилися хмаринки й плями дивовижної форми; вони повільно посувалися зліва направо і нарешті зупинилися на середині екрана у вигляді якихось розпливчастих контурів.

Усі мовчки чекали, що буде далі. Нарешті доктор Нево, обернувшись до пані Тербовен, сказав, що в найближчі секунди на екрані з'являться обриси півострова Юкатан. Потім, звертаючись уже до всіх інших гостей, додав:

— Ви побачите зараз ландшафт, міста й народи, що в свій час наштовхнули нашого шановного професора на думку поїхати на Юкатан і розпочати розкопки.

Сім пар очей напружено стежили за подіями на телевізійному екрані. Зображення помітно ставало чіткішим. Уже видно було численні бухти на узбережжі материка. На північному заході сріблястою стрічкою збігала до моря ріка. Ліворуч на екран крізь завісу туману помалу випливали Кордільєри. Здавалося, сонце освітлювало місцевість крізь розриви в хмарах.

Нево відійшов від пульта управління і став збоку біля екрана. Він указував олівцем на різні пункти зображення і давав пояснення. Потім окреслив якусь ділянку ландшафту на заході Юкатану.

— Цю частину країни зараз я покажу вам крупнішим планом. Саме в цій місцевості знаходиться місто, яке відкрив професор Тербовен.

Нево знову підійшов до пульта й кількома вправними рухами добився появи обіцяного зображення. Гості вражено спостерігали за тим, як центр зображення, збільшуючись, швидко наближався до них. Краї зображення, навпаки, розпливалися і, спотворені, зникали з екрана. Маленькі міста, які щойно були ледве помітними цяточками, збільшилися до ясних плям. Можна було ясно розгледіти геометрично розплановані вулиці. Окремі будівлі, що нагадували палаци, вирізнялися на фоні безлічі інших будинків.

Глядачі були так захоплені цією демонстрацією, що жоден з них не насмілився порушити тишу якимсь запитанням. Всіх опанувало моторошне почуття, ніби вони сидять у вагоні канатної гірської дороги і з шаленою швидкістю спускаються з високої гори вниз. Це враження підсилювалось гудінням апаратів у приміщенні. Тільки коли Нево повернув якийсь вимикач і цим стабілізував зображення на екрані, почуття блискавичного спуску на землю почало слабшати, гості з полегшенням зітхнули, ніби знову відчувши під ногами твердий грунт.

Серед одвічних лісів можна було добре розрізнити кілька досить великих міст. Доктор Нево перехилився через пульт і уважно оглянув зображення.

Не відриваючи погляду від екрана, професор Декер схвильовано сказав:

— Просто неймовірної Яке століття ми тут бачимо?

Нево спокійно прочитав вимірні дані на кількох шкалах і байдужим тоном відповів:

— Це — картина з 12-го століття нашої ери.

Не даючи дальших пояснень, Нево знову надав руху зображенню. Спочатку воно зробило поворот по колу, а потім повільно посунулося згори донизу вздовж кромки одвічного лісу, що ніби служила орієнтиром. Поступово в центрі зображення вималювалося велике місто. Вражали численні палаци, храми і піраміди, широкі вулиці, перетинаючись, ділили його на прямокутні квартали.

Тут Нево ще збільшив зображення самого міста, так, що воно заповнило собою майже весь екран. Тепер чітко видно було всі деталі.

Глядачі сиділи, мов зачаровані; напувала глибока тиша. Раптом Нево заговорив знову:

— Я показую вам тепер місто, яке було метою нашої експедиції і в якому безслідно зник шановний професор. — І одразу ж уточнив: — Вірніше, в руїнах цього міста; бо воно вже кілька століть як поховане під одвічним лісом.

Перш ніж інші гості усвідомили собі трагічність ситуації, папі Тербовен нестримно розридалася, закривши обличчя руками. Син любовно гладив її по голові і щось говорив стиха, очевидно намагаючись заспокоїш матір.

Нево замовк, погасив зображення і ввімкнув яскраве світло. Пані